Процес політичної соціалізації характеризується протистоянням двох основних тенденцій: з одного боку – зростанням суспільної потреби у розвитку політичної свідомості особи, а з іншого – відчуженням людини від державного життя та від прийняття політичних рішень. Такі тенденції спостерігаються, зазвичай, на перехідних етапах розвитку суспільства. У цьому аспекті роль школи, вчителя є визначальною, адже ранні етапи політичної соціалізації придатні для переорієнтації особи, бо її політичні знання та погляди ще не повністю трансформувалися у переконання. Як стверджують дослідники, сааме дитячі та юнацькі роки є найважливішими як для соціалізації загалом, так і для політичної соціалізації, а прогалини у соціальному та політичному розвитку загрозливі для майбутнього. Тому роль педагога у політичній соціалізації особистості є надзвичайно відповідальною та вимагає тактовності й наполегливості.

13.1. Поняття та основні характеристики політичної соціалізації

ПОЛІТИЧНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ – процес засвоєння індивідом упродовж життя політичних знань, норм і цінностей суспільства, до якого він належить.

Вперше цей термін застосували у XIX ст. американський соціолог Ф. Гіддінс і французький соціопсихолог Г. Тард.

Політична соціалізація передбачає комплекс заходів , які готують людину до життя у сфері політики, визначають її політичну поведінку, впливають на уподобання та рішення.

Високий рівень політичної соціалізації громадян є передумовою високого рівня розвитку суспільних відносин та їх стабільності.

КОНЦЕПЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

МЕТА:

– прищеплення новим членам суспільства основних елементів політичної культури і свідомості;

– створення сприятливих умов для накопичення членами суспільства політичного досвіду, що його потребує політична діяльність і творчість усіх бажаючих;

– якісне перетворення відповідних елементів політичної культури

– необхідної умови суспільних змін.

УМОВИ:

– характер соціальної стратифікації суспільства;

– система освіти та виховання;

– національно-етнічні особливості;

– релігійні вірування.

ВНУТРІШНІ ЧИННИКИ:

Біопсихологічні характеристики особи (темперамент, інтелект, воля).

Рівень політичного розвитку та соціальний досвід. Чим багатшим є соціальний досвід, тим складніше відбувається політична переорієнтація особи в новій соціально-політичній ситуації.

Соціальний статус особи. Якщо він залишається тривалий час незмінним, то це призводить до закріплення політичної свідомості людини. Якщо ж політичні орієнтації суперечать соціальному статусу, то можливе або зміцнення політичної свідомості, або ж радикальна політична переорієнтація.

ЗОВНІШНІ ЧИННИКИ:

стихійні чинники – війни, революції, політичні та економічні кризи;

політичні чинники – характер і тип державного ладу, політичний режим, політичні інститути, партії, організації, рухи;

неполітичні чинники – сім’я, формальні й неформальні групи, навчальні заклади, виробничі колективи, культура, засоби масової інформації, національні традиції.

ОЗНАКИ:

1. Процес політичної соціалізації триває неперервно впродовж усього життя індивіда, має історичний характер, що визначається специфікою цивілізаційного розвитку, розміщенням соціальних і політичних сил, особливостями політичної системи, а також своєрідністю сприймання всіх цих чинників кожним індивідом.

2. Політична соціалізація, скерована державними органами і партіями, має певну класову, політичну, моральну, естетичну та етичну спрямованість, покликана формувати “політичну людину” з певними громадянськими якостями.

3. Процес політичної соціалізації є накопиченням соціально-політичного досвіду відбувається постійне видозмінювання або закріплення відповідних позицій у діяльності людини.

ФОРМИ – може набувати форми відвертого або прихованого передавання досвіду:

відверта форма – містить безпосереднє передавання інформації, почуттів або цінностей. Наприклад, вивчення суспільних дисциплін;

прихована форма – це передавання неполітичних настанов, які впливають на політичні відносини, на винесення політичних рішень, поведінку.

ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ:

Р и с . 1 3 . 1 .   Ф у н к ц і ї   п о л і т и ч н о ї   с о ц і а л і з а ц і ї

ТИПИ ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ. Залежно від характеру взаємодії політичної системи та особи виділяють такі типи політичної соціалізації:

Гармонійний тип передбачає певну культурну однорідність, усталені демократичні традиції і громадянське суспільство, здатне забезпечити відносно рівноправний діалог індивіда та влади.

Плюралістичний тип забезпечує опосередковану взаємодію індивіда та влади через різноманітні субкультури. Об’єднавчим політико-культурним кодом тут виступають цінності ліберальної цивілізації – свобода, приватна власність, індивідуалізм, права людини, плюралізм, демократія.

Конфліктний тип проявляє політичне насильство через релігійну, етнічну, ментальну, культурну багатоманітність, низький рівень життя та практичну відсутність базового політико-культурного коду.

Гегемоністський тип вводить людину у політику через визнання цінностей певної групи, класу, етносу, релігії, політичної ідеології.

Класичним зразком тут є закриті тоталітарні та авторитарні політичні системи.

ТИПИ ОСОБИСТОСТІ ПО ВІДНОШЕННЮ ДО ПОЛІТИКИ – активісти, компетентні спостерігачі, компетентні критики, пасивні громадяни, аполітичні й відчужені (класифікація польського політолога Єжи Вятра)

1 3 . 2 .   Е т а п и   т а   с т а д і ї   п о л і т и ч н о ї   с о ц і а л і з а ц і ї

Етапність процесу політичної соціалізації особи визначається багатьма чинниками, до яких належать:

– вікові зміни;

– належність особи до певної соціальної групи;

– засвоєння відповідних соціальних і політичних ролей;

– особистий досвід участі у політичній діяльності.

З огляду на вікові зміни, виокремлюють такі етапи розвитку особи:

1-й – політична соціалізація в родині. Починається вже у віці 3-4 років, коли завдяки батькам, засобам масової інформації, найближчому оточенню дитина набуває перших знань про політику. На цьому етапі діти одержують різні уявлення про правильну або неправильну поведінку, вчинки. Під впливом настроїв і поглядів, що панують у сім'ї, часто “закладаються” політичні норми й цінності на все життя, які відзначаються неабиякою стійкістю.

2-й – політична соціалізація в школі. Відбувається не лише кількісне накопичення знань про політику, а насамперед формується ставлення до неї. Це відбувається значною мірою під впливом учителів, засобів масової інформації, а також стихійних чинників. За цей час дитина вивчає основні, загальновизнані в суспільстві цінності й погляди, набуває початкового досвіду соціальної практики, особливо через участь у діяльності дитячих організацій. Результати соціологічних досліджень свідчать, що найактивніше політичний світ дитини формується десь у 11-13 років.

3-й – політична соціалізація в суспільстві – додаються нові механізми трансляції політичних цінностей, зокрема неформальних (молодіжні групи, молодіжна субкультура загалом). Саме на цій стадії формується власне політичне “я”. У 16-річному віці люди одержують паспорт, а з 18 – юридичне право на участь у політичній діяльності.

Водночас вони здобувають ґрунтовні знання в суспільній сфері завдяки навчанню й роботі. Політична активність проявляється аж у ранній дорослості, а участь у голосуванні та ідентифікація з певними політичними партіями активізується у 20-30 років, після чого йде тенденція або до підвищення, або до зниження.

4-й – політична соціалізація у дорослому житті – триває аж до досягнення людьми зрілого віку (40-60 років). На їхню політичну поведінку значною мірою впливають життєвий досвід, наявність дорослих дітей, сталість поглядів. Проте і в цей період люди вдосконалюються в політиці, краще й глибше оцінюють суспільно-політичні події, завдяки чому можуть вносити корективи у свої політичні погляди й поведінку

Торкаючись етапів соціалізації, виділяють її первинну та вторинну стадії.

1. ПЕРВИННА СОЦІАЛІЗАЦІЯ – починається з раннього дитинства, закладає фундамент подальшої політичної соціалізації і є найважливішоюз огляду на два принципи:

– принцип первинності, оскільки перше завжди засвоюється краще;

– принцип структуризації, бо засвоєне першим надалі структурує процес засвоєння.

Політична соціалізація здійснюється через вплив на індивіда конкретних осіб або ж соціальних інститутів, які називаються агентами.

Основними агентами стадії первинної соціалізації є:

БАТЬКИ. Спочатку саме батьки є головними агентами соціалізації, виступаючи для дитини першим уособленням влади. Їх система заохочення та покарання – це уявлення про систему контролю і санкції. Від батьків діти дізнаються про партійну приналежність, вибори, політичних лідерів. Так, за статистикою, більше половини американської молоді голосує за ті ж партії, що й батьки. Є також непрямий вплив сім'ї – це модель сімейних відносин, авторитарність батьків і свобода дитини, що формує установки на участь у політиці.

ШКОЛА, ВЧИТЕЛІ. Із системою влади дітей знайомить сама організація навчального процесу, яка привчає до соціального порядку, дисципліни та відповідальності. Наприклад, почерговість уроків та перерв. Навчальна програма передбачає знайомство з історією та традиціями держави, державною символікою, національними героями тощо, забезпечує патріотичне виховання. Ряд шкільних навчальних курсів гуманітарного циклу, таких як історія, література, право, суспільствознавство, забезпечують пряму політичну соціалізацію, оскільки містять політичний (ідеологічний) зміст.

НАЙБЛИЖЧЕ ОТОЧЕННЯ. Це можуть бути друзі, однолітки, сусіди, які часто є носіями протилежних цінностей та поглядів на політичні відносини. Механізм політичного впливу оточення базується на залученні до норм групової поведінки, спонуканні до захисту власної точки зору і т.ін.

Первинну соціалізацію називають ще допарципаторним етапом, виділяючи в якості її ключової риси неможливість особистої участі в політичному процесі. Всередині цієї стадії виокремлюються кілька під стадій, а саме:

“політизація” (перші 5 років життя дитини) – формується усвідомлення політичної влади як більш важливої, ніж влада батьків;

“персоналізація” – політична влада асоціюється у свідомості дитини як через фігури значних політичних лідерів (президент, прем’єр-міністр, лідери політичних партій), так і через осіб, що уособлюють владу у звичайному житті (директор школи, спортивний тренер тощо);

“ідеалізація” – утворення на основі уже сформованих асоціацій більш стійкого емоційного ставлення до політичної системи;

“інституалізація” – перехід від персоніфікованого уявлення про владу до інституціонального, тобто до сприйняття влади через безособові інститути (державні структури, партії), що свідчить про ускладнення політичних уявлень особи та її перехід до самостійного ведення політики.

Особливістю первинної соціалізації є та, що людина змушена адаптуватися до політичної системи та норм політичної культури, ще не розуміючи їх сутності та значення. Відтак на цій стадії соціалізація відбувається передусім на емоційному рівні.

2. ВТОРИННА (ПРОДОВЖЕНА) СОЦІАЛІЗАЦІЯ – це формування власного ставлення до політичної системи, коли людина безпосередньо включена у політичне життя, взаємодіючи з певними політичними структурами: партіями, органами влади, політиками тощо.

Вторинну соціалізацію називають іще парципаторним етапом, під яким розуміють кілька циклів життя людини:

– оволодіння фахом,

– строкова служба в армії,

– трудова діяльність,

– створення сім’ї.

Саме на етапі вторинної соціалізації можлива так звана ресоціалізація, що полягає у здатності відмовлятися від попередніх політичних цінностей та приймати нові, здійснюючи вибір завдяки накопиченим знанням та досвіду, а також під впливом соціально-економічного статусу людини, приналежності до певної професійної, етнічної, конфесійної групи.

На стадії вторинної соціалізації значно збільшується кількість її агентів. Йдеться про політичні партії, рухи, громадські організації, церкву, коло ділового спілкування.

Серед дієвих агентів вторинної соціалізації виділяють такожзасоби масової інформації (газети, журнали, телебачення, радіо, інтернет), що надають людині левову частку інформації про політичні події. При цьому найдієвішим є телебачення, яке, порівняно з іншими, є найбільш доступним засобом донесення інформації, не вимагаючи при цьому ані особливих інтелектуальних зусиль, ані відповідного освітнього рівня. Вплив на споживача інформації посилюється за рахунок поєднання зорового та слухового факторів сприйняття, використання ефекту популярності диктора, музику, відеоряд (як відомо, візуальна інформація засвоюється значно краще). Разом з тим, неупорядкована подача інформації часто заважає створити у свідомості чітку картину, руйнуючи раціональне мислення. До того ж телебачення є дієвим засобом маніпуляції політичною свідомістю. Відомо, що імідж політика на 70% формується саме через телебачення.

Деякі дослідники виділяють ще третій етап політичної соціалізації – постпарципаторний. Найчастіше його початок пов’язують із пенсійним віком та характеризують значним послабленням політичної соціалізації. Адже у цьому віці в житті людини, зазвичай, не відбувається ніяких надзвичайних подій, а тому вона не змінює своїх усталених політичних поглядів.

Виділяють кілька рівнів взаємодії людини та політичної системи, на яких функціонує політична соціалізація:

Перший рівень – соціальний. Це вплив на особу загальних проблем розвитку суспільства (економічних, політичних, національних, екологічних, морально-етичних та ін.).

Другий рівень – соціально-психологічний – це передача особі політичних цілей та цінностей засобами впливу, навіювання, через ідентифікацію особистості з певним політичним цілим, через політичне навчання чи наслідування.

Третій рівень – внутрішньо особистісний – характеризується впливом особистих потреб, ціннісних орієнтацій, настанов, які здійснюють вплив на політичну свідомість та політичну поведінку особи.

Політична соціалізація особистості є двостороннім процесом, де людина виступає одночасно і об’єктом, і суб’єктом влади, політичної діяльності та політичних відносин. Тобто особистість у процесі політичної соціалізації не лише пристосовується до дійсності, а й вносить у неї зміни відповідно до власних інтересів, цінностей та установок. Політична система оновлюється через залучення громадян до участі в діяльності організацій. Таким чином, відбувається нагромадження політичних цінностей та цілей, а також створюються необхідні умови для збереження спадкоємності поколінь у політиці. Також організується структура самої особи, формуючи політичну свідомість та політичну поведінку.