Лекція № 2
Основні фонди підприємства

  1. Поняття і класифікація основних фондів підприємства.
  2. Оцінка основних фондів.
  3. Зношення, амортизація та ремонт основних фондів.
  4. Загальні та часткові показники ефективного використання основних фондів.

1. Поняття і класифікація основних фондів підприємства.
Вартісним виразом виробничих фондів підприємства є основні і оборотні фонди.
Основні фонди підприємства – це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі тривалий час (понад один рік), не змінюючи при цьому своїх форм і розмірів, мають вартість, не меншу від встановленої державою межі, і переносять її на вартість готової продукції поступово, шляхом амор­тизаційних відрахувань. Основні фонди поділяються на виробничі і невиробничі.
Основні виробничі фонди функціонують у сфері матері­ального виробництва підприємства. Основні невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва, а задовольняють соціальні (побутові, житлові, культу­рні, медичні) потреби працівників підприємства: житловий фонд, будинки відпочинку, медичні заклади, заклади гро­мадського харчування, спортивні установи та ін.
За своїм речовим складом, термінами служби, функціо­нальною роллю в процесі виробництва основні фонди є не­однорідні.
Залежно від функцій, що виконують засоби праці у ви­робничому процесі, вони класифікуються за виробничим призначенням і поділяються на такі групи:

  • Будівлі – корпуси цехів, адміністративно–господарсь­кі побудови, склади, кладові тощо.
  • Споруди – інженерно-технічні об'єкти: нафтові і га­зові свердловини, насосні станції, тунелі, очисні споруди, мости, стволи шахт, водонапірні башти та ін.
  • Передавальні пристрої – засоби, за допомогою яких передаються всі види енергії (електричної, механічної, теп­лової) від машин-двигунів до робочих машин: електроме­режі, паро-, водо-, газо-, нафтопроводи.
  • Машини і обладнання поділяються на:
  • силові машини і обладнання (котли, дизелі);
  • робочі машини і обладнання (верстати, преси, агрегати);
  • вимірювальні та регулюючі прилади та пристрої, лабо­раторне обладнання;
  • обчислювальна техніка.

Найважливіша складова – робочі машини і обладнан­ня; вони безпосередньо впливають на предмети праці, змі­нюючи їх.

  • Транспортні засоби – враховуються засоби внутрішньоцехового, міжцехового, міжзаводського транспорту: теплово­зи, вагони, автомобілі, тягачі, електрокари, автонавантажу­вачі тощо.
  • Інструмент – механізовані та ручні інструменти всіх видів, вимірювальні, ріжучі, а також різного роду присто­сування – лещата, патрони, кондуктори та ін.
  • Виробничий інвентар – інвентарна тара, контейнери, загорожі машин, стелажі, робочі столи.
  • Господарський інвентар – предмети канцелярського і господарського призначення – канцтовари, меблі, предмети протипожежного призначення, засоби забезпечення сані­тарного стану тощо.

Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку в Україні, зокрема Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» для цілей бухгалтер­ського обліку, основні засобі класифікуються за такими групами:

  • Земельні ділянки.
  • Капітальні витрати на поліпшення земель.
  • Будинки, споруди та передавальні пристрої.
  • Машини та обладнання.
  • Транспортні засоби.
  • Інструменти, прилади, інвентар (меблі).
  • Робоча і продуктивна худоба.
  • Багаторічні насадження.
  • Інші основні засоби.

Виробнича (технологічна) структура основних фондів – це співвідношення різних груп основних фондів у їх загаль­ній вартості. Часто цю структуру розглядають як співвід­ношення активної та пасивної частини основних фондів.
До активної частини належать основні фонди, що бе­руть безпосередню участь у виробничому процесі (машини, устаткування, інструменти, прилади, пристрої вимірювання тощо).
До пасивної частини (будівлі, споруди) належать основ­ні фонди, що забезпечують нормальні умови для здійснен­ня процесу виробництва.
Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням питомої ваги основних фондів різних га­лузей до їх загальної вартості.
Вікова структура основних фондів - це співвідношення основних фондів різних вікових груп у їх загальній вартості.

  • Оцінка основних фондів.

    Основні фонди оцінюють за такими показниками:
1.Середньорічна вартість основних фондів (Всер) обчислю­ється за формулою:

                          (2.1)

де − початкова вартість основних фондів на 01.01 поточного року;
Ввв − первісна вартість введених протягом року основних фон­дів, грн;
Твв − кількість повних місяців до кінця року, протягом яких функціонуватимуть введені основні фонди;
Ввив − залишкова вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, грн;
Твив −   кількість повних місяців до кінця року з моменту виве­дення з експлуатації основних фондів.
2. Первісна вартість – це фактична вартість основ­них фондів на момент їх придбання і взяття на баланс.

                                            (2.2)

де Ц – ціна обладнання, грн;
З – збори, мита, непрямі податки, грн,
С – витрати на страхування ризиків, грн;
М – витрати на установку, монтаж і доведення до необ­хідного стану основних фондів, грн.
3. Відновна вартість – це вартість відтворення основ­них фондів у сучасних умовах виробництва. Вона вра­ховує ті самі витрати, що і первісна вартість, але за сучас­ними цінами і включає результати переоцінки основних фондів (індексацію первісної вартості), що проводиться за рішенням уряду. Відновну вартість основних фондів (Вв) можна предста­вити:

                                        (2.3)

де  − середньорічний відсоток приросту продуктивності праці в країні за час використання основних фондів;
t – кількість років експлуатації основних фондів до мо­менту визначення відновної вартості.
У Національних стандартах бухгалтерського обліку в Україні виділений ще один вид оцінки основних фондів - справедлива вартість. Це первісна вартість основних фондів, одержаних в обмін. Вона дорівнює сумі, за якою цей об'єкт може бути обмінений в разі здійснення угоди між зацікавленими і компетентними незалежними сто­ронами.
Справедливою вартістю в більшості випадків вважається ринкова вартість основних фондів, яка визначається профе­сійними оцінювачами-експертами. В разі неможливості та­кої оцінки основні фонди переоцінюються за відновною вартістю або за відновною вартістю з врахуванням зношен­ня. Справедливу вартість ще називають реальною вартістю основних фондів.
Залежно від стану основних фондів вони оцінюються за:

  • Повною вартістю (первісною або відновною балан­совою вартістю).
  • Залишковою вартістю, яка визначається як різниця між вартістю, за якою об'єкт основних фондів був взятий на баланс підприємства, повною вартістю та сумою зно­шення.

Залишкова вартість основних фондів на час їх вибуття з експлуатації, спричиненого зношенням, називається лікві­даційною вартістю. За цією вартістю підприємства можуть реалізувати основні фонди, списати, передати на баланс іншому підприємству.
Залишкову вартість основних фондів можна представи­ти формулами:

,                                             (2.4)

,                                              (2.5)

де Вп, Вв – відповідно, початкова первісна і відновна варто­сті, грн.
Ліквідаційна вартість − сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією).

3.  Зношення, амортизація та ремонт основних фондів.
У процесі експлуатації основні фонди піддаються зно­шуванню. Зношування − це втрата основними фонда­ми своєї вартості. Розрізняють два види зношування − фізичне і моральне.
Фізичне зношування – це втрата основними фондами своїх споживчих властивостей, внаслідок чого вони перестають задоволь­няти вимогам, які до них ставляться.
Фізичне зношування може мати місце внаслідок експлу­атації основних фондів у результаті спрацювання деталей, вузлів, блоків, а також у процесі їх бездіяльності і тривало­го зберігання в результаті дії зовнішнього середовища (ат­мосферні впливи, корозія).
На фізичне зношування впливають дві групи чинників:                                      
1) якість самих основних фондів (визначається доскона­лістю конструкції виробу, дотриманням технологічної дис­ципліни у процесі його виготовлення, якістю комплектую­чих та матеріалів);
2) умови експлуатації основних фондів (ступінь заван­таження, якість і своєчасність технічного догляду та ремон­тів, режим роботи, захищеність від впливу вологості, тиску тощо).
Фізичне зношування основних фондів може бути усув­не, яке ліквідовується шляхом проведення ремонтів різної складності, аж до капітальних, та неусувне, яке призводить до повного руйнування основних фондів та їх ліквідації.
Мірилом фізичного зношення є коефіцієнт фізичного зношування основних фондів (Кф.знош), який можна обчис­лити:

                                       (2.6)

Асум – сума амортизаційних відрахувань від початку служби, нарахована за прямолінійним методом, грн.

                                         (2.7)

Моральне зношування – це передчасне (до закінчення строку фізичної служби) обезцінення основних фондів, викликане або здешевленням відтворення основних фон­дів (моральне зношування першого роду), або використанням більш продуктивних за­собів праці (моральне зношування другого роду).
Моральне зношування І роду викликане підвищенням продуктивності праці у тих галузях, які виготовляють засо­би праці; виробництво у них відбувається з меншими затра­тами і вони дешевшають. Мірилом морального зношування  І роду є коефіцієнт мо­рального зношування І роду Моральне зношування П роду – це часткова втрата ос­новними фондами своєї вартості в результаті появи нових, більш досконалих і продуктивних засобів праці. В такому випадку старі основні фонди перестають задовольняти по­треби споживачів, їх використання стає економічно невигід­ним. Величина цього зношування буде різною у різних спо­живачів даного виду основних фондів і тому немає мож­ливості врахувати величину морального зношування II роду. Цей вид зношування можна частково усунути шляхом мо­дернізації основних фондів.
Мірилом морального зношування 1 роду є коефіцієнт морального зношування 1 роду (Кмор.знош.1). Його можна обчислити:

                                          (2.8)

Загальний коефіцієнт зношування основних фондів (Кзнош.заг) визначається:

                          (2.9)

Облік фізичного і морального зносу необхідний для правильного визначення відбудовної вартості фондів, термінів їхньої служби і заміни, норм і суми амортизації. Процес відшкодовування зношування основних фондів здійснюється шляхом амортизації.
Амортизація − це перенесення вартості ос­новних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відновлення. Фактично амортизація означає списання протягом кількох років експлуатації балансової вартості основних фондів.
Амортизаційні відрахування відносяться на витрати вироб­ництва і з них формується амортизаційний фонд підприємства, який і використовується для відновлення основних фондів.
Для здійснення економічно вигідного процесу нарахування амортизації важливо правильно вибрати метод амортизації. За стандартами  бухгалтерського обліку виділяють п’ять бухгалтерських методів нарахування амортизації.

  • Прямолінійний (рівномірний) метод.
  • Метод зменшення залишкової вартості.
  • Метод прискореного зменшення залишкової вартості.
  • Кумулятивний метод.
  • Виробничий метод амортизації.

Метою нарахування амортизації за одним з п'яти методів, запропонованих П(С)БО №7, є створення реального джерела відновлення основних засобів. Метою нарахування амортизації податковим методом, визначеним новим Податковим Кодексом, є зменшення бази оподаткування.
Для здійснення процесу амортизації основні фон­ди поділяються на групи з визначеним мінімальним терміном експлуатації. Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів і мінімально допустимих строків їх амортизації наведені у табл. 1.1 згідно з п. 145.1 Податкового кодексу.
Згідно з чинним законо­давством амортизаційні відрахування обчислюються окремо для кожної із груп основних фондів.
1. Прямолінійний (рівномірний) метод передбачає щорічне перенесення на собівартість продукції однакової частини вартості основних фондів протягом усього термі­ну їх служби: річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується (первісна вартість мінус ліквідаційна, якщо остання більша за нуль), на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів.
Приклад. Комп’ютер введено в експлуатацію за первісною вартістю 40 тис. грн. Запланований період використання об'єкта 3 роки. Ліквідаційна вартість 15 тис. грн.
Річна сума амортизації дорівнює:  
Отже, місячна сума становить:

Таблиця 1.1 – Класифікація груп основних засобів


Групи

Мінімально допустимі строки корисного використання, років

група 1 – земельні ділянки

–

група 2 – капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом

15

група 3 – будівлі,     

20

                 споруди,

15

                 передавальні пристрої   

10

група 4 – машини та обладнання  

5

з них:

 

електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов'язані з ними комп'ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень   

2

група 5 – транспортні засоби        

5

група 6 – інструменти, прилади, інвентар (меблі)

4

група 7 – тварини   

6

група 8 – багаторічні насадження

10

група 9 – інші основні засоби       

12

група 10 – бібліотечні фонди

-

група 11 – малоцінні необоротні матеріальні активи    

–

група 12 – тимчасові (нетитульні) споруди        

5

група 13 – природні ресурси         

–

група 14 – інвентарна тара

6

група 15 – предмети прокату        

5

група 16 – довгострокові біологічні активи

7

2. Метод зменшення залишкової вартості − це метод, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного періоду або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, розрахованої для методу зменшення залишкової вартості (Наз.з.в.):

                                    (2.10)

де Вз − залишкова вартість об'єкта на початок звітного періоду (або первісна вартість на дату початку нарахування амортизації), грн;
Наз.з.в. − річна норма амортизації, розрахована для методу зменшення залишкової вартості, %.       
Норма амортизації (На) − це річний відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних фондів.
Річна норма амортизації, розрахована для методу зменшення залишкової вартості, обчислюється як різниця між одиницею та результатом, що обчислюється як корінь, степінь якого задається кількістю
років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість:

,                                         (2.11)

де Вп − первісна вартість об’єкта на дату початку нарахування амортизації, грн;
Вл − ліквідаційна вартість об’єкта, грн;
tсл  − кількості років корисного використання об'єкта, роки.
Приклад.Для нашого комп’ютера річна норма амортизації дорівнює:

Річна норма амортизації вищезгаданогокомп’ютера становить 27,85%. Через три роки експлуатації залишкова вартість повинна дорівнювати ліквідаційній вартості (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 – Розрахунок залишкової вартості


Первісна (залишкова)вартість

Норма амортизації(річна)

Сума амортизації

Залишкова вартість

40,0

0,2785

11,4

28,6

28,86

0,2785

8,03751

20,82249

20,82249

0,2785

5,799

15,02349

Отже, під кінець третього року експлуатації залишкова вартість з невеликим відхиленням (0,02349) дорівнює ліквідаційній. В останній рік експлуатації сума амортизації повинна бути дещо відкоригована, оскільки сума амортизації останнього року експлуатації обмежується величиною, необхідною для зменшення залишкової вартості до ліквідаційної.
3. Метод прискореного зменшення залишкової вартості. Суть цього методу у тому, що найбільша частка амортизаційних відрахувань припадає на перші роки експлуатації, оскільки деякі види об'єктів виробничого призначення працюють ефективніше саме в перші роки експлуатації, бо їх корисність і виробнича потужність у цей час є значно вищими. Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного періоду або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та подвійної річної норми амортизації (На):

                                    (2.12)

де Вз − залишкова вартість об'єкта на початок звітного періоду (або первісна вартість на дату початку нарахування амортизації), грн;
На − звичайна річна норма амортизації, %.      
Амортизаційні відрахування за останній рік амортизації коригуються на суму ліквідаційної вартості. Норма амортизації (На) визначається із залежності:

                                               (2.13)

де tсл− термін служби основних фондів (періодамортизації), роки.
4. Кумулятивний метод, так само як і метод зменшення залишку, належить до прискорених методів нарахування амортизації. Головна особливість у тому, що цей метод дозволяє накопичити левову частку амортизаційних відрахувань протягом перших років експлуатації. Кумулятивний метод також називають методом суми цифр кількості років.
За даним методом сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів, на суму кількості років його корисного використання. Кумулятивний коефіцієнт − річна норма амортизації.
Приклад. Знайдемо кумулятивний коефіцієнт першого року експлуатації нашого комп’ютера.

  • Першого року:                                
  • Другого року:                                 
  • Третього (останнього) року:         

Для кожного року експлуатації необхідно визначати свою норму амортизації (кумулятивний коефіцієнт). Визначимо суму амортизації:
1-й рік: Аріч.1 = 25 × 0,5 = 12,5 тис. грн.
2-й рік: Аріч.2 = 25 × 0,333 = 8,325 тис. грн.
3-й рік: Аріч.3 = 25 × 0,1667 = 4,17 тис. грн.
Разом: 24,995, що за незначним відхиленням (6 грн) дорівнює вартості, яка амортизується − 25000 грн. В останній рік експлуатації сума амортизації повинна бути дещо відкоригована.
5.Виробничий метод − це метод, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації:

                                       (2.14)

де Vф − фактичний річний обсяг продукції (робіт, послуг);
Навир − річна виробнича ставка амортизації.
Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів:

                                         (2.15)

де Vзаг − загальний запланований обсяг продукції.
Виробничий метод − це метод, який змушує керівництво підприємства дбати про те, щоб виробничі об'єкти постійно експлуатувалися, "заробляючи" на свою амортизацію, оскільки зношення цих засобів прямо залежить від фізичних одиниць роботи або використання.
Приклад.Вантажівка розрахована на пробіг 170,0 тис. км протягом запланованих п’яти років експлуатації. Первісна вартість 40 тис. грн, ліквідаційна вартість 15 тис. грн. Отже, виробнича ставка амортизації дорівнює:

.

Таким чином, ми визначили, що виробнича ставка амортизації становить 14,7 копійки за один кілометр пробігу. Фактичний пробіг протягом п’яти років експлуатації становив: 1-й рік: 70,0 тис. км, 2-й рік: 60,0 тис. км, 3-й рік: 20,0 тис. км, 4 та 5 роки – по 10 тис. км. Виходячи з фактичного обсягу нараховується амортизація.
1-й рік: Аріч.1 = 70 000 × 0,147 = 10 290 грн;
2-й рік: Аріч.2 = 60 000 × 0,147 = 8 821 грн;
3-й рік: Аріч.3 = 20 000 × 0,147 = 2 944,5 грн;
4-й та 5-й роки: Аріч.4,5= 10 000 × 0,147 = 1 472,25 грн.
Разом: 25 000 грн, що дорівнює вартості, яка амортизується.
Механізм амортизації передбачає застосування передбачених законодавством України норм амортизаційних від­рахувань. Норма амортизації − це річний відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних фондів. Норми амортизації повинні бути економічно обґрунтованими і при їх розрахунку має бути правильно визначений термін корисної експлуатації основних фондів. Він встанов­люється підприємством при зарахуванні засобів праці на баланс і призупиняється на період реконструкції, модерні­зації, добудови, консервації.
Ремонт основних фондів − це відновлення фізичного зношування окремих конструк­тивних елементів (вузлів, деталей) і під­тримання основних фондів у працездатно­му стані протягом всього терміну їх служби.
За економічним змістом ремонти поділяються на:
поточний;капітальний;відновний.
Поточний ремонт породжується випадковими полом­ками, що принципово не впливають на нормальне викорис­тання основних фондів. Даний ремонт має характер дрібних налаго­джувальних робіт, він не відновлює основних фондів, а лише підтримує їх в робочому стані, тому не є формою їх відтво­рення.
Капітальний ремонт породжується закономірним зно­шуванням основних фондів і направлений на відновлення їх початкових експлуатаційних характеристик. Він є однією із форм відтворення основних фондів. Під час капітального ремонту основні фонди демонтують, замінюють або віднов­люють вузли, конструктивні елементи. Цей вид ремонту доволі складний, потребує значних коштів і трудових за­трат; здійснюється через порівняно великі проміжки часу.
Відновний ремонт – особливий вид ремонту основних фондів, що породжується їх зруйнуванням внаслідок стихій­них лих, тривалої бездіяльності.
В основу поділу ремонтів на види кладуть організаційно–технічні ознаки: складність, періодичність, обсяг робіт, місце прове­дення ремонту тощо.
За цими ознаками ремонти поділяються на:

  • капітальний (повна розбірність агрегатів, заміна пев­них вузлів, проводиться у спеціалізованих цехах, часто су­проводжується модернізацією);
  • середній (проміжний між капітальним і малим, розбір­ність основних фондів сягає близько третини, проводиться частіше, ніж капітальний);
  • малий (часткова розбірність, виконується на місці ос­новними робітниками, або робітниками ремонтних служб, заміні підлягають не більше 15% деталей, найменший за обсягом і складністю).

4.  Загальні та часткові показники ефективного використання основних фондів.
Ефективність використання основних фондів харак­теризується рядом показників, які поділяються на загальні і часткові. Основним із загальних показників використання основ­них фондів є фондовіддача, фондоємкість та фондоозброєність праці.
Основним із загальних показників використання основ­них фондів є фондовіддача (Фв):

                                            (2.16)

де Q – обсяг товарної (валової, чистої) продукції підпри­ємства за рік, грн.;
Всер – середньорічна вартість основних фондів підприєм­ства, грн.
Оберненим показником до фондовіддачі є фондоємність (Фє):

                                          (2.17)

де Ч – середньоспискова чисельність промислово–виробни­чого персоналу, чол.
Фондоозброєність праці (Фо) обчислюється за форму­лою:

                                           (2.18)

де Ч – середньоспискова чисельність промислово–виробни­чого персоналу, чол.
Основними показниками руху основних фондів на виробництві є коефіцієнти оновлення та вибуття. Коефіцієнт оновлення (Конов):

                                              (2.19)

де Вк − вартість основних фондів на кінець року, грн.;
Коефіцієнт вибуття (Квиб):

                                               (2.20)

де Впоч − вартість основних фондів на початок року, грн.;
Частковими показниками використання основних фон­дів є:

  • коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування;
  • коефіцієнт інтенсивного завантаження;
  • коефіцієнт інтегрального використання основних фон­дів;

•  коефіцієнт змінності роботи обладнання.
Крім показників екстенсивного та інтенсивного використання устаткування важливе значення мають показники використання виробничих площ і споруд.
Найважливішими серед них є:

  • коефіцієнт завантаження виробничих площ цеху;
  • показник зняття продукції зі м2 виробничої площі;
  • пропускна здатність резервуарів, водонапірних башт, тощо.

Для характеристики руху основних фондів на підприємстві використовують такі показники як коефіцієнт оновлення та вибуття.

Питання для самоконтролю

  1. Поняття і класифікація основних фондів підприємства.
  2. Класифікація основних фондів за виробничим призначенням.
  3. Виробнича структура основних фондів, чинники, що на неї    впливають.
  4. Види оцінювання основних фондів.
  5. Види і показники зношення основних фондів.
  6. Ремонт основних фондів, види ремонтів та їх фінансування.
  7. Розширене відтворення основних фондів.
  8. Показники ефективності використання основних фондів.
  9. Поняття амортизації основних фондів.
  10.  Визначення норми амортизації основних фондів.
  11.  Бухгалтерські методи нарахування амортизації основних фондів.
  12.  Прискорені методи нарахування амортизації.
  13.  Податковий метод нарахування амортизації, його особливості.
  14.  Поняття первісної і залишкової вартості основних фондів.

 

Тестові завдання

  1. Середньорічна вартість основних виробничих фондів розраховується як величина:
    1. середньозважена;
    2. середньохронологічна;
    3. середньоарифметична;
    4. середньоквадратична.
  2. Норма амортизації – це:
    1. поступове погашення вартості основних фондів перене­сенням її на собівартість виготовленої продукції;
    2. процент відрахувань від балансової вартості;
    3. втрата частини вартості основних фондів під впливом НТП.
  3. Основні виробничі фонди:
    1. використовуються у незмінній натуральній формі;
    2. повністю переносять свою вартість за один виробничий період;
    3. активно не використовуються;
    4. переносять свою вартість на вартість продукції частина­ми протягом усього терміну служби;
    5. усі відповіді неправильні.
  4. Амортизація — це:
    1. втрата частини вартості основних фондів під впливом НТП;
    2. процент річних відрахувань від балансової вартості;
    3. матеріальний знос основних фондів, внаслідок чого вони перестають задовольняти поставлені до них вимоги;
    4. поступове погашення вартості основних фондів перене­сенням її на собівартість виготовленої продукції.
  5. Початкова вартість основних фондів складається з:
    1. ціни основних фондів;
    2. витрат на капітальний ремонт та модернізацію;
    3. витрат на транспортування і монтаж;
    4. амортизаційних відрахувань;
    5. витрат на демонтаж.
  6. Як попередити втрати від передчасного морального зносу фондів:
    1. протикорозійними засобами;
    2. проведенням капітального ремонту;
    3. підвищенням інтенсивності використання техніки;
    4. модернізацією обладнання.
  7. Залишкова вартість основних фондів може бути визначена як різниця між:
    1. початковою і ліквідаційною вартістю;
    2. реальною вартістю і сумою зношення;
    3. первісною вартістю і сумою зношення;
    4. відновною вартістю і ліквідаційною вартістю;
    5. відновною і справедливою вартістю;
    6. повною вартістю і сумою амортизації.
  8. До чинників, що впливають на фізичний знос основ­них фондів, відносять:
    1. їх склад за окремими елементами;
    2. оплату праці;
    3. ступінь зносу;
    4. ступінь завантаженості;
    5. ціни на обладнання;
    6. кваліфікацію робітників.
  9. Яке з наведених тверджень правильне:
    1. модернізація забезпечує просте відтворення основних фондів;
    2. модернізація усуває фізичний знос основних фондів;
    3. модернізація усуває моральний знос І роду;
    4. модернізація усуває моральний знос II роду.
  10. Основними напрямами поліпшення використання ос­новних фондів є:
    1. швидке освоєння проектних потужностей;
    2. удосконалення структури основних фондів;
    3. удосконалення технології;
    4. збільшення коефіцієнта змінності;
    5. модернізація основних фондів.