Лекція № 8
Собівартість продукції та витрати підприємства.

 

  1. Поняття і характеристика витрат на виробництво.
  2. Класифікація витрат за різними методами.
  3. Складання кошторису витрат на виробництво.
  4. Показники собівартості продукції.

 

  • Поняття і характеристика витрат на виробництво.

Для досягнення своєї основної мети - максимізації при­бутку –  підприємство повинно понести певну суму витрат. Ці витрати спрямовуються на формування і використання усіх видів ресурсів. Всі витрати підприємства (загальні витрати) поділя­ються на операційні та інвестиційні.
Операційні витрати - це витрати операцій­ної діяльності підприємства, тобто його ос­новної діяльності, пов'язаної з виробницт­вом та реалізацією продукції (товарів, ро­біт, послуг), яка забезпечує основну частку його доходу. Операційна діяльність не включає інвестиційної та фінансової діяль­ності підприємства.
Операційні витрати ще називають поточними витратами. Частина з них є циклічними і повторюваними (витрати за си­ровину і матеріали, заробітну плату та ін.), а інші мають місце постійно і незалежно від виробництва (витрати на утримання приміщень, управлінського персоналу, споруд тощо).
Витрати виробництва представляють у натуральній і вартісній формах. Вартісною формою витрат на підготовку виробництва, виготовлення продукції та її збут є собівартість продукції. Собівартість комплексно характеризує використання всіх видів ресурсів підприємства, вона є одним з важливі­ших показників ефективності виробництва.
Собівартість продукції включає витрати на:

  • вивчення ринку, виявлення величини попиту на продук­цію;
  • підготовку та освоєння ви­робництва нової продукції; сам    процес    виробництва продукції;
  • обслуговування виробничого процесу та управління ним;
  • збут продукції;
  • дослідження, використання та охорону природних ресурсів;
  • набір і підготовку кадрів; вдосконалення процесу ви­робництва, підвищення його ефективності.

Для підприємства важливо визначити витрати, які від­шкодовуються за рахунок собівартості, а які - за рахунок прибутку.

 

  • Класифікація витрат за різними методами.

В основу класифікації ви­трат, що формують собівар­тість продукції, покладено такі ознаки:
І. Ступінь однорідності витрат:

  • одноелементні (прості) –  сировина і матеріали, заро­бітна плата тощо; ці витрати мають єдиний економічний зміст;
  • комплексні – різнорідні за своїм складом і охоплюють декілька елементів витрат, їх ще називають непрямими (загальновиробничі та адміністративні  витрати,  втрати від браку).

II. Спосіб віднесення на окремі види продукції:

  • прямі – безпосередньо пов'язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на її одиницю);
  • непрямі – пов'язані з виготовленням різних виробів і не можуть прямо відноситись на той чи інший вид продукції; до них належить заробітна плата управлінського і обслуго­вуючого персоналу, утримання й експлуатація основних фондів тощо).

ІІІ. Зв'язок з обсягом виробництва:

  • постійні – їх загальна сума не залежить від кількості виго­товленої продукції в певних межах; до них належать витрати на утримання і експлуатацію будівель і споруд, управління. У складі постійних розрізняють умовно-постійні витрати, які неістотно змінюються при зміні обсягу виробництва:
  • змінні – загальна сума витрат за певний час залежить від обсягу виробництва продукції; поділяються на: пропорційні та непропорційні.

IV. За економічними елементами і калькуляційними статтями:
За економічними елементами затрати формуються відповідно до їх економічного змісту. Елементи затрат є однаковими для всіх галузей і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво. Згідно з Національними стандартами бухгалтерського об­ліку в Україні (Положення (стандарт) бухгалтерського облі­ку № 3) передбачене таке групування витрат на виробництво по елементам витрат:

  • Матеріальні витрати (сировина, матеріали, комплек­туючі, напівфабрикати, паливо, енергія, тара; віднімається вартість повернутих відходів).
  • Оплата праці (всі форми основної заробітної плати штатного і позаштатного виробничого персоналу підпри­ємства).
  • Відрахування на соціальні заходи (включають відра­хування на пенсійне забезпечення, на соціальне страхування, страхування на випадок безробіття, на індивідуальне страхування; величина відрахувань встановлюється у від­сотках від витрат на оплату праці).
  • Амортизація основних фондів і нематеріальних ак­тивів (амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів за нормами від балансової вартості, ін­ших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів).
  • Інші операційні витрати (вартість робіт, послуг сто­ронніх підприємств, сума податків, зборів, крім податків на прибуток, втрати від курсових різниць, знецінення запасів, псування цінностей, сума фінансових санкцій тощо).

Важливою є класифікація витрат за стаття­ми калькуляції. Статті - це затрати, які від­різняються між собою функціональною рол­лю у виробничому процесі і місця виник­нення. За статтями витрат визначають со­бівартість одиниці продукції, тобто кальку­ляцію. Більш детальна класифікація калькуляційних статей включає витрати на:

  • сировину і матеріали (за мінусом зворотних відходів);
  • куповані напівфабрикати і комплектуючі вироби;
  • паливо і енергію на технологічні цілі;
  • заробітну плату основних виробничих робітників;
  • відрахування на соціальні заходи із зарплати основних виробничих робітників;
  • підготовку і освоєння виробництва продукції;
  • зношування інструмента і пристосувань цільового при­значення та інші спеціальні витрати;
  • утримання і експлуатацію машин та устаткування;
  • загальновиробничі витрати;
  • загальногосподарські витрати;
  • втрати внаслідок технологічно неминучого браку;
  • інші виробничі витрати;
  • позавиробничі (комерційні) витрати.

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елемен­тів витрат полягає в тому, що в першому випадку вра­ховуються тільки витрати на даний виріб, а в другому - всі витрати підприємства, незалежно від того, де і на які потреби вони були здійснені.

 

  • Складання кошторису витрат на виробництво.

Мета складання кошторису витрат на виробництво − встановлення всієї суми затрат на виробництво в плановому році. Кошторис виробництва, узагальнюючи поелементні ви­трати підприємства (про склад яких йшлося вищи), показує їх ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, ос­новні фонди). Це надзвичайно важливо для аналізу чинни­ків формування і зниження собівартості продукції.
Порядок розробки кошторису витрат на виробництво за­лежить від розміру підприємства, інформаційного забезпе­чення процесу планування та його стадії. На стадії прогнозних оцінок величини витрат кошторис можна складати коригуван­ням фактичних витрат за минулий період. Елементи фактичних витрат коригуються на прогнозні коефіцієнти зміни обсягу ви­робництва, чисельності персоналу, вартості основних фондів з врахуванням зміни норм витрат ресурсів, цін на них тощо.

Кошторис витрат на виробництво відображає собівартість товарної, валової і реалізованої продукції підприємства.
Собівартість товарної продукції обчислюється на ос­нові елементів витрат, що відображаються в кошторисі, з подальшим їх коригуванням на величину витрат, які не включені у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, позавиробничі ви­трати, відшкодування втрат від браку), зміну залишків ви­трат майбутніх періодів. Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва одержується виробнича собі­вартість товарної продукції. Саме вона разом із сумою позавиробничих витрат становить повну собівартість товарної продукції. Собівартість реалізованої продукції обчислю­ється коригуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції.
Калькулювання собівартості продукції - це процес обмеження собівартості одиниці продукції.
Методи калькулювання − нормативний, параметричний, розрахунково-аналітичний.
Склад окремих статей калькуляції  формується таким чином:

1. Стаття «Сировина і матеріали» включає витрати на сировину, основні і допоміжні матеріали, куповані вироби і напівфабрикати, а також транспортно-заготівельні витра­ти; вартість зворотних відходів віднімається за ціною їх можливого використання чи реалізації.

2. Стаття «Паливо і енергія на технологічні цілі» вклю­чає витрати на паливо, електроенергію, пару та ін., які без­посередньо використовуються в технологічному процесі, за нормами витрат, тарифами і цінами.

3. Стаття «Заробітна плата виробничих робітників» містить витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням продукції (основна заробітна плата); обчислюється відповідно до трудомісткості технологічних операцій, тарифних ставок або відрядних розцінок; витрати на оплату відпусток, часу виконання державних обов'язків, до­плати за виконання додаткових функцій та ін. (додаткова за­робітна плата); обчислюється у відсотках до основної.

4. Стаття «Відрахування на соціальні заходи вироб­ничих робітників» включає відрахування на обов'язкове соціальне страхування, пенсійне страхування; встановлюю­ться у відсотках від основної і додаткової заробітної плати.

5. Стаття «Загальновиробничі витрати» містить вироб­ничі накладні витрати на організацію виробництва і управ­ління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та інши­ми підрозділами основного і допоміжного виробництва, а та­кож витрати на утримання та експлуатацію машин і устат­кування; обчислюються шляхом складання кошторису цих витрат на певний період і розподілу їх на одиницю продукції пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників.

6. Стаття «Адміністративні витрати» відображає за­гальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслу­говуванням підприємства; до них належать витрати на утри­мання адміністративно-управлінського персоналу, витрати на їх службові відрядження, витрати на утримання основних засо­бів, інших матеріальних необоротних актів загальногосподар­ського призначення (оренда, амортизація, ремонт, комунальні послуги), охорона, юридичні, аудиторські, транспортні послу­ги, поштово-телеграфні, канцелярські витрати та ін.; обчислю­ються згідно із встановленими нормами, тарифами і цінами.

7. Стаття «Підготовка та освоєння виробництва» .містить витрати на освоєння нових підприємств, цехів; підготовку та освоєння нової продукції; підготовчі роботи в добувній промисловості; списуються на продукцію рівними частками за встановлений період їхнього відшкодування.

8. Стаття «Інші виробничі витрати» включає сплату процентів за короткострокові позики банків, оплату робіт із сертифікації та інші витрати, які включаються у собівартість продукції, але не віднесені до перелічених раніше статей.

9. Стаття «Витрати на збут» містить витрати на па­кувальні матеріали, транспортування продукції, товарів за умовами договору, витрати на маркетинг та рекламу, ви­трати на оплату праці і комісійні продавцям, торговим агентам, працівникам відділу збуту, амортизація, ремонт та утримання основних засобів, інших матеріальних необорот­них активів, що використовуються для забезпечення збуту продукції, товарів, робіт і послуг.
Сума перших восьми статей становить виробничу собівар­тість продукції;  усіх статей - пов­ну собівартість продукції.
На ранніх стадіях розробки нової продукції, коли повністю не сформована нормативна база, не відомі ціни на ресурси і відсутній комплект технічної документації, собівартість продукції може визначатись лише як прогнозна величина. Найбільш розповсюдженими методами таких розрахунків є: метод питомих ваг; бальний; графоаналітичний; кореляційний.

 

  • Показники собівартості продукції.

Показниками собівартості продукції, що використову­ються в господарській практиці, є:
     1. Затрати на 1 грн. товарної продукції (В1грн.ТП):

,                                           (8.1)

де СТП – собівартість всієї товарної продукції підприємства, грн;
QТП  – обсяг товарної продукції підприємства, грн.
2. Собівартість окремих видів продукції (визнача­ється на основі калькуляцій собівартості окремих видів продукції);
3. Зниження собівартості порівняльної товарної про­дукції (використовується на підприємствах зі сталим асор­тиментом продукції):
а) зміна структури і обсягу продукції спричиняє відносне зниження умовно-постійних витрат (Еу.п):

,                                           (8.2)

∆Qпл  – приріст обсягу випуску продукції в плановому ро­ці, %;
Пу-п – сума умовно-постійних витрат в базовому році, грн.
б) процент зниження затрат на 1 грн. ТП в плановому році порівняно з базовим:

,                                 (8.3)

де – затрати на 1 грн. товарної продукції у базисному році, грн;
– затрати на 1 грн. товарної продукції у плановому році, грн.
Індексний метод дає можливість врахувати вплив усіх  чинників укрупненим способом.
• Зниження собівартості продукції за рахунок зміни норм витрат матеріалів і зміни цін на них:

,                                         (8.4)

де Ін – індекс зміни норм витрат матеріалів на один виріб;
Іц – індекс зміни цін на одиницю матеріального ресурсу;
Пмз – питома вага матеріальних затрат у собівартості продукції, %.
• Зниження собівартості продукції за рахунок росту продуктивності праці:

,                                         (8.5)

де Ізп − індекс росту середньої заробітної плати;
Іпп − індекс росту продуктивності праці;
Пзп − питома вага заробітної плати в собівартості про­дукції, %.
• Зниження собівартості продукції за рахунок знижен­ня умовно-постійних витрат:

,                                         (8.6)

де Іу-п – індекс росту умовно-постійних витрат;
Іq– індекс росту обсягу виробництва продукції;
Пу-п – питома вага умовно-постійних затрат у собіварто­сті продукції, %.
Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу  у її структурі. Чинниками зниження собівартості є підвищення тех­нічного рівня виробництва, вдосконалення організації ви­робництва і праці, зміна структури та обсягу продукції, га­лузеві та інші фактори.

 

Питання для самоконтролю

  1.  Поняття і характеристика витрат на виробництво продукції.
  2.  Класифікація витрат.
  3.  Управління витратами на підприємстві.
  4.  Групування витрат на виробництво продукції за економічними    елементами.
  5.  Складання кошторису витрат.
  6.  Поняття і види собівартості продукції.
  7.  Показники собівартості продукції.
  8.  Джерела і шляхи зниження собівартості продукції.
  9.  Планування собівартості продукції за факторним методом.
  10.  Індексний метод розрахунку зниження собівартості продукції.
  11.  Калькулювання собівартості одиниці продукції.
  12.  Методика обчислення основних статей калькуляції.

 

Тестові завдання

1. Собівартість продукції не включає витрати на:

  1. вивчення ринку, виявлення величини попиту на продукцію;
  2. підготовку та освоєння виробництва нової продукції;
  3. сам процес виробництва продукції;
  4. штрафні санкції;
  5. дослідження, використання та охорону природних ресурсів.

2. До одноелементних (простих) витрат належать:

  1. витрати на сировину і матеріали;
  2. втрати від браку;
  3. загальновиробничі витрати;
  4. адміністративні витрати.

3. До прямих витрат належать:

  1. заробітна плата управлінського персоналу;
  2. вартість допоміжних та інших матеріалів, які можна безпосередньо  віднести до окремого об’єкта витрат;
  3. заробітна плата обслуговуючого персоналу;
  4. утримання і експлуатація основних фондів.

4. Постійні витрати включають:

  1.  витрати на сировину;
  2.  витрати на заробітну плату найманих робітників;
  3.  витрати на оренду приміщення;
  4.  витрати на технологічне паливо і енергію.

5. За способом віднесення на окремі види продукції витрати поділяються на:

  1. прямі і непрямі;
  2. одноелементні і комплексні;
  3. постійні і змінні;
  4. матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні   заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші операційні витрати.

6. За зв'язком з обсягом виробництва витрати поділяються на:

  1. прямі і непрямі;
  2. одноелементні і комплексні;
  3. постійні і змінні;
  4. матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші операційні витрати.

7. За економічними елементами і калькуляційними статтями витрати поділяються на:

  1. прямі і непрямі;
  2. одноелементні і комплексні;
  3. постійні і змінні;
  4. матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів,  інші операційні витрати.

8. Інші операційні витрати не включають:

  1.  втрати від курсових різниць;
  2.  знецінення запасів;
  3.  податок на прибуток;
  4.  суму фінансових санкцій.

9. Відрахування на соціальні заходи не включають:

  1.  відрахування на пенсійне забезпечення;
  2.  відрахування на соціальне страхування;
  3.  амортизаційні відрахування;
  4.  відрахування на випадок безробіття.

10. До методів калькулювання не відноситься:

  1.  нормативний;
  2.  параметричний;
  3.  відносний;
  4.  розрахунково-аналітичний.