Попередня сторінка          Зміст          Наступна сторінка      Електронні посібники ВНТУ

11.2 Принципи регулювання земельних відносин

Управління земельними відносинами відіграє визначальну роль в  регіональному розвитку країни шляхом забезпечення сталого розвитку регіонів, раціонального природокористування, дотримання інтересів сільських та міських жителів. Земля є головним ресурсом життєдіяльності українського суспільства, важливим інструментом подолання бідності, підвищення рівня життя населення, забезпечення продовольством, створення нових робочих місць.

Згідно з Земельним кодексом України, земля є основним національним багатством країни, що перебуває під особливою охороною держави [3].

Земельні відносини – це суспільні відносини щодо володіння, користу-вання і розпорядження землею.

Суб’єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об’єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та право на них.

Метою управління земельними ресурсами є створення і забезпечення функціонування системи земельних відносин і землекористування, що дає змогу найкраще задовольняти потреби суспільства, пов’язані з використан­ням землі.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

➢ землі сільськогосподарського призначення;

➢ землі житлової та громадської забудови;

➢ землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призна-чення;

➢ землі оздоровчого та рекреаційного призначення;

➢ землі історико-культурного призначення;

➢ землі лісогосподарського призначення;

➢ землі водного фонду;

➢ землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельний кодекс України гарантує регулювання земельних відносин на основі таких принципів:

1) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;

2) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;

3) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

4) забезпечення раціонального використання та охорони земель;

5) забезпечення гарантій прав на землю;

6) пріоритету вимог екологічної безпеки [3].

В сучасних наукових роботах [4] розглядаються також загальні та індивідуальні принципи управління земельними відносинами в Україні, в яких наголошується на ефективному поєднанні державного, регіонального та муніципального управління земельними ресурсами.

 До загальних принципів регулювання земельних відносин належать:

1) принцип єдності управління земельними ресурсами і управління територіями як найважливіший чинник ефективного розвитку держави і суспільства;

2) принцип незамінності і обмеженості землі як компонента природи, засобу ви­робництва, територіального базису й об'єкта нерухомості, зростання потреби суспільства і промисловості в сировині. Необхідність відводу земель для розміщення об'єктів промислової і соціальної інфраструктури вимагає раціонального розподілу і перерозподілу земельних ресурсів між галузями економіки країни, створення організаційно-територіальних умов, які сприяють ефективному використанню й охороні землі, форму­вання відповідного економічного механізму;

3) принцип організаційної узгодженості використання земель і управління тери­торіями полягає в тому, що керуюча система повинна за­безпечувати підвищення ефективності системи землеволодіння і землеко­ристування, дотримання ними прав і обов'язків з використання земельних ресурсів, формування правильної організації і управління території для нормального функціонування всіх підприємств та господарств території в цілому;

4) принцип сталості землекористування стосується як сталості прав суб'єктів земельних відносин на дану ділянку, сталості його використання, так і його територіальної, просторової сталості, ще є необхідною умовою ра­ціонального використання землі;

5) принцип диференційованого підходу до управління землями різних категорій і регіонів допомагає широко використовувати правові норми при управлінні земельними ресурсами з врахуванням економічних і природних особливостей земель різних категорій та регіонів;

6) принцип правового захисту і відповідальності не допускає втручан­ня в господарську діяльність суб'єктів земельних відносин або примусового припинення прав на земельну ділянку, крім випадків, передбачених законом. Він дає можливість визначати межі відповідальності суб'єктів земельних від­носин за соціальні, економічні та інші несприятливі наслідки прийнятих ними рішень, а також діяльності, яка ними здійснюється.

До індивідуальних принципів управ­ління земельними ресурсами  відносяться:

1) організаційне і кадрове забезпечення управління земельними ресурсами, що передбачає наявність спеціальних органів управління земельними ре­сурсами з оптимальною чисельністю і фінансуванням, особливо для муні­ципального рівня, що виконують основну роботу з управління земельними ресурсами на місцевому рівні;

2) обов'язковість і достатність державної фінансової підтримки, що забезпе­чує якісне проведення визначених видів робіт на конкретних територіях, у яких зацікавлена держава;

3) розмежування функцій управління земельними ресурсами між органами виконавчої і представницької влади різних адміністративно-територіаль­них рівнів, оскільки відсутність розмежування компетенції цих органів призведе до дублювання або прогалин в управлінні, що негативно позначається на ефек­тивності системи;

4) правове забезпечення управління земельними ресурсами (Земельний і Цивільний кодекси України, закони України «Про плату за землю», «Про землеустрій», «Про охорону земель», «Про державний контроль за вико­ристанням і охороною земель» тощо), так як лише за наявності необхідної нор­мативно-правової бази держава може управляти земельними ресурсами в умовах ринкових відносин;

5) відповідність законодавству нор­мативно-правових актів, прийнятих органами місцевою самоврядування.