Попередня сторінка Зміст Наступна сторінка Електронні посібники ВНТУ
12.4 Управління інтеграцією національних меншин в регіонах
Україна є багатонаціональною країною з віковими традиціями, різноплановою матеріальною та духовною культурою. Бурхливий історичний розвиток країни призвів до потужних міграційних процесів, в наслідок чого на території сучасної України осідали великі та малі народи. Чисельність українців в країні постійно змінювалась не тільки під впливом природних чинників, але й національної політики, яка проводилася протягом тривалого часу і проявлялась у цілеспрямованому обмеженні соціального та культурного розвитку українського народу. В результаті міграційної політики різко збільшилися кількість та частка росіян у національному складі населення. За радянських часів у період індустріалізації України, а особливо в післявоєнні десятиріччя їх чисельність зросла майже втричі.
Після здобуття Україною незалежності відбулися зміни в національному складі її населення. Внаслідок рееміграції українців з країн колишнього СРСР, повернення кримських татар і німців, депортованих у роки війни, збільшується їхня кількість та частка у складі населення. Натомість зменшилася чисельність євреїв, які виїхали в Ізраїль, країни Європи та США.
На території сучасної України проживають представники понад 130 національностей, народностей та етнічних спільнот. Корінне населення – українці – складає 77,8% (близько 37 млн. осіб). Найбільша етнічна меншина в Україні – росіяни (17,3%). Кожна з інших етнічних меншин становить менше 1% від загальної кількості населення, серед них виділяються білоруси (0,6%), молдавани (0,5%), кримські татари (0,5%), болгари (0,4%), угорці (0,3%), румуни (0,3%), поляки (0,3%), євреї (0,2%), вірмени (0,2%), греки (0,2%), роми (0,1%), гагаузи (0,1%) та інші [9].
В Україні розселення народів має виразну регіональну визначеність. Центральна й Північно – Західна Україна є історично основними регіонами розселення українського етносу, який найменше «розбавлений» іншими народностями. Найбільша частка українців у населенні Тернопільської (96,8%) та Волинської (94,6%) областей, найнижча – в АР Крим (25,8%), Луганській (51,9%), Донецькій (50,9%), Одеській (54,6%) областях.
В межах України високою є частка росіян серед всього населення в АР Крим (58,3%), Луганській (39,0%), Донецькій (38,2%), Харківській (25,6%), Запорізькій (24,7%), Одеській (20,7%), Дніпропетровській (17,6%), Херсонській (14,1%) областях, у м. Києві (13,1%).
Зростання чисельності кримських татар (до 248,2 тис. осіб) пов’язане із їх поверненням на історичну батьківщину після депортації в 1942 році. Тоді було переселено 44 тис. сімей (близько 191 тис. осіб), а на їх місце масово завезено росіян. Зараз більшість кримських татар (98%) проживає на території АР Крим.
Українська держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України [1].
Законом України «Про національні меншини в Україні» [10] та Декларацією прав національностей України [11] гарантуються всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на території України, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права.
До національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусві-домлення та спільності між собою [10].
З метою інтеграції національних меншин в регіонах та відстоювання їх інтересів у Верховній Раді України, в місцевих органах державної виконавчої влади та самоврядування діють постійні комісії з питань міжнаціональних відносин. При місцевих Радах можуть утворюватися і функціонувати на громадських засадах дорадчі органи з представників національних меншин.
Держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
Українська держава активно сприяє задоволенню етнокультурних потреб національних меншин: відродженню їхніх звичаїв і традицій, всебічному розвитку мови й освіти, аматорського та професійного мистецтва, охороні та збереженню пам'яток історії та культури, заснуванню періодичних видань.
Так, Україна є однією з небагатьох держав, де представники національних меншин мають можливість здобувати повну середню освіту рідною мовою: два мільйони дітей навчаються в Україні мовами національних меншин. За даними Міністерства освіти, науки, молоді і спорту, нині у державі діють 1880 шкіл з російською мовою навчання, 94 – з румунською, 69 – з угорською, 12 – з кримськотатарською, 4 – з польською, 9 – з молдовською, а також 2242 школи з двома і більше мовами викладання. У тих випадках, коли представники нацменшин не проживають компактно, для п'яти і більше дітей дозволяється відкривати в звичайних школах спецкласи.
Задоволенню інформаційних потреб сприяють 169 видань, які виходять мовами національних меншин, з них 46 мають загальнодержавну сферу розповсюдження. Додатками до парламентської газети «Голос України» виходять для болгар – «Роден край», румунів – «Конкордія», поляків – «Дзєннік Кійовскі», вірмен – «Арагац», євреїв – «Єврейські вісті», для кримських татар – «Голос Крыма». Національно-культурні товариства є також засновниками спільних періодичних видань – «Наша Батьківщина» та «Форум націй».
На сьогодні в Україні діє близько 800 громадських товариств національних меншин, понад 30 з яких мають всеукраїнський статус. Такі всеукраїнські громадські об'єднання, як Асоціація національно-культурних об'єднань України, Українське товариство російської культури «Русь», Єврейська Рада України, Асоціація корейців України, Асоціація єврейських організацій і громад України, Спілка поляків України, Демократична спілка угорців України, Всеукраїнське національне культурно-просвітницьке товариство «Русское собрание», Федерація грецьких організацій в Україні, Асоціація болгарських національно-культурних товариств, накопичили значний досвід суспільної діяльності, спільно з органами виконавчої влади здійснюють заходи, спрямовані на задоволення етнокультурних потреб представників своєї національності.
Держава організаційно й фінансово сприяє відзначенню днів культури національних меншин, пам'ятних дат, релігійних та обрядових свят. Щороку проводяться культурно-мистецькі акції: Форум національних культур «Усі ми діти твої, Україно!», Всеукраїнський фестиваль «Ми – українські», Міжнародний ромський фестиваль «Акмала», численні обласні фестивалі румунської, угорської, польської, корейської, молдовської та грецької культур, що здобули визнання не лише в Україні, але й за її межами [9].
Така державна політика у сфері національних меншин сприяє міжет-нічній взаємодії та консолідації українського суспільства, запобігає проявам расової нетерпимості, ксенофобії та міжетнічним сутичкам.
Основні поняття і терміни
Державна мова, державна мовна політика, цілі державної мовної політики, пріоритетні напрями державної мовної політики, регіональна мова, територія, на якій використовується регіональна мова, основні завдання Управління культури і туризму, напрями управління культурними процесами в регіоні, свобода світогляду і віросповідання, релігійна організація, релігійна громада, основні віросповідні напрямки, національні меншини, основні етнокультурні потреби національних меншин, право на національно-культурну автономію.
Запитання для самостійного контролю
1. Сформулюйте основні завдання державної мовної політики.
2. Визначіть основні причини ускладнення мовної ситуації в країні.
3. За якими пріоритетними напрямками повинна здійснюватись державна мовна політика?
4. Розкрийте сутність поняття «регіональна мова».
5. Які державні органи здійснюють управління культурними процесами в регіоні?
6. Сформулюйте основні завдання Управління культури і туризму.
7. Реалізацію яких заходів передбачає розвиток туризму в регіонах?
8. Які права громадян забезпечує право на свободу світогляду і віросповідання?
9. Наведіть визначення релігійної організації, релігійної громади.
10. Наведіть основні віросповідні напрямки в Україні.
11. Визначіть регіональні особливості поширення релігійних конфесій та течій в Україні.
12. Сформулюйте основні причини міжконфесійних конфліктів.
13. Визначіть можливі наслідки міжконфесійних конфліктів.
14. Розкрийте сутність поняття «національна меншина».
15. Назвіть основні національності та народності, що проживають на території України.
16. Які права мають національні меншини в Україні?
17. Які державні органи опікуються проблемами національних меншин в Україні?
18. Сформулюйте основні етнокультурні потреби національних меншин.
19. Наведіть основні культурні і громадські заходи, що проводяться представниками національних меншин у Вашому регіоні.