Попередня сторінка Зміст Наступна сторінка Електронні посібники ВНТУ
1.6 Актуальні проблеми регіональної політики України та їх вирішення
Сучасний стан місцевого та регіонального розвитку України в цілому характеризується:
➢ відсутністю дієвої системи гарантій виконання функцій та повноважень органів місцевого самоврядування та належного матеріального, фінансового, кадрового та іншого ресурсного їх забезпечення. Держава поки що недостатньо виконує свої зобов’язання щодо створення умов для розвитку місцевого самоврядування і громадянського суспільства;
➢ кризою житлово-комунального господарства, систем енерго-паливо-водозабезпечення і соціальної інфраструктури;
➢ поглибленням диспропорцій у соціально-економічному стані територіальних громад та регіонів;
➢ невирішеністю нагальних питань реформування системи адміністративно-територіального устрою України.
Зокрема, з року в рік спостерігається катастрофічна нестача коштів місцевого самоврядування (наприклад, бюджетна забезпеченість із розрахунку на одного жителя села, селища, міста складає 50-700 грн. на рік, в той час, наприклад, як стандарти ЄС передбачають 2000 євро), а бюджетна система України спрямована на підтримку не самодостатніх (тих, що володіють власною фінансовою базою), а дотаційних територіальних громад та регіонів, оскільки діє правило – чим більше надходжень до місцевого бюджету поступає за рахунок внутрішніх джерел, тим більше вилучень слід чекати в наступному бюджетному році. І навпаки, чим менше таких надходжень, тим більше поступає до місцевого бюджету коштів з Державного бюджету України за рахунок міжбюджетних трансфертів з метою фінансового вирівнювання.
Реконструкції потребують більшість об’єктів комунальної власності, що забезпечують надання комунальних послуг населенню. Так, вкрай незадовільним є технічний стан мереж і споруд, які експлуатуються підприємствами житлово-комунального господарства. Зокрема, в аварійному стані перебуває 30% водопровідних та 27% каналізаційних мереж, майже 14 тис. кілометрів теплових мереж. Постійно погіршується стан житлового фонду України, близько 40 тис. будинків (4% житлового фонду України) належать до категорії аварійних, а всього потребує ремонту кожний третій будинок.
Неврегульованою залишається проблема розмежування повноважень між органами виконавчої влади на місцях та органами місцевого самоврядування, між органами місцевого самоврядування різного територіального рівня (село, селище, місто, район у місті, район, область) та забезпечення виконання делегованих повноважень, що постійно призводить до виникнення конфліктних ситуацій при вирішенні питань місцевого і регіонального розвитку. В окремих регіонах посилюється адміністративний тиск на посадових осіб органів місцевого самоврядування з боку керівників місцевих органів виконавчої влади.
Сформована в тридцяті роки двадцятого сторіччя система адміністративно-територіального устрою України не дозволяє сформувати такі територіальні громади, які б володіли достатніми матеріальними, фінансовими ресурсами, територією та об’єктами соціальної інфраструктури, не обхідними для ефективного виконання завдань та повноважень місцевого самоврядування, делегованих повноважень. Юрисдикція органів місцевого самоврядування багатьох міст України поширюється на територіальні громади сіл та селищ, які згідно з Конституцією України виступають самостійними суб’єктами місцевого самоврядування.
Зазначене свідчить про те, що в Україні спостерігається криза системи управління місцевим та регіональним розвитком всієї системи терито-ріальної організації влади, причини якої носять багатоплановий характер і значною мірою пов’язані з таким:
1. Законодавство про управління місцевим та регіональним розвитком в Україні формувалося спонтанно, за умови відсутності єдиної законодавчої бази та без необхідної взаємоузгодженості законодавчих актів, прийнятих в різні часи та з різних питань організації місцевого самоврядування і виконавчої влади на місцях. Це призвело до наявності суттєвих суперечностей та неврегульованості багатьох питань місцевого та регіонального розвитку в чинному законодавстві.
2. Закріплена в Конституції України модель організації влади на місцевому та регіональному рівнях з позиції сьогодення є архаїчною, вона не повною мірою відповідає європейським стандартам та принципам Європейської хартії місцевого самоврядування.
Зокрема, ця модель передбачає:
➢ запровадження місцевого самоврядування лише на низовому терторіальному рівні – рівні населеного пункту (села, селища, міста), а на регіональному рівні (район, область) продовжує існувати централізована система прямого державного управління;
➢ дуалізм влади на регіональному рівні («районна, обласна рада» – «районна, обласна місцева державна адміністрація»), на якому одночасно функціонують органи місцевого самоврядування та місцеві державні адміністрації, наділені близькими функціями в сфері соціально-економічного розвитку території, а їх повноваження чітко не розмежовані;
➢ невизначеність територіальної основи місцевого самоврядування, оскільки не встановлено просторових меж територіальної громади.
Головна мета перетворень системи територіальної організації влади – побудова децентралізованої моделі організації влади, яка б була спроможна в умовах ринкової економіки результативно та ефективно впливати на процеси соціально-економічного і культурного розвитку територій, забезпечувала б якісний рівень надання управлінських послуг населенню на рівні європейських стандартів, була здатна до самовдосконалення і саморегуляції.
Окрім цього, потребують вирішення питання місцевого та регіональ- ного розвитку, зокрема:
1. Державна підтримка депресивних територій та територій пріоритетного розвитку.
2. Вдосконалення законодавства про місцеві вибори на пропорційній системі.
3. Зміцнення транскордонного і прикордонного співробітництва, зокрема, у зв’язку з розширенням Європейського Союзу.
4. Розв’язання проблем наукового, освітнього, інформаційного забезпе-чення розвитку місцевого самоврядування.
5. Вдосконалення кадрового забезпечення місцевого самоврядування, системи підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації службовців місцевого самоврядування.
6. Зміцнення судового захисту прав місцевого самоврядування, запровадження системи адміністративних судів.
7. Задіяння потенціалу територіальних громад, підтримка нових форм самоорганізації населення, його ініціатив щодо участі у вирішенні питань місцевого значення.
8. Підтримка та координація діяльності суб’єктів муніципального руху, зокрема, асоціацій органів місцевого самоврядування, громадських організацій та об’єднань у сфері місцевого і регіонального розвитку.
Для здійснення цих перетворень, керівництва їх ходом та розробки конкретних етапів їх проведення необхідно інституювати систему центральних органів публічної влади. Виходячи з тези щодо збереження функцій Президента України, як загальнонаціонального арбітра, і зміцнення повноважень Кабінету Міністрів України в умовах політичної реформи такими органами могли б стати:
На рівні Президента України:
Національне агентство з питань місцевого самоврядування при Президентові України (як центральний консультативно-дорадчий, допоміжний орган при Президентові України, що має узгоджувати діяльність з питань місцевого і регіонального розвитку між органами державної влади та органами, громадськими організаціями у сфері місцевого самоврядування).
На рівні Кабінету Міністрів України:
Міністерство (Держкомітет) публічної служби і адміністрації (публічного управління) та з питань здійснення адміністративної реформи, яке на момент здійснення адміністративної реформи на місцевому рівні було би здатне розробляти загальні принципи перерозподілу владних повноважень, здійснювати функції органу з кадрової політики у сфері місцевої виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, здійснювати безпосередньо координацію заходів адміністративної реформи як на центральному, так і місцевому, регіональному рівнях організації публічної влади.
Сучасна регіональна економічна політика в Україні має ґрунтуватися на конкурентних принципах та ринкових механізмах господарювання, активізації економічних стимулів до оптимального використання наявного потенціалу регіонального розвитку та інституційних можливостей територій, подоланні патерналістських очікувань, мінімізації дотаційних та субвенційних механізмів підтримки регіонів. Основою відносин держави та регіону мають стати паритетність інтересів, пріоритетність саморозвитку, партнерство та відповідальність.
Застосування нових підходів державної регіональної політики та соціально-економічної політики регіонів в таких умовах має бути спрямовано на:
➢ створення на регіональному рівні ефективних господарських структур, орієнтованих на інтенсифікацію використання наявного місцевого ресурсного потенціалу;
➢ формування конкурентоспроможних самодостатніх виробничих регіональних систем інноваційного типу;
➢ активізацію коопераційних зв’язків між господарськими комплексами різних регіонів.
Роль держави у стратегії регіонального розвитку має полягати у формуванні інституційного та макроекономічного середовища збалансованого розвитку регіонів. Відносини держави (центральної влади) та регіонів при цьому мають будуватися на таких принципах:
➢ центри прийняття рішень щодо завдань та шляхів поточного розвитку територій мають бути переміщені на регіональний рівень;
➢ держава має створити умови для економічної зацікавленості регіонів у їх власному розвитку, зокрема через оптимізацію схем розподілу національного доходу;
➢ держава має виступати повноправним партнером місцевих органів влади та приватних бізнес структур у розробці, фінансуванні та реалізації локальних економічних та соціальних проектів;
➢ держава нарівні з регіональними та місцевими управлінськими колами має нести повну відповідальність за невиконання адміністративних, фінансових та соціальних зобов’язань.
Кінцевою метою удосконалення організації влади на регіональному і місцевому рівнях має стати:
1. Розбудова сучасної європейської комунальної (муніципальної) моделі місцевого самоврядування.
2. Визначення структури адміністративно-територіального поділу України.
Здійснення адміністративної реформи на місцевому рівні на визначених концептуальних засадах приведе до підвищення рівня життя громадян, дотримання гарантованих соціальних стандартів, створення умов для отримання громадянами України сучасних адміністративних послуг.
Загальна еволюція регіональної політики свідчить, що останнім часом регіональна політика з другорядних позицій виходить на одну з головних, оскільки поширюються процеси регіоналізації та дерегіоналізації. У цілому світова інтеграція країн, прикладом якої є Європейський Союз, спричинює дивергенцію регіонів та країн, змушує владні органи ухвалювати рішення та застосовувати заходи, котрі певною мірою задовольняють потреби населення і зменшують територіальні диспропорції розвитку регіонів, головним чином за допомогою наявних ресурсів та узгодженістю чинності всіх гілок влади, зокрема і місцевих ініціатив.
Основні поняття і терміни
Регіональний розвиток, регіональне управління, мета державної регіональної політики, завдання управління регіональним розвитком, стратегічні завдання (пріоритети) регіональної політики, аспекти регіонального розвитку, система регіонального управління чотири-рівневого характеру, принципи державного управління регіональним розвитком: програмування, концентрації, синхронізації дій, поляризованого розвитку, додатковості, субсидіарності, збалансованого розвитку, партнерства, єдності, об’єкт управління регіональним розвитком, суб’єкти управління регіональним розвитком, регіональна економіка, регіональне управління економічними процесами, регіональні інтереси, соціально-економічний регіон, регіональна економічна політика, проблеми управління регіональним розвитком.
Запитання для самостійного контролю
1. В чому полягає сутність регіонального розвитку?
2. Розкрийте сутність державного управління регіональним розвитком.
3. Які об’єктивні передумови регіональної політики?
4. Які існують різні підходи в науково-навчальній літературі щодо сутності політики регіонального управління?
5. Сутність Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року.
6. Основна мета державної регіональної політики.
7. Сформулюйте завдання управління регіональним розвитком.
8. Назвіть принципи державного управління регіональним розвитком.
9. Які стратегічні завдання (пріоритети) регіональної політики?
10. Що є об’єктом управління регіональним розвитком?
11. Назвіть суб’єкти управління регіональним розвитком.
12. Сутність регіонального управління економічними процесами.
13. Дайте визначення поняття «соціально-економічний регіон».
14. В чому полягає сутність регіональних інтересів?
15. Які існують суттєві відмінності між регіональними і державними інтересами?
16. В чому полягає відмінність галузевого управління від регіонального?
17. Назвіть структурні компоненти регіональної економічної політики.
18. Сформулюйте основні сучасні проблеми регіональної політики України.