Попередня сторінка Зміст Наступна сторінка Електронні посібники ВНТУ
РОЗДІЛ 2 ЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ І ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ В ДЕРЖАВНІЙ ПОЛІТИЦІ УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ
2.1. Регіон в адміністративно-територіальній системі України та його функціональна роль.
2.2. Організаційно-правові аспекти регіонального розвитку.
2.3. Територіальна організація влади в Україні та її реформування в контексті Європейської інтеграції.
2.4. Централізація і децентралізація в управлінні регіональним розвитком.
2.1 Регіон в адміністративно-територіальній системі України та його функціональна роль
Регіон в сучасних умовах розглядається як велика і складна територіально-економічна система. Необхідність поділу території країни на частини зумовлена значною площею, неоднорідністю території, соціально-економічними, історико-етнічними, демографічними та іншими особливостями розвитку. Ефективність управління регіональним розвитком залежить і від чіткого визначення території регіону, його меж, природно-ресурсного та соціально-економічного стану.
Термін «регіон» походить від латинського «region» і в перекладі означає область, район, місцевість. Найчастіше він застосовується для визначення різних територіальних ланок та може співпадати або не співпадати з межами адміністративно-територіальних одиниць.
Адміністративно-територіальна одиниця – територія, що має чітко визначені адміністративні межі (село, селище, місто, район, область). Характерною рисою адміністративно-територіальної одиниці є управлінська діяльність, яку здійснюють органи виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь [1].
В науковій літературі поряд із поняттям «регіон» часто вживаним є поняття «район». Хоча ці поняття є синонімами, необхідно чітко визначати категоріальний апарат. Вважаємо, що термін «район» більше стосується позначення визначених типів регіонів: адміністративний район, міський район, великий економічний район.
В сучасній вітчизняній і зарубіжній науковій літературі немає єдиної думки щодо визначення поняття «регіон». Тому варто виділити такі основні підходи до визначення даної категорії:
1) Підхід на основі адміністративно-територіального поділу, згідно з яким регіон визначається як адміністративна одиниця субнаціонального рівня, що має чітко визначені кордони, знаходиться у ієрархічній системі державного управління, на неї поширюється дія одного кола нормативно-правових актів. Під це визначення підпадають області України, Автономна Республіка Крим.
Підхід на основі адміністративно-територіального поділу базується на тому, що в Україні немає єдиного офіційного визначення поняття «регіон». Так, в Конституції України [1] термін «регіон» взагалі не вживається, а в Законі України «Про стимулювання розвитку регіонів» [2] визначено, що під регіоном розуміють територію Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Саме в такому значенні термін «регіон» набув поширення в деяких наукових дослідженнях [3, 4].
2) Підхід на основі особливостей розвитку територій. Як свідчить практика управління регіональним розвитком, в сучасних умовах поняття регіону не обов’язково обмежується кордонами адміністративно-територіальної одиниці [5, 6]. Регіон – це територія, яка є однорідною за певними специфічними критеріями (економічними, природно-кліматичними, історичними, демографічними, екологічними, етнічними, соціально-культурними тощо) і за ними відрізняється від інших територій. Мова йде про кілька областей, об’єднаних в регіон, наприклад, Подільський регіон, в який входять Вінницька, Хмельницька та Тернопільська області. Управління регіональним розвитком в таких регіонах здійснюється шляхом взаємної координації зусиль місцевих органів управління у погоджених напрямах, розробкою регіональних цільових програм розвитку та забезпеченням їх виконання, створенням громадських органів – рад, комітетів тощо.
3) Підхід на основі тимчасового об’єднання територій під виконання певних програм [7]. Такий регіон не має чітких територіальних меж, визначається лише його центр, а кордони можуть бути розмиті. Такий регіон існує в багатьох адміністративно-правових системах, а управління здійснюєтьсяв неадміністративних формах. Наприклад, рекреаційний регіон Українських Карпат.
Отже, регіон можна визначити як окрему самостійно господарю-ючу систему, що співпадає або не співпадає з межами адміністративно-територіальних одиниць, за сукупністю елементів відрізняється від інших територій та характеризується єдністю, взаємопов’язаністю складових та цілісністю.
Управління розвитком регіону здійснюється з метою забезпечення гідних умов життєдіяльності людей та внесення максимального вкладу в національне економічне зростання країни.
Соціально-економічна роль регіонів проявляється у виконанні ними таких основних функцій:
➢ інституціональних (визначають, з одного боку, економічну самостійність, з іншого боку – політико-економічну єдність країни; гарантують конституційні права населення на вільне проживання, вільне волевиявлення, забезпечення законності і правопорядку);
➢ економічних (спрямовані на забезпечення економічної безпеки країни і створення умов і можливостей вільного здійснення економічної діяльності);
➢ соціальних (гарантують права і можливості соціального розвитку населення, забезпеченні економічним потенціалом регіону);
➢ екологічних (забезпечують повноцінне середовище життєдіяльності населення, здійснюють природоохоронні й інші заходи щодо оздоровлення навколишнього середовища);
➢ етнопсихологічних (сприяють реалізації етнокультурних потреб населення) [6].
Основним засобом реалізації місії регіону виступає стратегія соціально-економічного розвитку регіону, що повинна органічно вписуватися у стратегію розвитку країни і складати з нею єдине ціле.
Визначальними, утворюючими галузями регіону є, як правило, промисловість, будівництво, наукові установи, заклади освіти, санаторно-курортного, рекреаційного комплексу, зовнішній (міжрегіональний) транспорт. Нові підприємства, установи, заклади утворюючих галузей тяжіють до розміщення там, де існує розвинута обслуговуюча сфера: житлово-комунальне господарство, торгівля, ресторанне господарство, заклади охорони здоров'я, культури і мистецтва, фізичної культури і спорту, транс-портна інфраструктура та система зв'язку.
Нерегульований розвиток утворюючих галузей викликає і негативні для регіону явища: підвищення рівня концентрації населення та погіршення умов його проживання, надмірне використання природного потенціалу, збільшення техногенного навантаження. Регулювання процесів розвитку території здійснюється з урахуванням збалансованості чинників економічного, соціального і екологічного характеру. Інструментом у цьому є виділення виробничих, торговельних, рекреаційних та інших зон, плануючих елементів, заходи щодо охорони навколишнього середовища [4].
Відсутність у минулому власної регіональної політики в Україні призвела до виникнення значних диспропорцій у територіальній структурі національної економіки, неефективного використання переваг територіального поділу праці, природно-ресурсного та науково-виробничого потенціалу регіонів, надмірного забруднення природного середовища у багатьох містах і районах, що призвело до депресивності регіонів.
Депресивна територія – регіон чи його частина (район, місто обласного значення або кілька районів, міст обласного значення), рівень розвитку якого за визначеними показниками, є найнижчим серед територій відповідного типу.
В Законі України «Про стимулювання розвитку регіонів» [2] депресивним визнається:
1) регіон, в якому протягом останніх п’яти років середній показник обсягу валового регіонального продукту на одну особу є найнижчим;
2) промисловий район, в якому протягом останніх трьох років рівень зареєстрованого безробіття та частка зайнятих у промисловості є значно вищими, а обсяг реалізованої промислової продукції (робіт, послуг) на одну особу та рівень середньомісячної заробітної плати є значно нижчими за відповідні середні показники розвитку територій цієї групи;
3) сільський район, в якому протягом останніх трьох років щільність сільського населення, коефіцієнт природного приросту населення, рівень середньомісячної заробітної плати та обсяг реалізованої сільсько-господарської продукції (робіт, послуг) на одну особу є значно нижчими, а частка зайнятих у сільському господарстві є значно вищою за відповідні середні показники розвитку територій цієї групи;
4) місто обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим значення, в якому протягом останніх трьох років рівень зареєстрованого, зокрема довготривалого, безробіття є значно вищим, а рівень середньомісячної заробітної плати є значно нижчим за відповідні середні показники розвитку територій цієї групи.