Попередня сторінка          Зміст          Наступна сторінка      Електронні посібники ВНТУ

РОЗДІЛ 2 ЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ І ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ В ДЕРЖАВНІЙ ПОЛІТИЦІ УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ

2.1. Регіон в адміністративно-територіальній системі України та його функціо­нальна роль.

2.2. Організаційно-правові аспекти регіонального розвитку.

2.3. Територіальна організація влади в Україні та її реформування в контексті Європейської інтеграції.

2.4. Централізація і децентралізація в управлінні регіональним розвитком.

2.1 Регіон в адміністративно-територіальній системі України та його функціональна роль

Регіон в сучасних умовах розглядається як велика і складна терито­ріально-економічна система. Необхідність поділу території країни на частини зумовлена значною площею, неоднорідністю території, соціально-економічними, історико-етнічними, демографічними та іншими особливос­тями розвитку. Ефективність управління регіональним розвитком залежить і від чіткого визначення території регіону, його меж, природно-ресурсного та соціально-економічного стану.

Термін «регіон» походить від латинського «region» і в перекладі означає область, район, місцевість. Найчастіше він застосовується для визначення різних територіальних ланок та може співпадати або не співпадати з межами адміністративно-територіальних одиниць.

Адміністративно-територіальна одиниця – територія, що має чітко визначені адміністративні межі (село, селище, місто, район, область). Характерною рисою адміністративно-територіальної одиниці є управлінсь­ка діяльність, яку здійснюють органи виконавчої влади та місцевого само­врядування.

Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь [1].

В науковій літературі поряд із поняттям «регіон» часто вживаним є поняття «район». Хоча ці поняття є синонімами, необхідно чітко визначати категоріальний апарат. Вважаємо, що термін «район» більше стосується позначення визначених типів регіонів: адміністративний район, міський район, великий економічний район.

В сучасній вітчизняній і зарубіжній науковій літературі немає єдиної думки щодо визначення поняття «регіон». Тому варто виділити такі основні підходи до визначення даної категорії:

1) Підхід на основі адміністративно-територіального поділу, згідно з яким регіон визначається як адміністративна одиниця субнаціонально­го рівня, що має чітко визначені кордони, знаходиться у ієрархічній системі державного управління, на неї поширюється дія одного кола нормативно-правових актів. Під це визначення підпадають області України, Автономна Республіка Крим.

Підхід на основі адміністративно-територіального поділу базується на тому, що в Україні немає єдиного офіційного визначення поняття «регіон». Так, в Конституції України [1] термін «регіон» взагалі не вживається, а в Законі України «Про стимулювання розвитку регіонів» [2] визначено, що під регіоном розуміють територію Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Саме в такому значенні термін «регіон» набув поширення в деяких наукових дослідженнях [3, 4].

2) Підхід на основі особливостей розвитку територій. Як свідчить практика управління регіональним розвитком, в сучасних умовах поняття регіону не обов’язково обмежується кордонами адміністративно-терито­ріаль­ної одиниці [5, 6]. Регіон – це територія, яка є однорідною за певними специфічними критеріями (економічними, природно-кліматичними, істо­рич­ними, демографічними, екологічними, етнічними, соціально-культур­ними тощо) і за ними відрізняється від інших територій. Мова йде про кілька областей, об’єднаних в регіон, наприклад, Подільський регіон, в який входять Вінницька, Хмельницька та Тернопільська області. Управлін­ня регіональним розвитком в таких регіонах здійснюється шляхом взаєм­ної координації зусиль місцевих органів управління у погоджених напря­мах, розробкою регіональних цільових програм розвитку та забезпеченням їх виконання, створенням громадських органів – рад, комітетів  тощо.

3) Підхід на основі тимчасового об’єднання територій під виконання певних програм [7]. Такий регіон не має чітких територіальних меж, визнача­ється лише його центр, а кордони можуть бути розмиті. Такий регіон існує в багатьох адміністративно-правових системах, а управління здійснюєтьсяв неадміністративних  формах. Наприклад,  рекреаційний  регіон Українсь­ких Карпат.

Отже, регіон можна визначити як окрему самостійно господарю-ючу систему, що співпадає або не співпадає з межами адміністративно-територіальних одиниць, за сукупністю елементів відрізняється від інших територій та характеризується єдністю, взаємопов’язаністю складових та цілісністю.

Управління розвитком регіону здійснюється з метою забезпечення гідних умов життєдіяльності людей та внесення максимального вкладу в національне економічне зростання країни.

Соціально-економічна роль регіонів проявляється у виконанні ними таких основних функцій:

➢ інституціональних (визначають, з одного боку, економічну самостій­ність, з іншого боку – політико-економічну єдність країни; гарантують конс­­ти­­ту­­ційні права населення на вільне проживання, вільне волевияв­лення, забезпечення законності і правопорядку);

➢ економічних (спрямовані на забезпечення економічної безпеки країни і створення умов і можливостей вільного здійснення економічної діяльності);

➢ соціальних (гарантують права і можливості соціального розвитку населення, забезпеченні економічним потенціалом регіону);

➢ екологічних (забезпечують повноцінне середовище життєдіяльності населення, здійснюють природоохоронні й інші заходи щодо оздоровлення навколишнього середовища);

➢ етнопсихологічних (сприяють реалізації етнокультурних потреб населення) [6].

Основним засобом реалізації місії регіону виступає стратегія соціально-економічного розвитку регіону, що повинна органічно вписуватися у стратегію розвитку країни і складати з нею єдине ціле.

Визначальними, утворюючими галузями регіону є, як правило, промис­ловість, будівництво, наукові установи, заклади освіти, санаторно-курорт­ного, рекреаційного комплексу, зовнішній (міжрегіональний) транс­порт. Нові підприємства, установи, заклади утворюючих галузей тяжіють до розміщення там, де існує розвинута обслуговуюча сфера: житлово-комунальне господарство, торгівля, ресторанне господарство, заклади охорони здоров'я, культури і мистецтва, фізичної культури і спорту, транс-порт­на інфраструктура та система зв'язку.

Нерегульований розвиток утворюючих галузей викликає і негативні для регіону явища: підвищення рівня концентрації населення та погіршення умов його проживання, надмірне використання природного потенціалу, збільшення техногенного навантаження. Регулювання процесів розвитку території здійс­нюється з урахуванням збалансованості чинників економіч­ного, соціального і екологічного характеру. Інструментом у цьому є виділення виробничих, торговельних, рекреаційних та інших зон, плануючих елементів, заходи щодо охорони навколишнього середовища [4].

Відсутність у минулому власної регіональної політики в Україні призвела до виникнення значних диспропорцій у територіальній структурі національної економіки, неефективного використання переваг територіаль­ного поділу праці, природно-ресурсного та науково-виробничого потен­ціалу регіонів, надмірного забруднення природного середовища у багатьох містах і районах, що призвело до депресивності регіонів.

Депресивна територія – регіон чи його частина (район, місто облас­ного значення або кілька районів, міст обласного значення), рівень розвит­ку якого за визначеними показниками, є найнижчим серед територій відпо­від­ного типу.

В Законі України «Про стимулювання розвитку регіонів» [2] депресивним визнається: 

1) регіон, в якому протягом останніх п’яти років середній показник обсягу валового регіонального продукту на одну особу є найнижчим;

2) промисловий район, в якому протягом останніх трьох років рівень зареєстрованого безробіття та частка зайнятих у промисловості є значно вищими, а обсяг реалізованої промислової продукції (робіт, послуг) на одну особу та рівень середньомісячної заробітної плати є значно нижчими за відповідні середні показники розвитку територій цієї групи;

3) сільський район, в якому протягом останніх трьох років щільність сільського населення, коефіцієнт природного приросту населення, рівень середньомісячної заробітної плати та обсяг реалізованої сільсько-господарської продукції (робіт, послуг) на одну особу є значно нижчими, а частка зайнятих у сільському господарстві є значно вищою за відповідні середні показники розвитку територій цієї групи;

4) місто обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим значення, в якому протягом останніх трьох років рівень зареєстрованого, зокрема довготривалого, безробіття є значно вищим, а рівень середньомісячної заробітної плати є значно нижчим за відповідні середні показники розвитку територій цієї групи.