Попередня сторінка          Зміст          Наступна сторінка      Електронні посібники ВНТУ

РОЗДІЛ 3 СВІТОВИЙ ДОСВІД ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ

3.1. Історичні передумови становлення регіональної політики за кордоном.

3.2. Модель розвитку регіональної політики у Великобританії, США, Франції.

3.3. Формування та розвиток регіональної політики в Європейському Союзі.

3.4. Принципи «європейського регіоналізму» в організації вітчизняної системи регіонального управління.

3.5. Європейський досвід інфраструктурного та інституційного забезпечен­ня регіонального управління.

3.1 Історичні передумови становлення регіональної політики за кордоном

Європейський вибір України зумовлює новий підхід до формування цілей, пріоритетів та механізмів реалізації регіональної політики та регіонального розвитку. Тому доцільними є результати аналізу та оцінювання політики щодо регіонального розвитку розвинутих країн та ЄС, визначення основних засад формування та реалізації регіональної політики минулого сторіччя, спрямованих на вирішення конкретних проблем як державного рівня, так і розвитку регіонів. Врахування історії регіональної політики є корисним для України, розгляд та аналіз якої дозволяють використати досвід провідних країн та уникнути помилок при побудові власної моделі регіонального розвитку.

Загальна еволюція змін і форм регіональної політики, короткий поетапний екскурс регіональної політики в країнах з розвинутою ринковою економікою дозволяє здійснити відповідний аналіз процесу розвитку регіональної політики в окремих країнах, які були першими у створенні й формуванні моделей регіонального розвитку і стали прикладом й для України.

Сучасна історія регіональної політики започаткована у 20-х роках минулого сторіччя, але у практичній реалізації сягає прадавніх часів. Ще в античній Греції, Римській імперії та країнах Стародавнього Сходу в управлінських колах замислювалися над впровадженням регіональної політики (у своєму розумінні). Від стану регіональної політики залежали тривалість і стабільність управління на підвладних територіях, зокрема насильницьки завойованих і поневолених. Значну роль у системі управління великою територією на цьому етапі розвитку країн набула реалізація такої політики, яка б сприяла наповненню казни за рахунок збирання данини та дозволяла тримати підвладні території у покорі.

Становлення регіональної політики як науки відбулося на початку XX сторіччя, коли було прийнято перші програми допомоги окремим старопромисловим та слаборозвинутим територіям, необхідність реалізації яких визначалася наслідками кризи 1929-1933 рр. На той час регіональні заходи були широко розгорнуті тільки у двох країнах – Великобританії та США, де занепад виробництва торкнувся сфер зосередження традиційних галузей та слаборозвинені аграрні райони.

До- та післявоєнний періоди розвитку регіональної політики можна охарактеризувати як період розповсюдження практики застосування регіональних заходів на інші країни, оскільки нова економічна криза призвела до спаду виробництва у традиційних галузях промисловості та загострення соціально-економічних відносин в деяких регіонах світу, особливо у Франції, Бельгії, ФРН, США, Великобританії. У цей період регіони стають об’єктом уваги, з одного боку, в контексті структурної державної політики як способу відродження та стабілізації національної економіки шляхом концентрації та спрямування економічних ресурсів на формування чи оновлення певних господарських галузей; з другого – соціальної політики як чинника збереження політичної стабільності суспільства, національної єдності, громадянської злагоди шляхом вирівнювання та поліпшення умов життя населення в різних територіально-адміністративних утвореннях.

Період 1960 – початок 1970 років характеризується становленням регіональної політики, тобто формуванням цілісної системи регіональної політики країн Заходу. Розширюється проблематика державного регулю­ван­ня на регіональному рівні, яка охоплює питання не тільки перебудови госпо­дарсь­кого комплексу, зниження рівня безробіття, але й забезпечення оптимального використання інноваційних факторів зростання, комплекс­ного соціально-економічного розвитку, демографічних, екологічних та рекреа­ційних аспектів, відтворення природних ресурсів тощо. Відбулося затвердження системи регіонального програмування, удосконалення інструментарію регіональної політики. Поряд з історично первісним напрямом регіональної політики, пов’язаним з розвитком проблемних регіонів, застосовуються заходи щодо розвантаження найбільших міських агломерацій. Збільшення асигнувань на розробку та реалізацію регіо­нальних програм стало можливим завдяки стійкості темпів економічного зростання.

З 1975 р. починається новий етап розвитку регіональної політики. Першочерговим завданням державної політики на регіональному рівні у цей період стає не просто вирішення проблем окремих регіонів, але й забезпечення скоординованого зближення рівнів їх розвитку, оптимальне й ефективне використання внутрішнього економічного потенціалу в кожному окремому випадку. Тобто об’єктом регіональної політики стають не розрізнені регіони, а їх сукупність як структурних елементів національного господарства з врахуванням стану і можливостей їхнього розвитку.

Підписання Маастрихтської Угоди надало потужного поштовху прове-ден­ню нової наднаціональної політики з регулювання регіонального розвитку в рамках ЄС. Одночасно активізується діяльність місцевих органів влади, спрямована на реалізацію специфічних цілей розвитку місце­вих спів­товариств. Прикладом цього є прийняття Євро­союзом у 1990 р. Європейської Хартії про місцеве самоврядування. Цей етап розвитку регіональної політики відбувався на тлі нової економічної кризи, що охопила країни Заходу після 1974 р. Внаслідок ослаблення інвестиційної діяльності скоротився склад інструментарію регіональної політики, що, однак, не змогло зупинити процес розвитку системи регіонального програмування і призвело до підписання зазначеної Угоди та формування наддержавних органів регулювання регіональним розвитком.

Основною метою проведення ретельного аналізу важливих аспектів практичного вирішення регіональних проблем у деяких країнах, які мають багатий досвід у цій сфері, є не лише детальний аналіз регіональної політики окремо взятої країни, а дослідження тих її особливостей, які можуть стати основою узагальнення досвіду та втілення пропозицій щодо розвитку регіональної політики як світового масштабу розвитку країн в цілому.