Попередня сторінка Зміст Наступна сторінка Електронні посібники ВНТУ
Тести до розділу 3
3.1. Впровадження регіональної політики в античній Греції, Римській імперії та країнах Стародавнього Сходу було продиктовано тим, що:
1. Від стану регіональної політики залежали тривалість і стабільність управління на підвладних територіях.
2. Реалізація такої політики сприяла б наповненню казни за рахунок збирання данини.
3. Система управління великою територією дозволяла тримати підвладні території і народи у покорі, зокрема насильницьки завойованих і поневолених.
3.2. До- та післявоєнний періоди розвитку регіональної політики можна охарактеризувати як:
1. Період розповсюдження практики застосування регіональних заходів на інші країни.
2. Регіони розглядаються в контексті структурної державної політики як способу відродження та стабілізації національної економіки шляхом концентрації та спрямування економічних ресурсів на формування чи оновлення певних господарських галузей.
3. Регіони розглядаються в контексті соціальної політики як чинника збереження політичної стабільності суспільства, національної єдності, громадянської злагоди шляхом вирівнювання та поліпшення умов життя населення в різних територіально-адміністративних утвореннях.
3.3. Період 1960 – початок 1970 років характеризується:
1. Становленням регіональної політики, тобто формуванням цілісної системи регіональної політики країн Заходу.
2. Розширенням проблематики державного регулювання на регіональному рівні, яка охоплює питання не тільки перебудови господарського комплексу, зниження рівня безробіття, але й забезпечення оптимального використання інноваційних факторів зростання, комплексного соціально-економічного розвитку, демографічних, екологічних та рекреаційних аспектів, відтворення природних ресурсів тощо.
3. Затвердженням системи регіонального програмування, удосконаленням інструментарію регіональної політики.
4. Застосуванням заходів щодо розвантаження найбільших міських агломерацій.
3.4. Основним завданням регіональної політики Великобританії початку 30-х років минулого століття було:
1. Боротьба з надзвичайно високим рівнем безробіття в окремих регіонах країни.
2. Фінансування приватного сектору промисловості, надання податкових пільг підприємцям.
3. Підготовка території для промислового освоєння, переміщення робочої сили з відсталих (депресивних) районів до найбільш індустріально розвинутих тощо.
4. Вирівнювання рівня життя населення різних регіонів, забезпечення однакового рівня заробітної плати, міграція трудових кадрів.
3.5. Історично первісним напрямом регіональної політики були питання:
1. Пов’язані з розвитком проблемних регіонів.
2. Забезпечення оптимального використання інноваційних факторів зростання та комплексного соціально-економічного розвитку регіонів.
3. Збереження політичної стабільності суспільства, національної єдності та громадянської злагоди.
4. Вирівнювання та поліпшення умов життя населення в різних терито- ріально-адміністративних утвореннях.
3.6. Етап розвитку регіональної політики з 1975 року характеризується тим, що:
1. Першочерговим завданням державної політики на регіональному рівні у цей період стає вирішення проблем окремих регіонів.
2. Державна політика направлена на забезпечення скоординованого зближення рівнів розвитку регіонів.
3. Вирішення проблеми оптимального й ефективного використання внутрішнього економічного потенціалу.
4. Об’єктом регіональної політики стають не розрізнені регіони, а їх сукуп- ність як структурні елементи національного господарства.
3.7. У 1945 р. англійський парламент ухвалив Закон:
1. Про спеціальні території.
2. Про розміщення промислових підприємств.
3. Про місцеве працевлаштування.
4. Про депресивні території.
3.8. Найдієвішим інструментом регіональної політики Великобританії на всіх етапах її розвитку були:
1. Прямий контроль.
2. Субсидії, кредити, селективна допомога.
3. Різноманітні методи надання фінансової допомоги суб’єктам господарської діяльності: малим фірмам і підприємствам, промисловим компаніям та підприємств сфери послуг.
3.9. Початок здійснення регіональної політики в США пов'язують з:
1. Створенням у 1933 р. Управління з національного планування (пізніше – Комітет з національних інтересів).
2. Створенням регіонального проекту «Програма долини річки Теннессі».
3. Створенням Адміністрації регіонального відновлення.
4. Створенням спеціальної Аппалацької регіональної комісії.
3.10. Перший регіональний проект в США мав назву:
1. Програма долини річки Теннессі.
2. Програма розвитку району гір Аппалачі.
3. Програма реконструктивних агломерацій і округів та створення об’єктів соціальної та виробничої інфраструктури.
3.11. Найефективнішим заходом під час формування регіональної політики США є:
1. Бюджетне фінансування окремих секторів економіки в «проблемних» регіонах.
2. Фінансування з федерального бюджету розвитку промисловості та сфери послуг у конкретних регіонах, де поширена практика державних замовлень.
3. Субсидіювання та кредитування заходів щодо раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища.
4. Поширення приватного сектору, надання податкових та амортизаційних пільг.
3.12. Започаткування наприкінці 40-х років розвитку регіональної політики Франції пов’язано з:
1. Прийняттям урядом рішення щодо децентралізації промислових підпри- ємств з регіону Парижу.
2. Створенням підрозділу у справах територій.
3. Початком реформи адміністративно-територіального устрою, коли територія Франції була поділена на 20 програмних департаментів.
4. Створенням регіональних комітетів економічного розвитку.
3.13. Основним органом, який відповідає за реалізацію регіональних аспектів національного плану економічного розвитку Франції є:
1. Національне Агентство з питань координації та планування регіонального розвитку (DATAR).
2. Спеціальний фонд планування регіонального розвитку (FIAT).
3. Комітет по облаштуванню та розвитку територій.
4. Агентство з територіальної орієнтації Республіки.
3.14. Першим специфічним інструментом регіональної політики Європейського Союзу був:
1. Європейський Фонд Регіонального Розвитку.
2. Єдиний Європейський Акт.
3. Акт про економічне і соціальне об’єднання.
3.15. Четвертий етап формування регіональної політики Європейського Союзу (2007-2013 рр.) характеризується:
1. Оптимізацією головних цілей регіональної політики (конвергенція; підвищення конкурентоспроможності регіонів та рівня зайнятості населення; розвиток територіального (прикордонного) співробітництва).
2. Переглядом принципів та цілей регіональної політики ЄС з метою її наближення до потреб Швеції і Фінляндії.
3. Прийняттям Семирічного плану розвитку регіонів.
3.16. Сформульоване Асамблеєю Європейських регіонів таке визначення регіону:
1. Територіальне об'єднання під безпосередньою юрисдикцією суверенної держави з системою самоврядування. Регіон повинен мати свою конституцію, статус автономії чи інший закон, який є складовою законодавства держави і яка визначає організацію та повноваження регіону.
2. Гомогенний простір, що має фізико-географічну, етнічну, культурну, мовну спільність господарських структур та історичної долі.
3. Головне проміжне утворення між центральним і місцевим рівнями управління.
3.17. Регіони як суб'єкти європейської політики мають такі назви та статуси:
1. «Регіони» у Франції, Італії, Бельгії.
2. «Землі» у Німеччині й Австрії.
3. «Автономні громади» в Іспанії.
4. «Окружні ради» у скандинавських країнах та Великій Британії.
5. «Провінції» у Нідерландах, Бельгії, Італії, Іспанії.
Використана література
1. Небава М. І. Теорія макроекономіки. Навчальний посібник. – Київ: Видавничий Дім «Слово», 2003. – 536 с.
2. Давтян С. Г., Пойченко А. М., Саханенко С. Є. Організаційно-правовий механізм державного управління на місцевому рівні: Навчальний посібник. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2006. – С. 231–247 с.
3. Каримова А. Б. Регионы в современном мире // СОЦИС – 2006. – № 5. – С. 38.
4. Грицяк І. А. Управління в Європейському Союзі: теоретичні засади: Монографія. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – 236 с.
5. Регіональна політика в країнах Європи. Уроки для України: Проект Київського центру Ін-ту Схід-Захід. / С. Максименко, Є. Кіш, М. Лендбел, І. Студенніков; за ред. С. Максименка. – К.: Логос, 2000. – 72 с.
6. Sharpe L.J., (ed.) Rise of Meso Government in Europe: Sage Publications. – London, 1993. – p.1.
7. Проміжний рівень управління в європейських державах: складність проти демократії? / За ред. Т. Ларсона, К. Номдена, Ф. Петітвілля – К.: К.І.С., 2003. – 346 с.
8. Фетєску І. Шляхи підвищення ефективності державного управління: європейський вимір // Актуальні проблеми реалізації Плану дій Україна – ЄС: зб. статей за результ. наук.-практ. конф. 9 лютого 2007 року, м. Одеса / За заг. ред. В. Кривцової, Д. Ягунова // ОРІДУ НАДУ. – Одеса: Фенікс, 2007. – С. 83-88.
9. Указ Президента України від 13 грудня 2003 р. № 1433/2003 «Про державні програми з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004-2007 роки» / Уряд. кур'єр. – 2003. – № 244. – 25 грудня 2003 р. – С.10.
10. Європейські принципи державного управління / Пер. з англ. О. Ю. Куленкової. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – 52 с.
11. Регіони України: проблеми та пріоритети соціально-економічного розвитку: Монографія / За ред. З. С. Варналія. – К.: Знання України, 2005. – 498 с.
12. Долішній М. І. Регіональна політика на рубежі ХХ-ХХІ століть: нові пріоритети. – К.: Наукова думка, 2006. – 515 с.
13. Лендьел М. Інституційний механізм реалізації регіональної політики в країнах Центрально-Східної Європи // Регіональна політика в країнах Європи. Уроки для України. – К., 2000. – С.62–98.
14. Симоненко В. К. Регионы Украины: проблемы развития. – К. : Наукова думка, 1997. – С. 46.