Попередня сторінка          Зміст          Наступна сторінка      Електронні посібники ВНТУ

 

4.2 Органи місцевого самоврядування: функції, повноваження та організаційна структура

 

В процесі побудови правової держави, децентралізації управління в Україні підвищується роль територій у проведенні економічних реформ,  розвитку інфраструктури ринку та соціальної інфраструктури, сприянні розвитку малого підприємництва. Зростає роль регіонів в управлінні майном територій та регулюванні використання природних ресурсів, розвитку міжрегіонального та прикордонного економічного співробітництва, зовнішньоекономічних зв'язків.

Місцеве самоврядування як основа конституційного ладу виступає одним із найважливіших принципів організації і функціонування влади в суспільстві й державі та є необхідним атрибутом будь-якої демократичної країни. Вперше в Україні принцип визнання місцевого самоврядування на конституційному рівні було закріплено ще в Конституції гетьмана П. Орлика 1710 р., а пізніше в Конституції УНР 1918 р., положення яких так і не були реалізовані. За радянських часів принцип місцевого самоврядування рішуче заперечувався, оскільки він суперечив централізованому характеру радянської держави.

Місцеве самоврядування є найефективнішим інструментом місцевого управління та розвитку територій. Там, де воно дійсно функціонує, де місцеве населення має реальне право та можливість самостійно вирішувати питання місцевого значення, спостерігається зростання доходів місцевих бюджетів та соціально-економічний розвиток в цілому.

Місцеве самоврядування є конституційно закріпленим правом територіальної громади (жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення [1].

Найважливіші обов'язки і повноваження у сфері життєзабезпечення населення, проведення економічних реформ згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» [3] покладаються на органи місцевого самоврядування міст та інших населених пунктів, де сконцентроване суспільне виробництво.

Місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України [3].

Суб'єктом місцевого самоврядування є територіальна громада.

Територіальна громада – це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-терито­ріаль­ними одиницями, або добровільного об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Однак в Україні переважна більшість територіальних громад через їх надмірну подрібненість та надзвичайно слабку матеріально-фінансову базу виявилися неспроможними виконувати всі повноваження органів місцевого самоврядування.

Система місцевого самоврядування на сьогодні не задовольняє потреб суспільства. Функціонування органів місцевого самоврядування у більшості територіальних громад не забезпечує створення та підтримку сприятливого життєвого середовища, необхідного для всебічного розвитку людини, її самореалізації, захисту її прав, надання населенню органами місцевого самоврядування, утвореними ними установами та організаціями високоякісних і доступних адміністративних, соціальних та інших послуг на відповідних територіях.

Починаючи з 1991 року чисельність сільського населення зменшилася на 2,5 млн. осіб, а кількість сільських населених пунктів - на 348 одиниць. Разом з тим кількість сільських рад збільшилася на 1067 одиниць [4].

З метою підвищення ефективності управління суспільним розвитком на відповідній території прийнято Закон України «Про співробітництво територіальних громад», що врегульовує відносини між двома або більше територіальними громадами на договірних засадах з метою забезпечення соціально-економічного, культурного розвитку територій, підвищення якості надання послуг населенню на основі спільних інтересів та цілей, ефективного виконання органами місцевого самоврядування визначених законом повноважень [5].

Об'єктом місцевого самоврядування виступають питання місцевого значення, майно, що є в комунальній власності, програми соціально-еконо­мічного та культурного розвитку, бюджети відповідних адміністративно-терито­ріальних одиниць.

Фундаментальними принципами самоврядності та самостійності територіальних громад, що закладені у Європейській Хартії місцевого самоврядування, ратифікованій у 1997 р. Верховною Радою України [6], є:

1) принцип правової автономії означає, що органи місцевого самоврядування повинні мати власні повноваження, які мають бути достатньо повними для ефективного здійснення місцевого самоврядування та ексклюзивними, тобто притаманними тільки зазначеним органам. Повноваження також мають бути вичерпними щодо прийняття будь-яких рішень органами місцевої влади під їх відповідальність та у рамках чітко визначених повноважень;

2) принцип організаційної автономії означає, що органи місцевого самоврядування мають бути вільними щодо визначення своєї власної структури для того, щоб ефективно виконувати свої функції під власну відповідальність. Це означає, що в різних органах місцевого самоврядування можуть бути різні структурні підрозділи та кількість працівників для якісного надання послуг населенню та управління територією в цілому;

3) принцип фінансової автономії органів місцевого самоврядування означає, що зазначені органи мають право збирати та розподіляти їх власні фінансові ресурси самостійно. Цих ресурсів має бути достатньо для виконання функцій та повноважень, покладених на органи місцевого самоврядування. Частина зазначених ресурсів має поступати до місцевих бюджетів через місцеві податки та збори, від управління комунальною власністю.

За своєю структурою повноваження місцевого самоврядування поділяються на:

➢ власні (самоврядні) повноваження, здійснення яких пов'язане з вирішенням питань місцевого значення, наданням громадських послуг населенню;

➢ делеговані повноваження – окремі повноваження органів виконавчої влади, надані законом органам місцевого самоврядування, здійснення яких пов’язане з виконанням функцій виконавчої влади на місцях.

Організаційна структура системи місцевого самоврядування –  це сукупність органів місцевого самоврядування, органів самоорганізації населення та організаційних форм, за допомогою яких відповідна територіальна громада або її складові частини виконують завдання та функції місцевого самоврядування, вирішують питання місцевого значення.

В структурі системи місцевого самоврядування можна виділити два основних елементи: територіальну громаду та органи місцевого само-врядування.

Територіальна громада безпосередньо вирішує питання, віднесені до відання місцевого самоврядування використовуючи такі форми прямої демократії, як міський референдум, місцеві вибори, загальні збори громадян за місцем проживання, колективні та індивідуальні звернення (петиції) жителів міста до органів і посадових осіб міського самоврядування, громадські слухання, місцеві ініціативи, участь у роботі органів міського самоврядування та робота на виборних посадах міського самоврядування тощо.

Органами місцевого самоврядування є: сільські, селищні, міські, районні у містах ради – представницькі органи місцевого самоврядування, які представляють інтереси відповідної сільської, селищної, міської або районної територіальні громади та здійснюють від їх імені функції і повноваження місцевого самоврядування.

До компетенції органів місцевого самоврядування відносяться такі ключові питання:

➢ затвердження  програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування;

➢ затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, затвердження звіту про його виконання;

➢ встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом;

➢ утворення позабюджетних цільових (у тому числі валютних) коштів, затвердження положень про ці кошти; затвердження звітів про використання зазначених коштів;

➢ прийняття рішень щодо випуску місцевих позик, отримання позик з інших місцевих бюджетів та джерел;

➢ встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету;

➢ вирішення питань регулювання земельних відносин;

➢ затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад;

➢ вирішення питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування такого дозволу;

➢ прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення;

➢ надання згоди на розміщення на адміністративно-територіальної одиниці нових об'єктів.