Попередня сторінка Зміст Наступна сторінка Електронні посібники ВНТУ
РОЗДІЛ 6 ПЛАНУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ: СУТНІСТЬ, ФОРМИ, МЕТОДИ
6.1. Сутність та форми планування регіонального розвитку.
6.2. Система стратегічного планування соціально-економічного розвитку регіонів.
6.3. Розробка регіональних стратегій розвитку.
6.4. Планування розвитку територій.
6.1 Сутність та форми планування регіонального розвитку
Планування розвитку територій в сучасних умовах господарювання розглядається як один із найбільш перспективних та ефективних механізмів реалізації довгострокової регіональної політики в умовах посилення самостійності територіальних громад різних рівнів.
Пошук ефективних моделей регіонального соціально-економічного розвитку визначає необхідність використання стратегічного планування на всіх рівнях державного управління та місцевого самоврядування для пошуку оптимальних стратегій регіонального розвитку з врахуванням пріоритетів, визначених Стратегією економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 роки, Державною стратегією регіонального розвитку України на період до 2015 року, Законом України «Про стимулювання розвитку регіонів».
Створення та збереження якісного середовища життєдіяльності людини є важливою умовою сталого розвитку сучасного суспільства і має стати одним із основних розділів довгострокової стратегії розвитку України та її регіонів. Планування території на всіх рівнях управління має відігравати роль ефективного засобу державного регулювання і регламентування використання території та сприяти досягненню цілей збалансованого просторового розвитку [1].
Планування регіонального розвитку – це процес розробки та прийняття рішень, що забезпечують ефективне функціонування та розвиток регіону в майбутньому.
Планування є особливою формою діяльності, зміст якої – формування і реалізація планів. Основні завдання регіонального планування полягають у забезпеченні оптимального розвитку народного господарства регіонів у єдиному господарському комплексі держави; вдосконаленні спеціалізації територій; установленні оптимальних пропорцій; ефективному використанні трудових і природних ресурсів та виробничих потужностей; раціоналізації розміщення продуктивних сил тощо.
В Україні здійснюється планування економічного і соціального розвитку АР Крим, областей, районів, міст, селищ, сільських населених пунктів, де відображаються:
➢ аналіз соціально-економічного розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці за попередній період та характеристика головних проблем розвитку її економіки та соціальної сфери;
➢ стан використання природного, виробничого, науково-технічного та трудового потенціалу, екологічна ситуація у відповідній адміністративно-територіальній одиниці;
➢ можливі шляхи розв’язання головних проблем розвитку економіки та соціальної сфери відповідної адміністративно-територіальної одиниці;
➢ цілі та пріоритети соціально-економічного розвитку та пропозиції щодо заходів місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування для їх досягнення;
➢ основні показники соціально-економічного розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці;
➢ висновки щодо тенденцій розвитку економіки [1].
Структура системи планування та прогнозування регіонального розвитку в Україні класифікується за періодом розробки та характером програмних документів. Відповідно до «Концепції вдосконалення системи прогнозних і програмних документів з питань соціально-економічного розвитку України» виділяють [2]:
1. Довгострокові прогнозні і програмні документи, що розробляються на період понад 5 років та визначають напрями розвитку, стратегічні цілі та структурні пропорції економіки і соціальної сфери. До них відносяться:
➢ стратегія економічного і соціального розвитку України;
➢ державна стратегія регіонального розвитку;
➢ регіональні стратегії розвитку АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя;
➢ стратегії розвитку галузей (сфер діяльності) економіки.
2. Середньострокові прогнозні і програмні документи розробляються на основі довгострокових документів і визначають умови соціально-економічного розвитку, напрями дій та заходи на середньострокову перспективу (до 5 років) з метою досягнення стратегічних цілей, а саме:
➢ програма діяльності Кабінету Міністрів;
➢ прогноз економічного та соціального розвитку;
➢ основні напрямки бюджетної політики;
➢ державні цільові програми;
➢ стратегічні плани роботи центральних органів виконавчої влади.
3. Короткострокові прогнозні та програмні документи розробляються на основі середньострокових документів і визначають цілі, умови розвитку та відповідні заходи на наступний рік. До них відносяться:
➢ основні напрями соціально-економічної політики України;
➢ прогноз економічного та соціального розвитку України;
➢ основні засади грошово-кредитної політики;
➢ основні напрямки бюджетної політики;
➢ Державний бюджет;
➢ план дій Кабінету Міністрів щодо виконання Програми діяльності;
➢ річні плани роботи центральних органів виконавчої влади;
➢ бюджети адміністративно-територіальних одиниць і програми їх соціально-економічного розвитку.
Процес довгострокового планування за своєю сутністю є стратегічним плануванням. Стратегія в широкому розумінні являє собою детальний всеохоплюючий комплексний план, що розробляється на перспективу з метою досягнення встановлених цілей.
Стратегічне планування соціально-економічного розвитку території (регіону, району, міст, селищ, сільських населених пунктів) розглядається як науково обґрунтоване та практично орієнтоване прогнозування розвитку, яке передбачає визначення напрямків і параметрів розвитку територій, їх економіки, екології і соціальної сфери, заходів щодо реалізації намічених програм та проектів, засоби і шляхи їх досягнення на довготермінову перспективу.
В загальному вигляді процес стратегічного планування наведено на рисунку 6.1.
Рис. 6.1. Етапи процесу стратегічного планування регіонального розвитку
У зв’язку з інтегруванням України в європейське співтовариство гостро постає проблема взаємовідносин центру з регіонами та управління ними відповідно до принципів регіональної політики Європейського Союзу. Тому в Стратегії економічного і соціального розвитку України законодавчо затверджено такі стратегічні орієнтири [3]:
1. Стратегія зміцнення ресурсного потенціалу регіонів та підвищення їхньої конкурентоспроможності за рахунок створення економічних, організаційних та нормативно-правових передумов для реалізації основних принципів сталого розвитку регіонів.
2. Розбудова виробничої, транспортної й ринкової інфраструктур, розширення галузевої спеціалізації економіки регіонів, формування регіональної інфраструктури підтримки та розвитку підприємництва, створення сприятливих фінансово-кредитних умов для підприємств тощо.
3. Реалізація інноваційної політики в регіонах, а саме створення нових організаційних структур, що здійснюють інноваційну діяльність – технопарків, інноваційних центрів, бізнес-інкубаторів, інших трансфертних та інфраструктурних фірм, які сприяють упровадженню нової техніки і технологій у виробництво.
4. Забезпечення всебічного розвитку людського потенціалу регіонів: реалізація соціальних програм, спрямованих на забезпечення зайнятості населення, створення нових робочих місць, регулювання внутрішньорегіо-нальної та міжрегіональної трудової міграції; врегулювання відносин власності щодо об’єктів соціальної інфраструктури та житла, створення системи навчання протягом життя.
5. Удосконалення механізмів управління регіональним розвитком за рахунок створення дієвої системи інституцій (агентств регіонального розвитку), які б мали можливість працювати на забезпечення сталого розвитку окремих територій, узгоджувати свою діяльність з іншими організаційними структурами.