Попередня сторінка Зміст Наступна сторінка Електронні посібники ВНТУ
7.3 Управління інноваційною інфраструктурою
В ринкових умовах господарювання важливим завданням державної регіональної політики в Україні є формування інноваційної інфраструктури на національному, регіональному та локальному рівнях.
Інновація – це кінцевий результат інноваційної діяльності, що отримав втілення у вигляді нового або удосконаленого продукту, який виведено на ринок, нового або удосконаленого технологічного процесу, що використо-вується у практичній діяльності, або у новому підході до соціальних послуг, та має економічний, соціальний, екологічний, науково-технічний або інший ефект [6].
Створення інновацій та впровадження їх у виробництво безпосередньо відбувається під час здійснення серії взаємопов’язаних дій, об’єднаних в інноваційний процес. Інноваційний процес – це процес перетворення наукової ідеї в конкретний продукт, технологію або послугу, що має практичне значення.
В інноваційному процесі задіяними є підприємства (об'єднання підприємств), що здійснюють інноваційну діяльність – діяльність, спрямовану на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, що приводить до випуску на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг. Інноваційна діяльність здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу та включає випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки та технологій, прогресивні міжгалузеві структурні зрушення, реалізацію довгострокових науково-технічних программ з великими строками окупності витрат, фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у становищі виробничих потужностей; розробку та впровадження нової, ресурсозабезпечуючої технології, що призначена для поліпшення соціального та екологічного стану.
Об'єктами інноваційної діяльності є інноваційні програми і проекти; нові знання та інтелектуальні продукти; виробниче обладнання та процеси; інфраструктура виробництва і підприємництва; організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і соціальної сфери; сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки; товарна продукція; механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.
Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і юридичні особи України, іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів [7].
Сукупність підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо) складають інноваційну інфраструктуру.
Побудова ефективної розгалуженої інноваційної інфраструктури безпосередньо впливає на темпи розвитку економіки країни. Досвід провідних країн світу підтверджує, що в умовах глобальної конкуренції на світовому ринку неминуче виграє той, хто має розвинуту інфраструктуру створення і реалізації інновацій та володіє найбільш ефективним механізмом інноваційної діяльності.
Формування ефективної інноваційної інфраструктури повинне базуватись на таких принципах:
➢ адекватності інфраструктури рівню розвитку регіону;
➢ відповідності реальним потребам регіону;
➢ раціонального територіального розміщення;
➢ функціональної концентрації на проблемах інноваційної діяльності;
➢ доступності послуг для підприємців;
➢ залучення державних і недержавних ресурсів [8].
Державне стимулювання інноваційної діяльності в розвинених країнах здійснюється у двох основних формах:
1) прямого фінансування державою інноваційних проектів;
2) заохочення інноваційних проектів приватних і державних підприємств шляхом створення пільгових умов для фірм, які впроваджують прогресивну техніку й технології й здійснюють науково-дослідну діяльність.
З метою організації взаємодії та прискорення обміну інформацією між науково-дослідними інституціями та виробниками товарів і послуг в розвинутих країнах створюються спеціальні зони, де над вирішенням спільних завдань працюють вчені, які є носіями знань, та інженери й технологи, які перетворюють знання в товари й послуги. Вони є важливою проміжною ланкою між створенням нововведень і впровадженням їх у виробництво.
Як свідчить світовий досвід, комерціалізація науково-технічних розробок через інноваційні підприємства здійснюється в 4 рази швидше й дешевше, ніж у випадку традиційних впроваджень у виробництво. Основними елементами такої інноваційної інфраструктури є інноваційні підприємства, а саме наукові парки, дослідні парки, інноваційні центри, технопарки, технополіси, бізнес-інкубатори тощо. Варто зазначити, що інноваційним вважається підприємство (об'єднання підприємств), що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти або послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70 % його загального обсягу продукції або послуг.
За визначенням Міжнародної асоціації наукових парків, науковий або дослідний парк – це структура, що управляється відповідно до формальної угоди про співробітництво з університетами й дослідними центрами з метою сприяння створенню й розвитку наукомістких підприємств шляхом передачі наукових і технічних знань й управлінських навичок фірмам-клієнтам.
Науковий парк – це комплексний набір цілого ряду сфер діяльності усередині обмеженої географічної території, що пов’язаний з вищим навчальним закладом та придатний для розміщення як нових, так і досить зрілих фірм високих технологій з метою поєднання наукових, виробничих та фінансових ресурсів для виробництва нової високотехнологічної продукції.
Дослідний парк майже у всьому аналогічний науковому парку, але відрізняється від нього ширшим масштабом виробничої діяльності та менш тісними зв’язками з вищим навчальним закладам.
Згідно законодавства України, технологічний парк – це юридична особа або об’єднання на основі договору про спільну діяльність юридичних осіб (учасників), головним завданням яких є діяльність по виконанню інвестиційних й інноваційних проектів, впровадження наукомістких розробок, високих технологій і виробництво конкурентноздатної на світових ринках продукції. Таким чином, технопарки (або технополіси) – це великі території, на яких зосереджені наукомісткі фірми.
У більшості технопарків передбачено створення бізнес-інкубаторів – підрозділів, які спеціально використовуються для «вирощування» нових компаній інноваційного бізнесу. Бізнес-інкубатор представляє собою виробничо-господарський комплекс (приміщення, комунікації, бухгалтерія), який обслуговує роботу створених фірм, надає починаючим підприємцям приміщення та послуги на пільгових умовах. У процесі розвитку фірми залишають інкубатор та можуть увійти в структуру технологічного парку або займатись власною підприємницькою діяльністю. Інакше кажучи, бізнес-інкубатори та технопарки формують середовище, сприятливе для прискореної комерціалізації результатів наукових досліджень.
Попри те, що в Україні зберігся масштабний науковий комплекс, здатний ефективно продукувати результати світового рівня, науково-технічна та інноваційна сфера не виконує належним чином роль джерела економічного зростання. Ключові проблеми полягають в тому, що:
➢ темпи розвитку й структура науково-технічної та інноваційної сфери не відповідають попиту на передові технології з боку економіки;
➢ пропоновані наукові результати світового рівня не знаходять застосування в економіці через низьку сприйнятливість підприємницького сектору до інновацій;
➢ у науково-технічній та інноваційній сфері триває втрата кадрів і скорочення матеріально-технічних засобів.
Існує загроза переорієнтації вітчизняної науки на вирішення проблем інноваційного розвитку інших країн і перетворення України на експортера товарів і послуг з низьким рівнем доданої вартості, у тому числі у сфері інтелектуальної праці.
З метою активізації інноваційних процесів в економіці, повноцінного використання потенціалу науки в процесі технологічної модернізації економіки в Україні передбачено проведення реформи, спрямованої на підвищення рівня інноваційної та інвестиційної спроможності регіонів, а саме:
➢ удосконалення регіональної інвестиційно-інноваційної інфраструктури, зокрема створення регіональної мережі наукових, технологічних та індустріальних парків, а також системи правової, кадрової та інформаційної підтримки інноваційної діяльності;
➢ формування сприятливого інвестиційного клімату, позитивного інвестиційного іміджу та просування на зовнішній ринок інвестиційних можливостей регіонів України;
➢ розвиток науково-інноваційного співробітництва державного та недержавного сектору науки, вищих навчальних закладів і наукових установ з реальним сектором економіки;
➢ розвиток інноваційної культури шляхом популяризації провадження наукової, винахідницької та інноваційної діяльності, а також створення цілісної системи освіти з урахуванням кадрового забезпечення інноваційної діяльності;
➢ підвищення ефективності дії механізму стандартизації та сертифікації продукції, захисту прав інтелектуальної власності, дотримання авторського права та суміжних прав, забезпечення досягнення високих стандартів якості, безпеки, екологічності продукції;
➢ стимулювання промисловців до запровадження новітніх технологій та інновацій;
➢ створення системи моніторингу стану реалізації інвестиційних проектів, у тому числі в рамках державно-приватного партнерства, та здійснення контролю за їх реалізацією [9].
Таким чином, побудова ефективної інноваційної інфраструктури здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях. Там, де ця ініціатива реалізується успішно, відбуваються структурна перебудова промисловості, створюються нові робочі місця, формується престижний імідж території.