Тема 5. Дослідження особливостей управління ризиком інноваційних проектів
5.1. Сутність і завдання управління ризиком інноваційних проектів
Дослідження проблем управління ризиком інноваційних проектів викликає необхідність вивчення самого поняття – ризик. Теорія ризику почала інтенсивно розвиватися приблизно з 50-х років ХХ століття за кордоном. Управління ризиком розвивалося як система понять і дисциплін, метою якого є допомога в організації захисту від негативних явищ, непередбачених обставин, що виникають при функціонуванні підприємств.
Аналіз численних визначень ризику дозволяє виявити основні моменти, що є характерними для ризикової ситуації, такі як:
− випадковий характер події, який визначає, який з можливих результатів реалізується на практиці;
− наявність альтернативних рішень;
− можливість визначення вірогідності очікуваних результатів;
− вірогідність виникнення збитків;
− вірогідність отримання додаткового прибутку
Таким чином, категорію "ризик" можна визначити як небезпеку потенційно можливої, вірогідної втрати ресурсів або недоотримання доходів порівняно з варіантом, який розрахований на раціональне використовування ресурсів у даному виді діяльності.
Ризик в інноваційному підприємництві – вірогідність втрат, що виникає при вкладенні підприємницькою фірмою засобів у виробництво нових товарів і послуг, в розробку нової техніки і технології, які, можливо, не знайдуть очікуваного попиту на ринку, а також при вкладенні засобів у розробку управлінських інновацій, які не принесуть очікуваного ефекту.
В економічній літературі наводяться різні класифікації ризику. Звичайно автори виділяють такі класифікаційні ознаки: джерела виникнення ризиків, відносини до страхування, часова ознака, рівень ризику (табл. 1, додаток 1).
До зовнішніх джерел ризику інноваційних проектів відносяться: політичні події; економічні, соціальні і природні умови; зміни в законодавстві; науково-технічний прогрес; коливання ринкової кон'юнктури. Внутрішнім джерелом ризику інноваційних проектів може бути будь-яка діяльність підприємства, яка пов'язана з розробкою і реалізацією інноваційних проектів: виробнича, комерційна, управлінська, фінансова, техніко-технологічна, організаційна, економічна і діяльність пов'язана з правовою основою розробки проекту.
Виникнення концепції управління ризиком (risk management) відносять до середини 50-х років в США. Вона є певною сумою знань і набором процедур і технологій з обмеження ризику в різних сферах діяльності – економічній, військовій, науково-технічній, проектній. На початку 90-х років теорія ризик-менеджменту розвивається європейськими вченими, а останнім часом їй стали приділяти велику увагу й українські фахівці.
Управління ризиком – специфічна область менеджменту, що вимагає знань в області теорії управління, страхової справи, аналізу господарської діяльності підприємства. Ризик-менеджмент – поняття дуже широке, яке охоплює різні проблеми, пов'язані практично зі всіма напрямами і аспектами управління. Управління ризиком – спеціальний вид менеджерської діяльності, націлений на пом'якшення дії ризику на результати роботи підприємства.
Особливого значення ризик-менеджмент набуває при розробці і реалізації інноваційних проектів. Ризик-менеджмент інноваційних проектів можна розглядати як найважливіший і ефективний спосіб передбачення і зниження ризиків. Управління ризиком інноваційних проектів є процесом підготовки і реалізації заходів щодо зниження негативних наслідків небажаного розвитку подій з метою попередження помилкових рішень при розробці і реалізації проектів.
Кардинальні зміни, що відбуваються в економіці України, зобов'язали підприємства використовувати сучасні концепції управління. Суть цих концепцій полягає у формуванні у керівників підприємств спеціальних знань теорії управління, математичного моделювання, психології людських відносин. Такі спеціальні знання формуються на основі взаємодії підходів, які набули поширення в практиці ефективного управління – це процесний, системний і ситуаційний підходи.
Процесний підхід визначає ризик-менеджмент у вигляді серії послідовних, безперервних, взаємозв'язаних дій, направлених на досягнення цілей інноваційного проекту.
Системний підхід до ризик-менеджменту інноваційних проектів дозволяє традиційно виділити дві підсистеми: суб'єкт і об'єкт управління. Об'єктом управління в ризик-менеджменті інноваційних проектів виступає рівень ризику, а також ресурси, необхідні для розробки і реалізації проекту, інформаційні потоки і економічні відносини, що виникають усередині колективу розробників проекту, між розробниками проекту і підрозділами підприємства; між ними і страхувальниками, інвесторами та іншими партнерами за проектом.
Суб'єкт управління у ризик-менеджменті інноваційних проектів – це спеціальна група людей, що включає лінійних і функціональних керівників проекту, до яких відносяться: лідер проекту, ризик-менеджер, фінансовий менеджер та ін. Суб'єкт управління на основі одержаної інформації за допомогою різних методів, функцій і інструментів розробляє і здійснює заходи щодо попередження, зниження або утримання ризику інноваційних проектів у допустимих межах.
Ситуаційний підхід до ризик-менеджменту інноваційних проектів припускає, що управління ризиком – це реакція на різні ситуації дії проекту, що відбуваються за рамками і усередині нього. Ситуація – це набір обставин, що чинять вплив на появу ризику. Тому ризик-менеджери повинні постійно визначати ситуацію, що склалася, і ухвалювати рішення залежно від неї.
Враховуючи особливості діяльності українських підприємств, можна запропонувати такі напрями реалізації функцій ризик-менеджменту:
− характеристика ризику і опис ризикової ситуації;
− отримання додаткової інформації;
− аналіз, обробка і оцінка ризику;
− формування рішення про уникнення або ухвалення ризику;
− дослідження можливостей попередження ризику;
− оцінка методів і перспектив обмеження ризику
− оптимізація схвалюваних рішень;
− обмеження ресурсів, що залучаються;
− розділення економічного ризику шляхом передачі ризику підрядчикам і страхування;
− вироблення стратегії і тактики керівництва і політики управління ризиком.
Особливість приведеного переліку напрямів стосовно умов діяльності українських підприємств у ринковому середовищі полягає у запропонованій послідовності реалізації функцій ризик-менеджменту і переважної їх орієнтації на зняття чинників невизначеності в роботі підприємств.
5.2. Дослідження принципів організації управління ризиком інноваційних проектів
Організація робіт щодо управління ризиком інноваційних проектів повинна, на думку авторів, будуватися на основі загальних і приватних принципів. До загальних принципів організації управління відносяться: принцип програмно-цільового управління, принцип інтеграції; принцип саморегулювання, принцип системності. Розглянемо більш детально суть кожного принципу.
1. Принцип програмно-цільового управління. Ускладнення об'єктів управління ризиками, їх зв'язки і взаємодії з об'єктами зовнішнього середовища потребували використовування таких методичних підходів рішення організаційних питань, які ґрунтуються на принципах розчленовування проблеми на елементи.
Принцип програмно-цільового управління припускає такі дії.
− установлення мети і функцій управління інноваційним проектом. Мета і функції – первинні, організаційна структура – вторинна;
− структуризація мети управління ризиком інноваційних проектів на підмету і заходи в такому ступені, який дозволяє здійснити реалізацію мету інноваційного проекту;
− розчленовування проблеми управління ризиками інноваційного проекту на завдання і заходи, що дозволяють розробити програму вирішення проблеми;
− оцінку пріоритетності і послідовності розробки і виконання заходів щодо управління ризиком і розподіл ресурсів між функціональними підсистемами підприємства, що виконують інноваційний проект на всіх стадіях його життєвого циклу;
− формування механізму управління виконанням комплексної програми вирішення проблеми управління ризиком інноваційних проектів.
2. Принцип інтеграції припускає об'єднання різних типів організаційних структур залежно від функціонального призначення окремих підрозділів підприємства, на якому розробляються і впроваджуються інноваційні проекти.
На багатьох підприємствах число рівнів прямого підкорення може бути більше десяти, починаючи з генерального директора і закінчуючи робітниками. Зрозуміло, що для багаторівневої ієрархічної підсистеми на різних рівнях можуть бути сформовані неоднакові організаційні структури.
Тому велике поширення набули «змішані» організаційні форми, що складаються з декількох видів організаційних структур управління. Саме використання такого різноманіття елементарних організаційних форм підприємства дозволяє враховувати всі особливості інноваційних проектів, залежно від їх мети і ресурсного забезпечення, а також чинники зовнішнього середовища, які швидко змінюються.
3. Принцип саморегулювання системи управління ризиком інноваційних проектів. Однією з ознак високої якості системи управління є можливість її саморегулювання. Слід також пам'ятати, що меж для вдосконалення системи управління і організаційної структури не існує, і будь-яка «ідеальна» організаційна структура себе вичерпує. Проектування і вдосконалення системи управління ризиком при розробці і впровадженні інноваційних проектів – область виключно інтелектуальної діяльності, і не дивлячись на принадність створення оптимальної структури, ця ідея поки нездійснима. Проте витрати на поліпшення системи управління і структуру підприємства, яке розроблює та впроваджує інноваційні проекти є прибутковою і виправданою сферою вкладення капіталу.
4. Принцип системності дозволяє максимально повно врахувати пов'язаний з розробкою і реалізацією проектів ризик на основі послідовного "препарування" як самого інноваційного проекту, так і його оточення. Дотримання принципу системності передбачає:
− розгляд підприємства як цілісного організму, що складається з деякого числа елементів і підсистем, що володіють специфічними властивостями;
− визнання того факту, що підприємство – відкрита системи, схильна до впливу зовнішнього середовища;
− розподіл підприємства на підсистеми: інноваційну, фінансову, виробничу, маркетингову, соціальну, правову та ін.;
− розгляд підприємства як цілеспрямованої системи, що має декілька цілей; визнання того факту, що існує ряд проміжних цілей для окремих функціональних підрозділів, а постановка декількох цілей на верхньому рівні пояснюється прагненням організації до постійного розвитку в області розробки нових ідей, виробництва, фінансів, збуту;
− моделювання цілісної системи з урахуванням того, що зміна одного елемента обов'язково торкнеться й області функціонування інших елементів, пов'язаних з ним безпосередньо або через інші елементи;
− вивчення динаміки організації, наприклад, параметрів зростання, аналіз схвалюваних рішень.
5. Принцип логічної основи. Принцип логічної основи (ПЛО) дозволяє не тільки структурувати вирішення кожної проблеми відповідно до поставленої мети, але і вибрати найефективніший шлях їх досягнення. ПЛО використовується для аналізу ризику інноваційних проектів.
Принцип логічної основи виходить з допущення, що інноваційні проекти є інструментами здійснення змін; що вони відбираються з альтернативних інструментів як найбільш потенційно економічні засоби досягнення бажаного позитивного результату. Принцип припускає, що кожне зусилля, яке направлене на розвиток, має закладену в ньому невизначеність і одночасно чітко визначає ключові області передбачуваного ризику.
Принцип логічної основи базується на таких методологічних концепціях:
− використовування чітко виражених кількісно і якісно вимірюваних планованих (прогнозних) характеристик;
− однозначність визначення відповідальності керівника проекту і всіх його учасників у процесі досягнення поставлених завдань;
− структуризація ключових елементів проекту і виявлення їх взаємозв'язку для полегшення аналізу, реалізації і оцінки ризику проекту;
− підвищення ролі особи, що ухвалює рішення, які компенсують і мінімізують ризик проектів, заходів у процесі розробки і реалізації проекту.
Таким чином, організація управління ризиком інноваційних проектів на основі дотримання встановлених загальних принципів дозволить створити ефективну структуру управління ризиком.
5.3. Структуризація ризику, мети і завдань управління інноваційними проектами
Розробка і впровадження інноваційних проектів є процесом, у якому беруть участь всі структурні підрозділи підприємства. Представлення підприємства у вигляді багатоструктурної системи дає можливість моделювати ситуації, відповідні різним стратегічним рішенням як для всього підприємства в цілому, так і для окремого інноваційного проекту.
Так, залежно від інноваційної стратегії підприємства відбувається структуризація глобальної мети підприємства на складові цілі інноваційних проектів. Сформульована мета проекту повинна дотримуватися на всіх етапах його життєвого циклу, оскільки її зміна неминуче призведе до необхідності відмови від даного проекту і переходу до розробки нового.
Як вже було встановлено, в розробці і реалізації конкретного інноваційного проекту задіяні всі функціональні підсистеми підприємства. Кожна з функціональних підсистем вирішує задачі, направлені на досягнення цілей інноваційного проекту. При рішенні цих задач може виникнути безліч ризиків.
Через це управління ризиком відбуватиметься через вже існуючі функціональні підсистеми, в яких можливо організувати додаткові ланки, обмежені за часом існування закінченням даного інноваційного проекту. Це дає можливість інтенсифікувати все інноваційну діяльність підприємства. Причому, стає значно простіше визначити ступінь відповідальності кожної з функціональних підсистем за досягнення цілей конкретного інноваційного проекту.
Ще одна перевага такого підходу полягає в тому, що міжфункціональні зв'язки встановлюється і перетворюються залежно від цільової орієнтації і етапу інноваційного циклу.
На рис. 5.4 приведена структуризація цілей інноваційної діяльності підприємства, яка містить місію підприємства, інтегральну (глобальну) мету його діяльності, а також основні і конкретні цілі, направлені на розвиток інноваційних процесів підприємства, досягнення яких зумовить йому стійке положення на ринку.
В першу чергу, встановлюється місія підприємства - сфера впливу, яка вимагає змін і на яку направлені інноваційні проекти, потім визначається інтегральна мета – бажаний результат діяльності, досягнутий в рамках певного проміжку часу, що характеризується створенням продукту або послуги, що поставляється на ринок. Далі виділяється домінуюча мета - отримання доходу підприємством, яка може бути досягнута шляхом реалізації різних цілей більш низького порядку. Структуризація таких цілей показана на прикладі інноваційної діяльності підприємства.
В рамках її структуризації виділено три основні цілі: створення нових конкурентоздатних продуктів; підтримка конкурентоспроможності продуктів, що випускаються; забезпечення інноваційних розробок конкурентоздатних продуктів. Далі вказані цілі розбиваються на складові приватні підцілі, які несуть в собі призначення даної інноваційної діяльності. Так, наприклад, основна мета - створення нових конкурентоздатних продуктів – визначається виконанням наступних приватних цілей: аналіз пропозиції і попиту; аналіз тенденцій в інноваційній сфері; знаходження ніші на ринку; аналіз новинок конкурентів; аналіз основних параметрів нововведення; аналіз реальних можливостей підприємства; визначення каналів збуту.
Аналогічним методом структуровані й інші загальні цілі, в цілому виділено дев'ятнадцять приватних підцілей інноваційної діяльності підприємства. Встановлені основні цілі і приватні підцілі служать орієнтиром для інноваційних проектів, що розробляються і впроваджуються на підприємстві. Для реалізації вказаних цілей інноваційної діяльності і інноваційних проектів потрібні зусилля певних функціональних підсистем підприємства. Виділяють шість функціональних підсистем, які забезпечують досягнення встановлених цілей. До таких функціональних підсистем відносяться: підсистема маркетингу; економічна; організаційно-управлінська; конструкторська; технологічна; виробничо-збутова підсистема.
Рис. 5.1. Структуризація цілей інноваційної діяльності підприємства
Наприклад, організаційно-управлінська функціональна підсистема підприємства представлена вісьма задачами, рішення яких направлено на розробку і реалізацію інноваційних проектів. До таких задач відноситься: аналіз зовнішнього середовища на предмет визначення ступеня її невизначеності; формування стратегії розвитку і реалізації інноваційного проекту; аналіз відповідності вибраної стратегії орієнтації інноваційного проекту; приведення у відповідність системи управління підприємством вимогам інноваційного проекту; організація робіт з розробки інноваційного проекту; формування кадрового потенціалу для здійснення інноваційного проекту; організація робіт з виробництва нового продукту і з його впровадження на ринок.
Контрольні питання для самопідготовки
- В чому відмінність понять "ризик" і "невизначеність"?
- Основні етапи процесу управління ризиком інноваційних проектів.
- Назвіть та охарактеризуйте функцій ризик-менеджменту.
- Розкрийте особливості комунікаційного процесу в ризик-менеджменті.
- Надайте характеристику етапу ідентифікації ризику.
- Основні принципи організації управління ризиком інноваційних проектів.
- Дайте характеристику принципу саморегулювання системи управління ризиком інноваційних проектів.
- Охарактеризувати інноваційну діяльність підприємства.
- Дати класифікацію ризиків інноваційних проектів.
- Охарактеризуйте форми організації робіт зі створення і розробки інноваційних проектів.
Назад
Зміст
Вперед
