1.2.3 Історія розвитку психології управління
Розвиток теорії управління, зокрема посилення інтересу до психологічних чинників управління, вимоги управлінської практики викликали науковий інтерес у вчених, що займалися психологією. Основоположником психології праці та організаційної психології, психотехніки є німецький психолог Туго Мюнстерберг (1863 – 1916). У своїй праці “Психологія та промислова ефективність” (1913) він узагальнив та систематизував психологічні проблеми праці, започаткував розвиток психотехніки – галузі наукового знання, покликаної визначати придатність людей до певного виду діяльності. Г. Мюнстерберг першим сформулював наукові основи професійного добору, окреслив експериментальні методики вивчення особистості з метою професійного відбору.
У Західній Європі напрям психології, який досліджував питання управління в організації, формувався під назвою“психологія праці та організаційна психологія”, у США – “промислова психологія та організаційна психологія”.
Структуру цих психологічних підходів становлять:
– психологія праці;
– психологія персоналу (людських ресурсів);
– організаційна психологія.
Такий поділ зумовлений тим, що найчастіше в теорії менеджменту виокремлюють три складові:
– управління працею;
– управління людьми;
– управління організацією.
До проблем психології праці, яка виникла першою, відносять: професійний підбір кадрів; проектування робочих завдань та залучення працівників до діяльності; створення комфортного робочого середовища; психологічні чинники задоволення людини в праці; самопочуття та психічне здоров’я людини в процесі праці та ін.
Психологія персоналу предметом свого аналізу визначає питання психологічних засад діяльності персоналу в організації; психологічні особливості особистості керівника та підлеглого; особливості лідерства та керівництва; проблеми мотивації; індивідуально-психологічні засади комунікації, зокрема ділового спілкування та ін.
Власне організаційна психологія концентрує увагу на: загальних психологічних проблемах діяльності організації, зокрема створення та розвиток організації як цілісної системи; психологічних аспектах управлінської діяльності та функцій управління; аналізі колективної поведінки людей в різних організаційних групах та організації в цілому; дослідженні комунікативних засад діяльності організації та комунікації організації з зовнішнім середовищем, питаннях розвитку корпоративної культури та ін.
Вітчизняна психологія управління тривалий час функціонувала як невід’ємна частина психологічної та управлінської науки колишнього СРСР. У її становленні і розвитку виокремлюють такі етапи (Л. Карамушка, Л. Орбан-Лембрик) [19, 38]:
– зародження і розвиток психології праці і психології управління (20–30-ті роки XX ст.);
– стагнація психології праці і психології управління (друга половина 30-х – 50-ті роки XX ст.);
– відродження психології праці і психології управління та їх розвиток на основі соціалістичної орієнтації (друга половина 50-х – кінець 80-х років XX ст.);
– розвиток сучасної вітчизняної психології управління на основі нової соціально-економічної парадигми.
Основні поняття і ключові слова:психологія праці та організаційна психологія, промислова психологія та організаційна психологія, управління працею, управління людьми, управління організацією, психологія праці, психологія персоналу, організаційна психологія.