1.2 Історія і сучасний стан розвитку психології управління в організаціії

1.2.4 Сучасний стан та перспективи розвитку психології управління

Якщо традиційній моделі управління була властива орієнтація керівника винятково на економічні цілі, то нова парадигма, яка зорієнтована на інтеграцію економічних, соціальних і соціально-психологічних процесів, ставить у центр уваги керівника соціаль­ні й психологічні завдання, пов’язані із гуманізацією умов праці, розширенням участі в управлінні, розвитком мотивації працівників тощо.

Основою цієї психологічної концепції управління є [38]:

– виявлення і збереження інтелектуальної еліти ор­ганізації;

– довіра під час виконання управлінських рішень;

– відповідальність та обов’язковість працівників;

– партнерський характер взаємозв’язків;

– корпоративний дух взаємодії;

– якість управлінських рішень;

– здатність керівників до подолання психологічних бар’єрів під час нововведень;

– орієнтація на досягнення успіху.

Стратегічним центром цієї концепції управління є людина як найвища цінність для організації, а реалізову­ється вона на таких засадах [38]:

  • підтримка психологічних інновацій, які є не менш важливими, ніж соціальні та економічні;
  • орієнтація управління на людину, її індивідуаль­ні, психофізіологічні особливості, інтелектуальні здібності й професійні можливості; посилення і розвиток моти­вації працівників;
  • скоординована активність співробітників, яка ви­никає на основі взаєморозуміння, співдружності;
  • інтегрування інтересів працівників організації навколо загальних цілей;
  • повна довіра і повага до працівника, створення передумов для його самостійності в роботі;
  • соціокультурна та етнопсихологічна природа уп­равління, яка передбачає врахування керівниками традицій народу, поєднання загальносвітової тенденції з місцевими особливостями.

На сучасному етапі окреслилися такі перспективні проблеми психології управління [38]:

1. Зміст і форми управління. У XXI ст. очікуються ґрунтовні зміни змісту і форм управління. Передусім вони стосуватимуться стилів управління, зменшення кількості рівнів управління. Розшириться практика делегування повноважень підлеглим, а сувора підзвітність персоналу поступиться місцем значно ширшій його діловій свободі. Керівники надаватимуть дедалі більшого значення роботі в командах як у межах організації, так і поза нею;

2. Роль керівника в управлінні. У сучасних психологічних концепціях управління центральною постає особистість, її психофізіологічний, професійний, моральний потенціал. Особистість керівника у них розглядають як найвищу цінність, а обдарованих працівників – як найцінніший капітал;

3. Підготовка керівника. Вивчення психологічних особливостей продуктивного використання людського чинника в управлінні, колективних суб’єктів управління робить підготовку, навчання, всю систему освіти керівників ключовим чинником ділового успіху. При проектуванні системи формування управлінських кадрів пріоритетним є її психологічне обґрунтування, яке перебуває в тісному зв’язку з економічними, технологічними, інформаційними та ін­шими аспектами;

4. Розв’язання проблем, пов’ язаних із соціокультурними та етнопсихологічними особливостями управлінської діяльності. Ця проблема донедавна залишалася поза увагою теоретиків і практиків управління. Хоч цілком очевидним є те, що ні техніка, ні організація, ні новітні методи управління неспроможні існувати поза соціокультурним, етнопсихологічним середовищем;

5. Виявлення й аналіз проблем, пов’ язаних із психологічною готовністю керівників до роботи в умовах нововведень, непередбачуваних подій (технологічні катастрофи, несподівані зміни на ринку тощо). За таких умов керівник та керована ним організація мають бути здатними до подолання психологічних та інших бар’єрів, роботи в екстремальних ситуаціях. Йдеться про емоційно-психологічну стійкість керівника до впливу стресових чинників;

6. Актуалізація комунікативної підготовки керівників нового типу. Комунікативна компетентність керівника є важливим чинником ефективності організації;

7. Вивчення проблем інтернаціоналізації управління, осмислення нових реальностей, що постають у зв’язку з поглибленням міжнародного поділу праці, створенням міжнародних систем інформації. Серед суттєвих чинників, що впливають на розвиток керівників та організацій, є глобалізація як передумова суттєвого підвищення стандартів якості управлінської діяльності, врахування її транснаціональних та міжнародних особливостей, дотримання етичних правил в управлінській культурі тощо.

Основні поняття і ключові слова:

людина як найвища цінність в організації.