3.1.5 Класична гітара у світовій культурі

     Слово «гітара» запозичене від слова «кіфара», що означало струнний музичний інструмент древніх греків. Отже, гітара – це струнно-щипковий інструмент, що складається із корпуса з глибокими вигинами по боках і плоскими деками, із шийки з грифом, де розміщені металеві лади, і головки з кілками.

      Спочатку на гітарі використовувались жильні струни, згодом металеві й нейлонові. На гітарі можна видобувати як окремі звуки, так і акорди. Про походження гітари немає достовірних відомостей. Перші зображення гітари учені відносять до ІІ ст. н.е. Існувало два її різновиди: мавританська, на якій грали за допомогою пальців і плектра (плектр – пристрій для защипування струн на деяких щипкових інструментах), вона мала металеві струни і характеризувалася різким звуком та латинська, на якій грали пальцями, вона мала жильні струни і м’яке звучання. Остання була більш близькою попередницею сучасної класичної гітари.

     У XIII ст. гітара була вже широко відома в Іспанії, де стала народним інструментом, її використовували для сольної гри, акомпанементу співу і супроводу танців. Спочатку гітара мала 4 подвійних струни, у XVII ст. – 5 подвійних струн. У цей час вона набула популярності в Італії та інших європейських країнах, а також в США. Значний розвиток гітарного мистецтва припадає на середину XVIII ст. У цей період замість п’яти подвійних почали застосовувати шість одинарних струн і встановився стрій інструмента. Хоча спроби удосконалити гітару здійснювалися і в подальшому, загальновизнаною стала шестиструнна гітара. В Росії, і подекуди в Польщі, значного поширення набула семиструнна гітара.

      Уже в XVII – XVIII ст. висунулась низка гітаристів-віртуозів (Х. К. Амат, Г. Санц в Іспанії, Ф. Корбетта в Італії, Р. Візе у Франції та ін.). Віртуозно грав на гітарі Н. Паганіні. «Я король скрипки, – говорив він, – а гітара моя королева». Н. Паганіні написав чимало творів для гітари – романси, сонати, варіації. Він вводив гітару до складу своїх квартетів разом зі скрипкою, альтом і віолончеллю. Грали на гітарі і писали для неї Ф. Шуберт, К. Вебер, Г. Берліоз. У записках Г. Берліоза згадується, що він свої перші твори написав саме для гітари.

      У XVIII ст. з’являються музиканти, які цілком присвятили себе цьому інструменту. Найбільш видатним із них є італійський гітарист, композитор і педагог Мауро Джуліані (1781 – 1828). Саме в період його творчості остаточно сформувалася класична гітара. У двадцять років М. Джуліані став одним із найкращих італійських гітаристів. Він успішно гастролював на батьківщині й у деяких інших країнах. Поруч із цим М. Джуліані створює власні твори для гітари і займається педагогічною діяльністю.

     Багато з його творів, наприклад «Концерт № 3» для гітари з оркестром, виконують і тепер. Але найважливішим здобутком М. Джуліані вважають етюди митця. Мабуть, і зараз немає жодної «Школи гри на гітарі», що не містила би етюдів композитора, причому деякі з них є не лише вправами. Зокрема «Етюд № 5» входить до репертуару багатьох гітаристів, тому що це один із найбільш яскравих творів для гітари.

     Серед вітчизняних відомих виконавців на гітарі XVIII – XIX ст. варто назвати імена Андрія Сіхри, Михайла Висотського, Марка Соколовського.

      Помітний слід в історії інструмента залишив іспанський гітарист Фернандо Сор (1778 – 1839). Митець, на відміну від М. Джуліані, не думав присвячувати себе виключно гітарі, хоча його концерти завжди викликали велику зацікавленість. Він писав симфонії, ораторії, опери, балети, а музика для гітари становила невелику частину спадщини композитора. Однак саме гітарна музика Ф. Сора дійшла до нашого часу, а інша була майже забута. Ф. Сор одним із перших розкрив великі поліфонічні можливості гітари, використовував їх у своїх творах і описав у «Трактаті про гітару».

      Особливе піднесення гітарне мистецтво пережило у I пол. XIX ст., коли було створено багато сольних і ансамблевих творів для гітари. Видатні гітаристи-композитори цього часу – Ф. Каруллі (Італія), Д. Агуадо (Іспанія).

     До середини XIX ст. після багатьох удосконалень головним інструментом концертних залів стає рояль. Досить популярною залишається також скрипка. А для гітари настає період занепаду. Виступи гітаристів залучають дедалі менше слухачів. Різко змінюється громадська думка: відвідати концерт гітариста означало виявити низький смак. Гітару почали вважати неблагородним інструментом, для неї припинили творити більшість композиторів. Поступово гітара майже у всіх країнах, хіба що окрім Іспанії, втратила свою популярність.

      На щастя, період занепаду тривав усього кілька десятиліть, а після цього розпочався стрімкий розвиток. Початок розквіту гітарного мистецтва насамперед пов’язаний з ім’ям відомого іспанського гітариста Франсиско Тарреги Ешеа (1852 – 1909). Саме йому належить роль засновника сучасної іспанської гітарної школи. Багато концертуючи, Ф. Таррега прославився як видатний музикант. По-новому осмисливши гітару, він сприяв тому, що вона знову знайшла зацікавлених слухачів і стала концертним інструментом.

   Ф. Таррега також був блискучим композитором. Він створив небагато композицій, але майже кожен його твір став класикою. Це такі відомі твори композитора, як «Спогади про Альгамбр», «Арабське капріччіо», «Мавританський танець», «Альборада».

      Неоціненний внесок Ф. Таррега здійснив і в гітарну педагогіку. Серед його учнів було чимало відомих виконавців, таких як М. Льобет, Д. Фортеа та ін.

      Слід відзначити, що у наш час в Іспанії створена Міжнародна академія гітари, що носить ім’я видатного музиканта. У цьому навчальному закладі навчають грі на гітарі відомі світові педагоги, блискучі концертні виконавці Стефано Віола, Пако де Лусія.

      Гідним продовжувачем традицій Франсиско Тарреги став відомий іспанський гітарист Андрес Сеговія (1894 – 1987). Він самостійно опанував гітару. Музиканту-віртуозу вдалося відродити інтерес до гітари як сольного інструмента і розширити її технічні та виражальні можливості. Його мистецтво надихало багатьох композиторів на створення творів для гітари. А. Сеговія виконував також власні твори – «Концерт» для гітари з оркестром, «Тонаділью» та інші п’єси. Він збагатив репертуар гітаристів перекладеннями творів Й. С. Баха, Й. Гайдна, Л. Бетховена та інших композиторів.

      На сучасному етапі в Україні гітару гідно представляють блискучі концертні виконавці, талановиті педагоги Володимир Доценко, Вікторія Жадько, Андрій Остапенко, Олександр Шевченко та ін. Їхня творча діяльність сприяє розвитку вітчизняного гітарного мистецтва.

      Виконання на гітарі відзначається розмаїттям прийомів звуковидобування, за допомогою яких виявляються багаті яскраві можливості інструмента. Звук гітари не має великої сили. Він гарно поєднується з людським голосом і зі звучанням інших струнних та духових інструментів, що обумовило використання гітари для акомпанементу співу і в камерних ансамблях. Цей інструмент чудово поєднується зі скрипкою, віолончеллю, мандоліною, домрою та іншими інструментами. Гітара використовується і для сольної гри. В багатьох країнах гітара стала істинно народним інструментом.

      Варто відмітити, що існує ще один різновид гітари – електрогітара. Вона виникла в той момент, коли гітару об’єднали з електроапаратурою. Цей інструмент істотно відрізняється від шестиструнної гітари звуковиражальними можливостями, способом звуковидобування, тембром. Електрогітара знайшла своє застосування у вокально-інструментальних ансамблях, рок-гуртах, в естрадних оркестрах і в деяких різновидах джазу.

І. Альбеніс. Астурія

Контрольні запитання

1. Чому гітара є одним із найпопулярніших музичних інструментів у світі?
2. Яких відомих гітаристів-віртуозів Ви знаєте? Що Вас приваблює у їхній творчості?
3. Назвіть композиторів, які створювали твори для гітари.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Булучевский Ю. Старинная музыка. Словарь-справочник / Ю. Булучевский, В. Фомин. – Л. : Музыка, 1974.
2. Вольман Б. Гитара и гитаристы. Очерк истории шестиструнной гитары / Вольман Б. – Л. : Музыка, 1968.
3. Вольман Б. Гитара / Вольман Б. – [2-е изд.]. – М. : Музыка, 1980.
4. Газарян С. Рассказы о гитаре / Газарян С. – М. : Детская литература, 1987.
5. Давидов М. Історія виконавства на народних інструментах. (Українська академічна школа) : підруч. [для вищ. та серед. муз. навч. закл.] / Давидов М. – К. : НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2005.
6. Манилов В. Твой друг гитара / Манилов В. – К. : Музична Україна, 1993.
7. Мартынов И. Музыка Испании / Мартынов И. – М. : Советский композитор, 1977.
8. Отюгова Т. Рождение музыкальных инструментов / Отюгова Т., Галембо А., Гурков И. – Л. : Музыка, 1986.
9. Пухоль Э. Школа игры на шестиструнной гитаре / Эмилио Пухоль. – М. : Советский композитор, 1978.
10. Розеншильд К. История зарубежной музыки. – Вып. I / Розеншильд К. – М. : Музыка, 1978.
11. Шанрассе Э. Шестиструнная гитара: от истоков до наших дней / Элен Шанрассе / [пер. с франц.]. – М. : Музыка, 1991.
12. Ширялин А. Поэма о гитаре / Ширялин А. / [сост. Г. Е. Левкодимов]. – М. : Молодая гвардия, 1994.