Опираючись на досвід українського народного оркестру клубу "Металіст", В. Комаренко укомплектував колектив за таким принципом: духові (дві сопілки, два кларнети, два баяни), струнні (дві ліри – сопрано і баритон, скрипка, басоля, дев'ять бандур, двоє цимбалів – прима й альт, домра-контрабас) та ударні (бубон, трикутник, великий барабан).

В оркестрі налічувалося 23 виконавці. Особливістю діяльності цього колективу було використання групи співаків-бандуристів із дев'яти виконавців (тенорів перших – два, тенорів других – два, басів перших – два, басів других – три). До репертуару оркестру входили не лише інструментальні твори, а й народні пісні в обробці для хору та хорові твори українських і російських композиторів. Колектив виконував "Хор рибалок" з опери О. Верстовського "Аскольдова могила", "Пісню про Героя Соціалістичної Праці Марію Лисенко" П. Майбороди, українську народну пісню "Вітер, вітер коло хати" в обробці М. Лисенка, українську народну пісню в обробці Р. Гліера "Засвистали козаченьки", російську народну пісню "Вечерний звон".

В українському оркестрі народних інструментів с. Наталине активно проводилася навчально-виховна робота. Учасники оркестру вивчали основи музичної грамоти, будову оркестрових інструментів, принципи гри на них, їх діапазон і способи звуковидобування. В. Комаренко створив спеціальні вправи для бандури, ліри, сопілки, цимбалів з метою підвищення рівня майстерності оркестрантів.

У 1956 р. український оркестр народних інструментів с. Наталине став переможцем на Республіканському огляді сільської художньої самодіяльності в Києві. У цьому ж році інструментальний склад колективу поповнився сопілками, склад оркестру збільшився до 25 виконавців. Згодом оркестр розширив свій репертуар. До нього увійшли твори композиторів-класиків ("На бережку у ставка" з опери "Сорочинський ярмарок" М. Мусоргського, "Біля хати" М. Лисенка, "Закувала та сива зозуля" П. Ніщинського), обробки українських народних пісень ("Засвистали козаченьки", "Люди їдуть по ліщину", "Їхав козак за Дунай", "За городом качки пливуть"). В. Комаренко власноруч зробив перекладення цих творів для оркестру. Загалом до репертуару колективу входило близько 30 творів.

У 1959 р. за творчі успіхи та широку концертно-виконавську діяльність оркестру с. Наталине було присвоєно почесне звання – "Народний". У цьому ж році у складі 35 виконавців колектив брав участь у Декаді української літератури і мистецтва в Москві, де за високу виконавську майстерність отримав диплом другого ступеня.

Підсумовуючи, слід сказати, що створення українського народного оркестру с. Наталине сприяло розвитку колективів подібного типу. Тут В. Комаренко здійснив спроби вирішити проблеми інструментального складу українського народного оркестру. Провідною групою українського оркестру народних інструментів с. Наталине була група бандур, поруч із цим до складу колективу входили сім'ї цимбалів, лір і сопілок, кларнети, баяни, епізодичні інструменти (волинка, брьолка, цівниця). Отже, цей колектив, на відміну від оркестру клубу "Металіст", уже мав досконалішу групу духових (сопілки, кларнети), київські бандури-прими з хроматичним звукорядом. Це призвело до розширення оркестрового діапазону, урівноваження регістрів і створення певного динамічного балансу. Натомість, слід відзначити, що оркестр, основою якого є група бандур, має обмежені технічні і звуко-виражальні можливості. Саме тому, очевидно, із середини 1960-х років український народний оркестр с. Наталине перетворився у своєрідну капелу бандуристів, яка мала розширену оркестрову групу (до її складу входили, крім бандур, інші українські народні інструменти).