Важливим етапом на шляху розвитку народно-оркестрового виконавства стало також удосконалення духового народного музичного інструментарію, який використовували у своїй творчій діяльності самодіяльні та професійні оркестри.

У 1960 р. за описом Г. Хоткевича В. Зуляк виготовив сурму і ввів її до складу Мельнице-Подільського оркестру. Відомо, що сурма Г. Хоткевича мала сім отворів, а В. Зуляк зробив інструмент із десятьма ігровими отворами, за допомогою комбінованої аплікатури з'явилася можливість видобувати хроматичний звукоряд. Наступним кроком у відродженні сурми стало створення цього інструмента Д. Демінчуком у 1971 р. Його сурма мала дванадцять ігрових отворів і хроматичний звукоряд, а суремка (мала сурма) – десять. Як відомо, ці інструменти були досконалішими щодо видобування хроматичного звукоряду. Згодом Є. Бобровников, К. Євченко, І. Миколайчук, Г. Федькин, О. Шльончик створили сурми альт і бас. У плані звуковидобування вони нічим не відрізнялися від сурми-прими. Єдиною відмінністю були розміри, кількість ігрових отворів (сурма-альт мала дванадцять ігрових отворів, сурма-бас – дев'ять) і тембр, що був близький до гобоя, але мав гугнявий відтінок.

Сопілку, як і ряд інших українських народних інструментів, також удосконалювали протягом тривалого часу. Велика роль у цьому належить майстрам-конструкторам Є. Бобровникову, Д. Демінчуку, В. Зуляку, Н. Матвєєву, І. Скляру, О. Шльончику та ін. Спочатку вони виготовляли інструменти емпіричним шляхом, вибираючи з останніх ті, які мали найкращий стрій. І. Скляр першим зробив спробу обґрунтувати на основі законів акустики розміри сопілок (довжину, діаметр та місце свердління отворів). Він сконструював шестиотворні сопілки із запасними целулоїдними обручиками, за допомогою яких інструмент перестроювався в різні тональності. Це стало першим кроком в удосконаленні сопілки. У 1970 р. Д. Демінчук виготовив хроматичну сопілку на десять отворів, яка була значно досконалішою щодо строю, ніж сопілка на шість отворів. Таким чином збільшилися технічні можливості інструмента, розширилося коло тональностей, поліпшилася чистота інтонації. Згодом майстер виготовив цілу сім'ю хроматичних сопілок, до якої входили сопілки прима, альт, тенор, баритон і бас. Є. Бобровников виготовив буртову і темброву сопілки. Буртова сопілка мала металеве кільце, яке наполовину перекривало голосник, завдяки цьому вона різнилася своєрідним глибоким вібруючим звучанням. Темброва сопілка мала сім отворів (останній з них заклеєно пергаментним папером) і відзначалася своєрідним гугнявим тембром.

Д. Демінчук також працював над удосконаленням флояри. Він виготовив квартет хроматичних флояр із десятьма ігровими отворами. Фрілки і флояри об'єднав в одну сім'ю.

О. Шльончик створив сім'ю кувиць, кожний інструмент якої мав по три трубки. Ці інструменти використовувалися в ансамблі кувиць Корюківського будинку культури Чернігівської області. На початку 1980-х рр. Є. Бобровников виготовив власну сім'ю кувиць, у якій розширив звукоряд.

Є. Бобровников також удосконалив однобічну свиріль – зробив свистки на кожній трубці (прорізав голосник і вставив денце).

У 70-х рр. XX ст. К. Євченко і Г. Федькин виготовили козацькі труби. Інструмент К. Євченка мав сім ігрових отворів, дерев'яний мундштук, стрій – ре мажор. Діапазон інструмента був у межах октави. Козацька труба Г. Федькина була дещо досконалішою. Вона мала дев'ять ігрових отворів, металевий мундштук і значно ширший діапазон – від до першої до фа третьої октави. Інструмент мав яскравий тембр із металевим відтінком.

У 1980 р. Є. Бобровников за полтавським зразком із бузини і бамбука сконструював сім'ю ріжків (п'ять інструментів), що мали шість–дев'ять ігрових отворів, подвійну тростину і діатонічний звукоряд.

У 1983 р. Д. Демінчук створив квартет ріжків із хроматичним звукорядом. Трубки інструментів були зроблені з явора, розтруби – з коров'ячого рогу, тростини – пластмасові. Інструменти мали по дванадцять ігрових отворів.

Д. Демінчук і К. Євченко також удосконалювали волинки. Вони виготовляли хроматичні волинки і грали на них у Буковинському ансамблі пісні і танцю та Українському народному хорі імені Г. Г. Верьовки.

Отже, вдосконалення та реконструкція народного музичного інструментарію сприяли розвитку народно-оркестрового виконавства України і створювали плідний ґрунт для подальшого розвитку оркестру народних інструментів.