Уже з початку виникнення оркестрів народних інструментів постало і залишається до цього часу питання створення репертуару для подібних колективів. Загальновідомо, що для симфонічного, камерного, духового оркестрів, для різних складів класичних ансамблів репертуар створювався протягом багатьох століть. Оркестр народних інструментів, на відміну від цих колективів, є надто молодим явищем світової музичної культури, тому він займав небагато місця у творчості професійних композиторів.

На початковому етапі самодіяльні колективи виконували обробки народного мелосу, танцювальну музику, мелодії революційних і масових пісень, які мали переважно невисоку художню якість і яскраво виражений агітаційний характер. Кожний керівник оркестру народних інструментів власноруч створював партитури для свого колективу, а вони нерідко відрізнялися один від одного інструментальним складом. Тому іншим керівникам оркестрів постійно доводилося підлаштовувати їх під інструментальний склад своїх колективів – це, безперечно, не сприяло розвитку репертуару для народного оркестру.

Із підвищенням виконавської майстерності оркестрантів керівники колективів робили перекладення фортепіанних і скрипкових творів. Тут чітко простежується тенденція переходу репертуару від агітаційно-пропагандистського – до репертуару, побудованого на зразках музичної класики.

Наприкінці 1920-х рр., спостерігається пробудження композиторської уваги до оркестру народних інструментів. Слід відзначити Г. Литвинова, який у 1928 р. написав "Музичний малюнок", що був першим твором для народного оркестру. О. Мартинсен у 1929 р. створив дві композиції на теми українських народних пісень "Задумав дідочок" і "Чумак". Ф. Богданов написав твір "Комсомольська реконструктивна" (1932) і зробив ряд оркеструвань масових пісень та інструментальних творів М. Коляди, О. Дашевського; обробок народних пісень М. Лисенка і Л. Ревуцького. У 1933 р. Г. Литвинов написав "Танок", а у 1935 р. Г. Верьовка створив композицію на народні теми "Плескач". Це були перші твори для народного оркестру, написані професійними композиторами. Значення цих творів важко переоцінити, тому що в них були вперше враховані художньо-виражальні можливості оркестру народних інструментів. Але звернення композиторів до народного оркестру в цей період носило досить епізодичний характер, тому проблеми репертуару залишалися невирішеними.

Водночас, варто відмітити, що у 1930 р. Л. Гайдамака опублікував частину творів із репертуару оркестру клубу "Металіст". Ці твори були першими друкованими партитурами для українського оркестру народних інструментів. До збірника входили композиції Г. Верьовки, В. Верховинця, обробки українських народних пісень. Це видання пожвавило й активізувало творчу діяльність оркестрів.

Загалом попит у сфері художньої самодіяльності на репертуар набагато перевищував можливості його видання в достатній кількості і в потрібній жанровій різноманітності. Тому вже наприкінці 20-х рр. XX ст. при видавництві "Мистецтво" було створено спеціальну редакцію для випуску репертуару і методичних посібників для художньої самодіяльності.

У 1927 р. при відділі культури ХОРПС було створене Музичне Бюро, яке вивчало стан клубної музичної роботи, організовувало курси для підвищення кваліфікації керівників клубних гуртків і забезпечувало методичну допомогу художній самодіяльності, проводило музичні конференції, друкувало перші партитури для самодіяльних хорів та оркестрів народних інструментів.

У 1928 р. було засновано новий музичний журнал "Музика масам" – орган відділу мистецтв НКО УРСР, культурного відділу ВУРПС, ЦК ЛКСМУ і Музичного товариства ім. М. Леонтовича. Українські державні і кооперативні видавництва – "Державне видавництво України" (ДВУ), "Книгоспілка", "Київське музичне підприємство" (КМП) – сприяли друкуванню масової літератури з музичних питань і нот для художньої самодіяльності – пісень, хорів, партитур для народних оркестрів. Головним їхнім завданням було створення нового репертуару для потреб художньої самодіяльності.

У травні 1938 р. Нарком освіти України наказав при всіх районних, міських і обласних будинках народної творчості організувати відділи нотно-музичної літератури, що сприяли поширенню репертуару оркестру народних інструментів.

Держава проводила власну репертуарну політику. Хоча репертуар мистецьких колективів складався переважно з українських народних пісень і творів українських композиторів, однак крізь цензурні сита до слухачів доходили лише так звані "ідеологічно витримані" твори. Тематика композиторської творчості була спрямована на висвітлення ідей партії і уряду. Радянські композитори мали виконувати пропагандистські функції, музика мала оспівувати звершення радянського народу і партії, їхню політичну і моральну єдність, загалом – "щасливу" тогочасну дійсність. Надавалася перевага творам із підкресленим соціально-політичним або специфічно "урбаністичним" змістом. У репертуарі відображено любов українського народу до великого російського, непохитну силу радянського ладу, провідну роль Комуністичної партії.

У 1966 р. було створене державне видавництво УРСР "Музична Україна", яке наприкінці 1960-х рр. починає видавати репертуарні збірники партитур із серії "П'єси для оркестру народних інструментів" А. Онуфрієнка, Л. Дражниці, М. Т. Лисенка, репертуарні збірники "Вечорниці", "Музичні вечори", збірник для дитячих самодіяльних оркестрів народних інструментів "На дозвіллі". Основу цих видань складали твори вітчизняних та зарубіжних композиторів у перекладенні для оркестру. Авторами перекладень та інструментовок музичних творів, що входили до збірників, були українські музиканти-педагоги та керівники народних оркестрів – В. Воєводін, Л. Дражниця, І. Дяк, Г. Казаков, М. Колодочка, М. Т. Лисенко, А. Онуфрієнко та ін.

Отже, у 1920-х – 1960-х рр. відбулося формування та розвиток репертуару для оркестру народних інструментів. Репертуар народно-оркестрових колективів відзначався жанрово-стильовою різноманітністю. Основу його складали обробки народного мелосу, чільне місце займали перекладення класичних творів вітчизняних і зарубіжних композиторів та супроводи вокальних творів.