Мета і задачі:

Дати студентам відомості про формування конфліктологічних ідей та поглядів до виникнення конфліктології як самостійної науки, розкрити сутність підходів до трактування сутності та значення конфліктів у суспі-льстві, розглянувши різні історичні періоди.

Перш за все необхідно усвідомити, що виникненню конфліктології як самостійної теорії і практики наприкінці 50-х років передував тривалий період формування, накопичення та розвитку конфліктологічних ідей і поглядів, спочатку в рамках філософії, а пізніше – соціології, психології й інших наук. У зв'язку з цим важливо проаналізувати еволюцію наукових поглядів на конфлікт, виділяючи нижченаведені періоди.

Найдавніші часи. У цьому періоді заслуговують на увагу погляди китайських мислителів. Особливе місце серед них належить Конфуцію (551-479 рр. до н.е.), одному з перших китайських філософів. Його філософські, у тому числі і конфліктологічні, ідеї розвивалися іншими китайськими мислителями протягом багатьох століть. Погляди на проблему конфлікту ми знаходимо в численних моральних заповідях Конфуція. От одна з них: «Не роби іншим того, чого не бажаєш собі, і тоді в державі й у родині до тебе не будуть ставитись ворожнечо».

Джерело конфліктів мислитель вбачав в розподілі людей на «шляхетних чоловіків» (освічених, грамотних і вихованих людей) і простолюдинів («малих людей»). Неосвіченість і невихованість простолюдинів веде до порушення норм людських взаємин, до порушення справедливості. Для «шляхетних чоловіків» основу взаємин складає порядок, а для «малих людей» – вигода.

Для з'ясування передісторії конфліктології істотне значення має звернення до античної філософії, у рамках якої вперше була почата спроба раціонального пояснення світу.

Античні погляди на конфлікт будувалися на основі філософського вчення про протилежності. Зіткнення і єдність протилежностей, за Гераклітом (біля 520-460 рр. до н.е.), є загальним і універсальним способом розвитку. Згідно з його словами, «протилежне погоджується, а з незгодного з'являється найкраща гармонія».

У Геракліта ми знаходимо: «Війна – батько усього і всього цар. Одним вона визначила бути багатими, іншим – простими людьми, одних зробила рабами, інших – вільними». На відміну від Геракліта, який по суті виправдовував війну, Платон (біля 427—347 рр. до н.е.) засуджував її, розглядаючи як найбільше зло. Аналогічної оцінки війни як найгострішого соціального конфлікту дотримувався й інший великий мислитель Давньої Греції – Демокрит (біля 460-370 рр. до н.е.). Він говорив: «Громадянська війна є нещастям для однієї й іншої ворогуючих сторін...».

Але не тільки війна як соціальний конфлікт потрапляє в поле зору античних мислителів. Цікаві конфліктологічні ідеї, пов'язані з державним устроєм, можна знайти, наприклад, у Аристотеля (384-322 р. до н.е.), який стверджував, що держава є інструментом примирення людей. Людина поза державою, на його думку, агресивна і небезпечна. Не менший інтерес викликають соціально-етичні й правові ідеї Демокрита, який вказував, що «закони не забороняли б кожному жити за своїм смаком, якби кожний не шкодив один одному, тому що заздрість сприяє початку ворожнечі».

Середні віки. Найважливішою особливістю конфліктологічних ідей, що одержали свій розвиток у поглядах середньовічних мислителів, було те, що, в основному, вони носили релігійний характер Для підтвердження даної тези можна звернутися до слів Аврелія Августина (354-430 рр. н.е.) про єдність людської та божественної історії, що протікає одночасно в протилежних і нероздільних сферах. Ця протилежна і нерозділена історія являє собою вічну битву двох царств (градов) — Божого та земного. Багато в чому схожі з поглядами Августина конфліктологічні ідеї іншого відомого мислителя Середньовіччя — Фоми Аквінського (1225-1274 рр.). Ці погляди можна знайти в його міркуваннях про царство філософського пізнання і богослов'я, про світську і духовну владу, про людське буття і Бога, і про багатьох інших.

Епоха Відродження. Істотною особливістю поглядів мислителів епохи Відродження на проблему конфлікту є те, що вони (погляди) сформувалися в результаті розвитку на більш високому рівні ідеї давньогрецької філософії про велич людського розуму, про його роль у пізнанні навколишнього світу. Звільняючи сприйняття людських проблем від влади релігійної свідомості, філософи цієї епохи надавали цим проблемам земний зміст. Аналізуючи погляди видатних мислителів цього періоду — Миколи Кузанського (1401-1464рр.), Миколи Коперніка (1473-1574 рр.), Джордано Бруно (1548-1600 рр.), Ніколо Макіавеллі (1469-1527 рр.), важливо звернути увагу на те, що багато хто з них піддавалися репресіям з боку церкви, знаходилися з нею в стані найгострішого конфлікту. Разом з тим вони вірили в силу людини, її розум і гармонію, здатність перебороти соціальні конфлікти.    

Новий час і епоха Просвіти. При аналізі конфлікто-логічних поглядів мислителів Нового часу й епохи Просвіти важливо усвідомити соціально-культурні умови і суспільний уклад того періоду. Насамперед, це була епоха не тільки могутнього економічного, але і виняткового культурного підйому європейських країн. Усе це створювало передумови до системного підходу в пізнанні явищ навколишнього світу, в тому числі й до вивчення конфліктів. Найбільш характерні для розглянутого періоду погляди на конфлікт містилися в роботах Френсіса Бекона (1561-1626 рр.), Томаса Гоббса (1588-1679 рр.), Жан-Жака Руссо (1712-1778 рр.), Адама Сміта (1723-1790 рр.) та ін. Зокрема, Ф. Бекон одним з перших застосував системний підхід до аналізу причин соціальних конфліктів усередині країни. Цікава в цьому сенсі концепція Т. Гоббса про природний стан суспільства як «війна всіх проти всіх», «Людина людині вовк».

Перша половина XIX століття. На цьому етапі розвитку конфліктологічної думки особливу цінність мають погляди представників класичної німецької філософії — Іммануїла Канта (1724-1804 рр.), Георга Гегеля (1770-1831 рр.), Людвіга Фейєрбаха (1804-1872 рр.) і ін. Звертаючись до поглядів видатних мислителів першої половини XIX століття, важливо акцентувати увагу на їхніх глибоких філософських міркуваннях про найгостріші соціальні проблеми того часу. Зокрема, такою була проблема війни та миру. Цікавими в цьому плані є ідеї І. Канта («про вічний світ»), Г. Гегеля («про війну як засіб морального очищення народів».) й ін.

Друга половина XIX - початок XX століття. Звертаючись до зазначеного періоду еволюції конфліктологічної думки важливо зрозуміти, що він займає виняткове місце в становленні конфліктології як самостійної теорії, що обумовлено такими факторами:

1. До цього часу був накопичений досить великий обсяг інформації з проблеми конфлікту. Вона містилася в поглядах видатних мислителів минулих епох;

2. Цей час характеризувався найсильнішими соціальними потрясіннями — війнами, економічними кризами, соціальними революціями і т.п. Усе це вимагало глибокого наукового аналізу, нових теоретичних підходів до дослідження соціальних проблем;

3. У цей період виникає цілий ряд нових наук і концепцій, що докорінно змінили людські можливості соціального пізнання. Серед цих наук — марксистська філософія, основи якої заклали Карл Маркс (1818-1883 рр.) і Фрідріх Енгельс (1820-1895 рр.); соціологія, що веде свій початок з робіт Огюста Конта (1798-1857 рр.); психологія, біля витоків якої стояв Вільгельм Вундт (1832-1920 рр.).

Особливо слід зазначити роботу німецького теоретика Карла Клаузевіца (1780-1831рр.) «Про війну», а також роботи Георга Зіммеля (1858-1918 рр.), Питирима Сорокіна (1889-1968 рр.) в галузі соціології, роботи Зігмунда Фрейда (1856-1939 рр.) і його учнів в галузі психології.