7.3.1 Геологічна робота поверхневих (делювіальних) вод

Незважаючи на періодичний характер делювіальних процесів (тільки під час дощу та розтавання снігу), вони протягом тривалого часу здійснюють велику роботу. Вода спричиняє змив і розмив ґрунтів та гірських порід - водяну ерозію (лат. „ерозіо” – розмиваю).

Тимчасові водопотоки спричинюють утворення вибоїн, які в подальшому формуються в яри. На початку яр росте в глибину, виконуючи глибинну ерозію, поки не досягне рівня річки (річка - межа його глибинної ерозії, базис ерозії). З цього часу яр починає виробляти свій профіль рівноваги. Із збільшенням довжини яру схили дна зменшуються, швидкість течії води сповільнюється, припиняється зростання яру. Борти яру під дією гравітаційних та делювіальних процесів поступово виположуються, заростають травою, чагарником. Такий яр зветься балкою.

Інтенсивно зростають яри в крихкотілих породах. У підсумку окремі ділянки, а інколи і досить великі простори міжріччя перетворюються у важкодоступну і непридатну для землекористування місцевість.

У найбільш чистому вигляді делювіальні процеси проявляються у помірних та субтропічних поясах на пологих схилах з розрідженою рослинністю.

Захоплені водою частинки переміщуються униз по схилу, заповнюючи окремі заглиблення. Матеріал, що змивається, відкладається біля підошви борта у вигляді делювіального шлейфа. Більш крупні зерна розташовуються у верхній частині шлейфа, а менші - в нижній. Накопичені в процесі делювіального змиву осади одержали назву делювію (геологічний індекс ”d”). Потужність делювіальних відкладів до 2-5 м, інколи до І0-І5 м. Делювій нешаруватий, добре відсортований, спричиняє нерівномірні осідання, оскільки неоднорідний за складом. При певних гідрогеологічних умовах делювіальна товща може зсуватись по схилу (покривні зсуви). При формуванні в умовах сухого жаркого клімату (наприклад, у Середній Азії) делювій крихкотілий і пористий, має просідні властивості.

У гірських районах делювіальні води утворюють бурхливі потоки, які несуть величезну кількість уламкового матеріалу. При виході на рівнину уламковий матеріал відкладається в передгірській зоні у вигляді конуса виносу. Такі накопичення тимчасово діючих потоків одержали назву пролювію (лат. "пролюо" – промиваю). Пролювіальні відкладення несортовані, інколи, як делювіальні, можуть бути просідними.

Іноді тимчасові потоки набувають сельового характеру. Після затяжних дощів тонкодисперсний уламковий матеріал набухає, утворюючи грязеву масу, яка обрушується в долину з великою швидкістю, збагачуючись на шляху більш крупними уламками, руйнуючи усі перепони. Селі широко розповсюджені в молодих гірських системах багатьох країн.

В Україні селі найбільш широкого поширення набули у гірських районах Карпат та Криму та в деяких місцях на правому березі Дніпра. До катастрофічних належать селі з об'ємом виносу 10-100 тис. м³ та періодичністю 1-5 років. У Криму вони поширюються на 9% території, у Закарпатській області - на 40%; в Івано-Франківській - на 33%; в Чернівецькій - на 15%. Близько 30 міст, селищ та сільських населених пунктів в Криму, Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Львівській областях піддані впливу селевих потоків.

Катастрофічні селі мали місце весною 1969, 1970 та 2008 р.р. у північних та західних районах України. Вони були спричинені тривалими зливами, внаслідок чого рівень води в р. Дністер, Тиса, Прут, Серет та ін. піднявся на 3-5 м. Потужний сельовий потік спостерігався в Карпатах 30. 12.1978 р. Сель рухався по річці Шапурці зі швидкістю 19 м/с.