7.4.2 Геологічна діяльність озер та боліт

Розміри дзеркала озер змінюються від десятих долей до десятків і сотень тисяч квадратних кілометрів (Байкал - 31,5 тис. км², Каспійське – 39,5 тис. км²). Загальна площа озер складає 1,8% суші. Западини озер самого найрізноманітнішого походження (льодовикові, карстові, тектонічні та ін.).

Руйнівна робота озер аналогічна роботі моря, тільки масштаби її набагато менші. Акумулятивна діяльність озер залежить від їх водного режиму, мінералізації води, розмірів, особливостей рельєфу та клімату місцевості.

Механічні осади озер можуть бути галькою, гравієм, піском, мулами. Формуються вони як за рахунок продуктів руйнування берегів, так і за рахунок уламкового матеріалу, що приноситься річками, струмками. Хімічні та органогенні осади переважають у безстічних озерах.

Мілководні ділянки навіть проточних озер заростають вологолюбною рослинністю - очеретом, осокою, водоростями. Відмираючі рослини падають на дно і стають поживою для бактерій (сапрофіти), внаслідок чого на дні озер утворюється своєрідна суміш мінерального та органічного гнилистого мулу - сапропіль. У солоних озерах переважають хімічні осади. Геологічний індекс озерних відкладень "l" (грецьк. "лімнос" -  озеро).

Болотами називаються надмірно зволожені ділянки земної поверхні, зайнятої специфічною водяною рослинністю, при відмиранні якої утворюється торф (або сапропель). Перетворення рослинних залишків у торф відбувається без доступу повітря за участю бактерій та нижчих грибів. При цьому збільшується вміст вуглецю (в торфі його до 59%). Торф з часом під дією тиску, високих температур та інших факторів перетворюється в різне за складом вугілля (від бурого до антрациту). Торфи та заторфовані грунти як природні основи фундаментів не використовуються через їхню велику стисливість та пожежну небезпеку.