10 НЕКЛАСИЧНИЙ ПОГЛЯД НА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ

В умовах, коли найбільш інтенсивно розвивається інформаційний сектор економіки, коли він починає визначати зміст всієї господарської і соціальної системи, засоби передачі, накопичення і обробки інформації стають доступними усе більш широкому колу спеціалістів, зайнятих у сфері інтелектуального виробництва. В такій ситуації власність на інформацію, інформаційні матеріали та канали їх поширення стає настільки ж визначальною у соціальних процесах, як і власність на засоби виробництва у період становлення індустріального суспільства. Тому очевидно, використання цієї власності, особливості "її формування, закріплення і дотримання" мають усе більше значення у суспільстві - і зміст цього поняття стає усе більш неоднозначним.

Інформація, засоби її відтворення і поширення стали доступнішими в тисячі разів і неймовірно поширились. Так, кількість користувачів Інтернету зростає приблизно в 1,6-2 рази щороку. В результаті представники "класу інтелектуалів" отримали унікальну можливість володіти засобами виробництва інформаційних продуктів як особистою власністю і вступати у стосунки з корпораціями не як продавці власної робочої сили, а як постачальники готової інформаційної продукції. Відбувається швидке зростання тієї частини населення, яка виступає в ролі товаровиробників, що займають позицію поза традиційними відносинами праці та капіталу: чисельність працівників, пов'язаних зі своїм робочим місцем телекомунікаційними мережами або таких що працюють індивідуально, зросла в США з 3 млн. чоловік в 1990-му році до 10 млн. в 1995-му і до 26,8 млн. на початку 2000-го.

Сьогодні в літературі розгорнулась дискусія про те, що саме є об'єктом власності сучасних працівників інтелектуальної сфери. Згідно з різними точками зору, в такій якості можуть виступати як готовий продукт їх творчої діяльності - знання або інформація, так і організаційний процес, запропонований тим чи іншим менеджером. Відбуваються спроби ввести в науковий обіг такі поняття як "внутрішня власність", що невід'ємна від самої особистості, або "не власність" (non-ownership), коли говориться про те, що власність взагалі втрачає своє значення перед обличчям знань та інформації, права володіння якими можуть бути лише досить обмеженими і умовними. Закріплюється думка про те, що особиста власність, на відміну від приватної, в ході використання збагачує працівника, формуючи його нові, невідчужувані можливості і виступає більш потужним продуктивним мотивом, ніж будь-який інший вид власності. В основі особистої власності лежить незаперечна належність людині її власних якостей і продуктів діяльності, а результатом виступає подолання властивого індустріальній епосі відчуження людини від суспільства.

З іншої сторони, особиста власність працівників на їх унікальні здатності і можливості самостійного створення закінченого інтелектуального продукту "формують новий вищий клас інтелектуалів, що посідають домінуючі позиції на ринку праці та отримують таким чином можливість диктувати суспільству свої умови. На думку російського соціолога В. Іноземцева, в найближчій перспективі Захід може зіткнутись із небезпечним соціальним протистоянням між працівниками інтелектуальної сфери, що втілюють нову господарську реальність на принципах особистої власності, володіючи своїми здатностями та результатами своєї діяльності і рештою суспільства, яке досі живе за канонами індустріальної епохи.

На сьогодні важливо впевнено прогнозувати підсумок такого протистояння, але вже зрозуміло, що найбільш складною проблемою, з якою зіткнеться суспільство XXI століття, буде забезпечення безконфліктного переходу від індустріального суспільства до інформаційного. З початку XX століття західні економіки усе більшою мірою набували рис "економік, основаних на знаннях", коли самі знання - є здатність обробляти отримувану інформацію і виробляти нову. Виробництво інформації та унікальної продукції, в якій зафіксовані основні досягнення культури, радикально відрізняються від виробництва інших благ, що потребують високого, а не низького, як в індустріальному суспільстві, рівня освіти працівників; в процесі виробництва відбувається вдосконалення робочої сили, а не її виснаження; споживання науко - та інформаційноємкої продукції стає фактором, що сприяє, а не перешкоджає накопиченню капіталу, і, нарешті, інформаційний продукт може бути реалізований кілька разів, даючи його власнику прибуток, залишаючись його власністю.

Саме з того моменту, як західні економіки стали "засновуватись на знаннях", будь-які спроби "наздоганяючого розвитку", що передбачали мобілізацію традиційних факторів виробництва, виявились приреченими. Провідні західні країни усе більше консервують своє домінуюче становище в світовій економіці. "Нова нерівність" - цей продукт нової економіки, виступає результатом не стільки зовнішньої експансії західного світу, скільки його внутрішнього прогресу. У свою чергу, глобалізація, яку нерідко вважають причиною поглиблення нерівності між регіонами, не може бути такою, оскільки вона просто не може стати значущим фактором подолання нерівності.

Водночас інститути індустріального суспільства намагаються зберегти свій вплив, який в сфері інтелектуальної власності простежити дуже легко.

"Абсурдна", за означенням деяких науковців, система авторських прав змушує вчених передавати всі права на свої твори видавцям великих комерційних журналів, а згодом викупати свої роботи з монопольною підпискою. В результаті вченим доводиться створювати організації для вільного розповсюдження наукової літератури, які незалежні від системи комерційних журналів. Розвиток мережі Інтернет відкриває небачені можливості для реалізації таких проектів. Так, наприклад фонд Гордона і Бетті Мур спонсорує "публічну бібліотеку наукової літератури", а фонд Джорджа Сороса підтримує Будапештську ініціативу відкритого доступу.

Хоча система авторських прав ціною наукової відкритості збагачує олігархів від видавництв, система патентів ще більше гальмує науку. В 1980 році Конгрес США прийняв Акт Бея-Доула, який стимулював університети патентувати результати робіт, проведених на державні кошти. Тоді ж Бюро Патентів США схвалило патентування живих організмів та їхніх генів, і до цих пір на наших очах відбуваються неймовірні перегони за контролем над цією важливою інформацією.

Таким чином можна підсумувати три головних аспекти становлення інтелектуальної власності.

1. Особиста власність на продукти інтелектуальної діяльності є більш продуктивним інститутом для реалізації індивіда в суспільстві, ніж традиційна власність на засоби виробництва та власну робочу силу. Зміна цих форм власності є одним із найочевидніших свідчень переходу до інформаційного суспільства.

2. Вищезазначений перехід може супроводжуватися також і дезінтеграційними ефектами, такими, як протистояння між новим "класом інтелектуалів" та традиційними класами індустріального суспільства.

3. Інший диференціюючий ефект інституціоналізації проявів інтелектуальної власності виявляється у консервації країнами з високим рівнем інтелектуальних технологій і транснаціональними корпораціями свого домінуючого статусу в світовій економіці через створення і підтримання дискримінуючої системи прав інтелектуальної власності.

Проте розвиток інформаційних технологій створив також і явище, що отримало назву "інформаційна олігархія". Технологічні ресурси мережі Інтернет створюють можливості для утворення організацій вільного доступу, що поширюють (легально або ні) інформацію та знання, і разом з тим, досить потужні механізми для уникнення тиску з боку "інформаційних олігархів". Поруч із тим, що такі системи обміну і поширення інформації часто використовуються з метою, яку складно описати як інтегруючу або прогресивну функцію, з іншого боку, ми маємо приклад численних програмних продуктів, таких як операційна система Linux, створена численним колективом ентузіастів і відкрита для вільного доступу і використання.

Підсумовуючи вищезазначене, слід сказати, що розвиток інформаційних технологій має досить неоднозначний вплив на трансформацію суспільних відносин в процесі переходу від індустріального суспільства до інформаційного. Інститут інтелектуальної власності є одним із яскравих прикладів такої неоднозначності. Торкаючись інтересів численних соціальних груп, розвиток інформаційних технологій зумовлює розширення поля протистояння між ними, уможливлюючи як нові форми домінування, так і нові форми опору. Становлення інституту інтелектуальної власності має у собі як явні інтегруючі, продуктивні функції - такі як розширення простору для реалізації індивіда, зменшення його відчуження від результатів власної праці, так і латентні дисфункції - уможливлення "інформаційної олігархії", монополії на знання та збільшення нерівності, що зайвий раз свідчить про необхідність детальнішого вивчення процесів інформатизації та їхнього впливу на соціальну структуру.

Динамічність інтеграційних процесів, які відбуваються сьогодні в Європі, потребують від нашої країни вирішення комплексу важливих економіко-правових і соціальних питань, що сприятимуть приєднанню до Європейського Співтовариства. І особливі вимоги стосуються власне вдосконалення національного законодавства у сфері інтелектуальної власності, зокрема забезпечення ефективного правового захисту результатів творчої діяльності авторів. Адже, не зважаючи на те, що національне законодавство закріплює широкий обсяг їхніх прав, на практиці ці положення досить часто не реалізуються. Однією з причин є відсутність чіткого механізму права реалізації, а також недостатня ефективність деяких норм, покликаних регулювати відносини в цій сфері. Виправити ситуацію можна тільки спільними діями авторів, законодавців та користувачів інтелектуальної продукції.

Контрольні запитання

1. В чому полягає нетрадиційність підходу до інтелектуальної власності?

2. Які ознаки нетрадиційного підходу до інтелектуальної власності Ви знаєте?

3. Назвіть три основні аспекти становлення інтелектуальної власності.