РОЗДІЛ1 РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ: ВИДИ, МОДЕЛІ, ФУНКЦІЇ

1.1 Поняття ринку цінних паперів

Успішне функціонування економіки в умовах ринку неможливе без розвиненого й стійкого фондового ринку. В даний час у розвинутих країнах ринки цінних паперів (equity market) належать до числа найбільш динамічно зростаючих елементів фінансової сфери. Обіг цінних паперів здійснюється в багато разів швидше, ніж обсяг операцій на товарних  ринках i на традиційних ринках комерційного та банківського кредиту.
З ускладненням господарського механізму функції ринків цінних паперів стають дедалі різноманітнішими. Система цих ринків створює необхідний i важливий компонент сучасної системи економічного регулювання. Так, у країнах Заходу рух капіталів, перерозподіл трудових i матеріальних ресурсів між різними галузями виробництва найчастіше опосередковується саме ринками цінних паперів (ЦП) [1, 2].
Сучасний етап розвитку світового фінансового ринку характеризується випереджаючими темпами зростання міжнародних портфельних інвестицій  порівняно  з міжнародними прямими інвестиціями.
За даними МВФ загальний обсяг довгострокових портфельних інвестицій у світі оцінюється у 9,4 трлн. дол., а  активи з відповідних портфельних інвестицій – у 7,7 трлн. дол.
Основним інструментом, яким оперують учасники фондового ринку, є цінні папери (security). Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право власності на той чи інший вид капіталу, визначають відносини юридичної особи, яка їх випустила, та їхнього власника й передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передання грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам. 
Усі цінні папери, що обертаються на ринку, можна розділити на дві групи: боргові цінні папери і титули власності. Боргові цінні папери є борговими зобов'язаннями (облігація, нота, вексель і т. п.).
До титулів власності відносять цінні папери, що засвідчують майнове право власника документа щодо особи, яка випустила документ. Цю групу цінних паперів складають: прості і привілейовані акції (stock), конвертовані цінні папери, депозитарні розписки, паї тощо.

1.2 Види та моделі ринку цінних паперів

Існують 3 моделі фондового ринку залежно від банківського чи небанківського характеру фінансових посередників.

  • Небанківська модель (США) – як посередники виступають небанківські компанії.
  • Банківська модель (Німеччина) – посередниками виступають банки.
  • Змішана модель (Японія) – посередниками виступають як банки, так і небанківські компанії.

Різноманітність функцій, які виконують цінні папери, веде до зростаючої диференціації ринків, на яких вони торгуються. Слід зазначити, що поряд із загальними рисами ринки цінних паперів мають істотні відмінності, між ними існують певні інституційні та юридичні межі.
Насамперед, фінансовий ринок поділяється на первинний i вторинний [2].
Первинний фінансовий ринок – формується за рахунок емісії цінних паперів підприємствами. На первинних ринках уперше відбувається реалізація випущених цінних паперів, дохід від якої надходить емітенту.
На вторинному ринку цінних паперів відбувається перепродаж цінних паперів. Донедавна вважалося, що вторинний ринок складається з фондових бірж і позабіржового (вуличного) ринку. Однак останнім часом одержала визнання концепція чотирьох ринків.
Як перший ринок виступає фондова біржа (stock exchange), де здійснюються угоди із зареєстрованими фондовими цінностями, які котируються на ній.
Другим ринком називають позабіржовий ринок, на якому здійснюються операції з незареєстрованими на біржі цінними паперами.
Третім вважається позабіржовий ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів, зареєстрованих через посередників. Четвертий, також позабіржовий, ринок орієнтований винятково на інституціональних інвесторів. Особливість його полягає в тому, що угоди відбуваються, минаючи посередників, через комп'ютерні системи.

1.3 Функції та суб’єкти ринку цінних паперів

Продаж цінних паперів може бути прямим або опосередкованим. Прямий продаж – це публічна реалізація цінних паперів населенню або незначній кількості інвесторів. Опосередкований продаж – це реалізація цінних паперів через посередника, яким є банк або брокерська контора [3].
Суб'єктами ринку цінних паперів є:

  •  емітенти – держава в особі уповноважених органів,  юридичні особи і громадяни, що  залучають на основі випуску цінних паперів необхідні їм кошти і виконують від свого імені передбачені в цінних паперах зобов'язання;
  •  інвестори  (чи  їхні представники, що не є професійними учасниками ринку цінних паперів), які здобувають цінні папери у власність чи  оперативне  керування з метою здійснення засвідчених у цих цінних паперах майнових прав (населення, промислові підприємства, інституційні інвестори – інвестиційні фонди, страхові компанії та ін.);
  •  професійні учасники ринку цінних паперів – юридичні особи  і  громадяни, що  здійснюють  види  діяльності, яка визнана професійною на ринку цінних паперів (дилерська, брокерська та ін. види діяльності). Пропонуємо розглянути основних учасників фондового ринку.

Перш за все, це компанії-емітенти, які випускають цінні папери в обіг з метою залучення додаткових фінансових ресурсів. Неабиякою є і роль держави, яка у випадку реформаційної перебудови структури національної економіки може проводити програми приватизації та націоналізації.
Однак в інший час вона здійснює вкладення в інфраструктуру і, як правило, не вкладає кошти прямо в ринок акцій і не може виступати емітентом прав власності. Проте держава несе політичну відповідальність за забезпечення ефективного і законного регулювання ринку акцій.
Також на ринку оперують фірми, що спеціалізуються на торгівлі цінними паперами і можуть проводити операції з акціями за власний рахунок, виступати посередниками – маркет-мейкерами для інших професійних учасників ринку і діяти як агенти професійних інвесторів і приватних осіб. Умови ліцензування для всіх професійних учасників ринку визначаються спеціальними органами регулювання, які також часто встановлюють інвестиційні обмеження для довгострокових ощадних установ на рівні національного законодавства.
Банки у цілому не є великими користувачами ринку акцій, мабуть, окрім як у ролі емітентів. Однак іноді банк приймає акції після фінансової реструктуризації компанії або купує пакет акцій як торговельну інвестицію (тобто через ділові зобов'язання перед даною компанією).
Ступінь участі пенсійних фондів в операціях на ринку акцій великою мірою залежить від етапу їхнього розвитку: у зрілих фондах в акції може бути вкладено і менше 10% засобів, а деякі нові фонди прагнуть розмістити таким способом до 60 % своїх активів. Починаючи з 60-х років пенсійні фонди одержали реальну можливість купувати акції на ринках капіталу і за ці сорок років поступово збільшили процентну частку акцій у своїх портфелях.
Страхові компанії, як правило, не мають податкових пільг на відміну від пенсійних фондів. Особливість багатьох страхових компаній полягає в тому, що вони також мають програми колективних інвестицій як основу для довгострокових страховок-внесків. Маючи такі інвестиційні продукти, ці компанії є також великими інвесторами в акції.
До основних функцій фондового ринку відносять:

  •  відтворення реальної вартості основних виробничих фондів, рентабельності того чи іншого підприємства, товариства, компанії;
  •  прискорення обігу надлишкового капіталу у вигляді цінних паперів, його акумуляція для здійснення інвестицій у виробничу та соціальну сфери;
  •  переміщення капіталу з однієї галузі в інші;
  •  мобілізація і концентрація вільних грошових коштів населення з їх наступним  вилученням  із вільного обігу;
  •  інвестування держави й інших господарських організацій через купівлю їхніх цінних паперів;
  •  забезпечення високого рівня ліквідності вкладень у цінні папери.

    Фінансовий ринок потребує не тільки правового регулювання обігу цінних паперів, але й існування організації, яка б забезпечувала цей обіг. Традиційно такою організацією на ринку цінних паперів виступає фондова біржа. Водночас фондова біржа є самоврядною організацією, яка характеризується високим ступенем самоорганізації. Це певна i чітка система організації та проведення торгівлі, що підкоряється спеціальним правилам i процедурам, внутрішньому етичному кодексу, який буває навіть більш жорстким, ніж норми, що встановлюються державою. Все це регулюється статутом, правилами та іншими нормативними документами біржі, які  розробляються та затверджуються нею самою [3].
Роль фондової біржі в економіці залежить від рівня розвитку ринку цінних паперів у цілому. Із вдосконаленням біржової торгівлі для кожного окремого акціонера інвестиції стали майже таким же ліквідним активом, як готівка, тому що акції в будь-який момент можуть бути продані на біржі.
Основним призначенням фондової біржі є забезпечення необхідних умов для нормального обігу цінних паперів. Основними принципами роботи біржі є принцип ліквідності ринку, тверда регламентація діяльності та безприбутковий (некомерційний) характер її діяльності. Торгувати на фондовій біржі мають право тільки її члени. Всі інші, як фізичні, так і юридичні особи, що бажають  брати участь у торгах, можуть це робити опосередковано, тобто тільки через членів біржі. Останні виступають посередниками угод купівлі-продажу цінних паперів, одержують за це комісійні, які і є головним джерелом їхніх доходів. Функції посередника на фондовій біржі можуть виконувати професійні учасники ринку цінних паперів, що здійснюють брокерську і дилерську діяльність.
Розглянемо тепер так званий „четвертий ринок ” – електронний, в основі якого знаходиться система Instinet (електронна система торгівлі акціями), що дозволяє, в основному, інституційним інвесторам укладати угоди один з одним за допомогою могутньої комп'ютерної системи, минаючи біржі, сплачуючи при цьому порівняно з брокерськими фірмами невеликі комісійні.
Результати торгових сесій доступні будь-якому користувачу системи – покупцю чи продавцю цінних паперів. Для участі в торговій сесії (trading session) інвестори анонімно подають списки акцій із зазначенням кількості, яку вони мають намір купити або продати. Списки акцій обробляються один-два рази в день за допомогою комп'ютера, а на основі поточних ринкових цін на цінні папери (біржові або позабіржові) встановлюються ціни угод. Потім система зіставляє зустрічні заявки і можливості їхнього виконання. Якщо заявки на купівлю і продаж збігаються, то аналізуються грошові обмеження на угоди кожного інвестора і у разі, якщо інтереси інвесторів щодо різних угод збігаються, переміщення акцій відбувається автоматично. Інвестори у свою чергу інформуються про невиконані доручення і можуть подати заявку знову або спробувати здійснити операцію на іншому ринку.
Перше місце на електронному ринку акцій посідають цінні папери американських компаній – близько 90%. Друге місце належить європейським країнам (переважно Німеччині та Англії), на частку яких припадає 7% електронної світової торгівлі акціями. Решта (3%) припадає на країни, що розвиваються, – Сінгапур, Корею, Бразилію та ін.
На сьогодні віртуальним інвестуванням (вкладення коштів у високоліквідні активи — акції, облігації, опціони, ф'ючерси та ін. через Інтернет) займається більше 6 млн. індивідуальних інвесторів, які щоденно здійснюють у середньому 400 тис. угод з акціями [4, 5].
Поширення процесів віртуального інвестування пояснюється такими перевагами електронного ринку:

  • практично цілодобова робота віртуальних брокерів;
  • низький рівень комісійних віртуальних брокерів, що є (за опитуванням CNN) основним фактором впливу на вибір посередника;
  • можливість дрібних інвесторів працювати в системі, оскільки невіртуальні брокерські контори висувають жорсткі умови щодо суми інвестиційного рахунку;
  • підвищення оперативності виконання фінансових операцій: можливість отримувати будь-яку інформацію у будь-який час, а також у разі необхідності миттєво здійснювати платежі.

Основним недоліком віртуального інвестування єпотенційна можливість несанкціонованого доступу до рахунка клієнта й іншої конфіденційної інформації третіми особами.

1.4 Становище ринку цінних паперів в Україні

Основні складові елементи фондового ринку України сформувалися у надзвичайно короткі терміни. Набирають силу його учасники, поступово вдосконалюється інфраструктура та система регулювання.
В Україні на сьогодні існує шість фондових бірж - Українська фондова біржа (УФБ), Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ), Донецька фондова біржа (ДФБ), Придніпровська фондова біржа (ПФБ) та Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ). З них найбільш розвиненою є УФБ, вона має відповідну технічну, методологічну та кадрову забезпеченість, а також підтримує міжнародні зв'язки (з Товариством французьких бірж, Товариством сприяння розвитку бірж і фінансових ринків у Центральній та Східній Європі), поглиблює співробітництво з Франкфуртською, Стамбульською, Киргизькою, Корейською фондовими біржами, біржа­ми постсоціалістичних країн.
Своєрідним підтвердженням авторитету УФБ на міжнародному рівні стало її прийняття у дійсні члени Федерації євроазіатських фондових бірж і обрання членом її виконавчого комітету. Зараз в Україні діє 10 саморегульованих організацій (СРО): УФБ, КМФБ, ДФБ, УМВБ, ПФБ, Південно-українська торговельно-інформаційна система (ПТІС), Перша фондова торговельна система (ПФТС), Професіональна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (ПАРД), Українська асоціація інвестиційного бізнесу (УАІБ), Асоціація учасників фондового ринку України (АУФРУ).
Для забезпечення повноцінного обігу і торгівлі цінними паперами, а також для створення чіткої та прозорої системи розрахунків за операціями з цінними паперами український фондовий ринок потребує подальшого реформування та вдосконалення.
Ще одним важливим питанням щодо вдосконалення інфраструктури ринку є забезпечення зосередження торгівлі цінними паперами на організованих ринках, оскільки для визначення ефективності й місткості ринку цінних паперів портфельні інвестори оцінюють обсяги вторинних торгів насамперед на організаційно оформлених ринках.
Подальшого розвитку потребує і система біржової торгівлі, оскільки біржі займаються переважно первинним розміщенням акцій, у той час як більше 96,97% вторинного обігу акцій зосереджено в межах ПФТС, а питома вага позабіржового неорганізованого ринку становить 88%.
В Україні на сучасному етапі, на жаль, відсутнє масове використання ме­режі Інтернет як інформаційної бази для реальних та потенційних учасників ринку, не вирішене питання залучення до процесу віртуального інвестування дрібних інвесторів, не отримали широкого застосування електронні системи вторинних торгів акціями на біржах, а використання інформаційних систем для організації своєї роботи здійснюється лише окремими учасниками ринку. Так, зокрема, з використанням мережі Інтернет організована робота ПФТС та КМФБ. Незважаючи на досягнуті результати, інформаційна інфраструктура вторинного ринку корпоративних цінних паперів та автоматизація його діяльності (у тому числі віртуальне інвестування) в Україні поки що перебувають на стадії становлення і не отримали широкого застосування внаслідок:

  •  недостатнього розвитку реальної інфраструктури ринку;
  •  відсутності чіткої взаємодії між існуючими електронними системами ринку;
  •  відсутності надійного та якісного зв'язку;
  •  фінансових проблем (оплата комісійних брокеру, депозитарних послуг);
  •  суперечностей у законодавчій базі України. Так, наприклад, відповідно до Декрету про валютне регулювання громадяни України не мають права здійснювати інвестиції в інші країни;
  •  клієнт цієї системи не здійснює інвестицій та не купує акцій — він просто стає власником електронної розписки. Тобто купівля акцій через Інтернет не приводить до прямого володіння ними та дивіденди за ними не виплачуються.

Відповідно до Програми розвитку фондового ринку України на 2003-2005 рр. були визначені такі пріоритетні напрями розвитку:

  • впровадження в корпоративні відносини міжнародних стандартів корпоративного управління;
  • трансформація українських торговців цінними паперами у повнофункціональні, фінансово стійкі інститути, що надаватимуть своїм клієнтам більш широкий спектр фінансових послуг та продуктів;
  • стимулювання інститутів інфраструктури фондового ринку (організаторів торгівлі, прямих учасників Національної депозитарної системи) до впровадження нових фінансових послуг, фінансових продуктів і інструментів;
  • здійснення кроків у напрямку інтеграції з фондовими ринками країн Східної Європи, Балтії та країн "ГУУАМ" (Грузія, Узбекистан, Україна, Азербайджан, Молдова);
  • впорядкування інтеграційних процесів до фондових ринків ЄС та Росії на засадах цивілізованості і врахування національних інтересів;
  • міжнародне співробітництво в рамках ІОSСО та інших міжнародних організацій як основа для створення позитивного іміджу українського фондового ринку.

Питання для самоперевірки

  • Що таке ринок цінних паперів?
  • Які моделі ринку цінних паперів Ви знаєте?
  • Які види ринку цінних паперів Ви знаєте?
  • Які суб’єкти ринку цінних паперів Ви знаєте?
  • Охарактеризуйте роль біржи на ринку цінних паперів?
  • Які функції ринку цінних паперів Ви знаєте?
  • Охарактеризуйте становище ринку цінних паперів на Україні.
  • Які шляхи  покращення стану ринку цінних паперів на Україні Ви знаєте?