РОЗДІЛ 6 ПОРТФЕЛЬНИЙ АНАЛІЗ: ПОНЯТТЯ ПОРТФЕЛЯ, ВИДИ ПОРТФЕЛЯ, ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ПОРТФЕЛЯ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
6.1 Основна мета та задачі портфельного інвестування
На сучасному етапі економічного розвитку інвестиційна активність індивідуальних інвесторів та юридичних осіб передбачає вкладення надлишкових (тимчасово вільних) коштів не в один, а у велику кількість інвестиційних об’єктів, генеруючи тим самим певну диверсифіковану сукупність їх. Такий метод дістав назву «портфельне інвестування».
Портфельне інвестування дозволяє планувати, оцінювати, контролювати кінцеві результати всієї інвестиційної діяльності в різних секторах фондового ринку.
Портфель (portfolio) являє собою певний набір з корпоративних акцій, облігацій з різним ступенем забезпечення і ризику, а також паперів з фіксованим доходом, гарантованим державою, тобто з мінімальним ризиком втрат по основній сумі і поточних надходженнях.
Основна мета портфельного інвестування – поліпшити умови інвестування, додавши сукупності цінних паперів (ЦП) таких інвестиційнійних характеристик, що недосяжні з позиції окремо узятого цінного папера, і можливі тільки при їхній комбінації [14].
Керування портфелем – планування, аналіз і регулювання складу портфеля, здійснення діяльності з його складання, підтримки і використання.
Керування націлене на досягнення розв’язання певних задач, на збереження необхідного рівня ліквідності портфеля і на зменшення ризику портфеля. Задачі і мета інвестора при формуванні портфеля:
1. Отримання доходу, тобто дивідендів або % із ЦП, що входять до складу портфеля;
2. Збереження і збільшення капіталу;
3. Придбання ЦП, що за умовами звертання можуть заміняти готівку (векселя, чеки, похідні ЦП);
4. Розширення сфери впливу і перерозподіли власності, створення холдингових компаній;
5. Спекулятивна гра на коливаннях курсів ЦП в умовах нестабільної ситуації на фондовому ринку;
6. Інші цілі (зондування ринку, страхування від ризиків).
До портфеля цінних паперів можуть входити акції, облігації, єврооблігації, депозитні сертифікати, векселі, похідні цінні папери, паї й ін.
Формування інвестиційного портфеля цінних паперів (портфельний менеджмент) бере свій початок десь з тих часів, коли з'явилися цінні папери, і є наслідком природного небажання інвестора цілком пов'язати своє фінансове благополуччя з долею тільки однієї компанії.
6.2 Об’єкти портфельного інвестування
Об'єктом портфельного інвестування, як правило, є інвестиційні цінні папери, регульовані положеннями і законодавчими актами. До них відносяться акції промислових підприємств, компаній, банків, акціонерних товариств; державні, муніципальні і корпоративні облігації, похідні цінні папери (ф'ючерси, опціони), цінні папери грошового ринку (депозитні сертифікати, векселі, чеки). Портфель цінних паперів може складатися з поєднання різних цінних паперів і містити звичайні та привілейовані акції, короткострокові папери з фіксованим доходом, облігації, похідні інструменти. В ідеалі портфель повинен складатися з цінних паперів широкого спектра галузей.
До портфеля можуть входити інвестиції в одну або безліч компаній. Цінні папери, що включаються в портфель, можуть класифікуватися за різним ознакам:
за економічною сутністю – грошові й інвестиційні (боргові, часткові);
за характером розпорядження й оформлення оборотоздатності – пред'явницькі, іменні, ордерні;
за емітентом – центральних органів влади, муніципальних, підприємств, банків;
за об'єктами інвестування – агресивні (акції), неагресивні (облігації, векселі), диверсифікаційна ліквідність (опціони, ф'ючерси, чеки);
за способом отримання доходу – ті, які приносять прибуток (відсоток, дивіденд, премію (маржу);
за місцем перебування емітента – вітчизняні, іноземні.
У процесі формування портфеля цінних паперів інвестор повинен визначитися зі структурою портфеля, тобто вибрати оптимальне співвідношення конкретних видів цінних паперів у портфелі.
6.3 Процес формування портфеля цінних паперів
Процес формування портфеля цінних паперів включає три етапи [14].
На першому етапі інвестором або з його доручення брокером аналізується інформація про стан економіки в цілому, про окремі галузі економіки, інвестиційні компанії, банки, пайові фонди. Такою інформацією може бути статистична звітність, яка публікується в різних засобах масової інформації та інших джерелах. На її підставі робляться припущення з приводу росту або зниження цін на ті або інші папери; спроби оцінити рівень інфляції в країні, зміни в грошовому обігу, ймовірні потреби держави у фінансуванні, вплив на курс валюти й ін.
Підсумком першого етапу є список цінних паперів, найбільш дохідних і найменш ризикованих для включення в портфель у певний період часу.
На другому етапі проводиться аналіз окремих сегментів ринку цінних паперів для виявлення найбільш сприятливих для інвестування на даний момент, аналізується стан емітентів, у чиї фінансові інструменти інвестується капітал (наприклад, стан «Газпрому» і його «дочок» і ін.). При аналізі компаній вивчаються фінансові аспекти і майбутня комерційна життєздатність самої компанії, рахунок прибутків і збитків, баланс, аналіз грошових потоків, результати діяльності компанії в минулому і прогнози на майбутнє. Для оцінювання якості цінних паперів для інвестування можуть використовуватися методи фундаментального і технічного аналізу.
Фундаментальний аналіз включає методи оцінювання впливу мікро- і макроекономічних показників на курс цінних паперів певних компаній у майбутньому. Для проведення фундаментального аналізу розглядаються дані про продукцію, що випускається, розміри активів, виторг і прибуток, що дозволяє надалі визначити, чи є акції компанії недооціненими або переоціненими порівняно з їх поточною реальною ринковою ціною. У рамках фундаментального аналізу для оцінювання ефективності роботи компанії розглядаються показники рентабельності, фінансової стійкості, темпу росту компанії тощо. Фундаментальний аналіз застосовується при включенні до портфеля цінних паперів, в основному акцій і облігацій.
Технічний аналіз включає всі методи пророкування короткострокового руху ринкових цін, що опираються тільки на статистику попередніх угод, обсягів торгівлі, кількості укладених угод, тимчасових рядів ринкових цін. Усі технічні прогнози використовують рух цін у минулому для передбачення їхніх майбутніх рухів з метою визначення найбільш сприятливого часу укладання угод з цінними паперами.
На відміну від фундаментального аналізу при використанні технічного аналізу прагнуть установити не цінність або привабливість паперів певної компанії, а загальні тенденції на ринку і, виходячи з цього, рекомендувати інвесторам загальний курс дій.
Результатом цього етапу є остаточний список портфеля.
На третьому етапі на основі отриманого основного списку формується той або інший тип портфеля:
- фіксований портфель зберігає свою структуру протягом установленого терміну погашення. Це можуть бути портфелі з державних, субфедеральних і муніципальних облігацій, а також паї ПІФів. Дохід з них виходить від різниці між номіналом і покупною ціною по них. Ризик невеликий;
- мінливий портфель – це керований портфель, склад якого постійно обновляється з метою одержання максимального економічного ефекту;
- спеціалізований портфель – це портфель на один вид цінних паперів – вітчизняних (галузеві і територіальні, короткострокові, середньострокові або довгострокові) або іноземних (ноти турецькі, бразильські тощо);
- безсистемний портфель формується з волі випадку, без усякої системи. До нього можуть входити як надійні, але менш прибуткові, так і ризиковані, але більш дохідні папери різних емітентів, галузей, видів.
6.4 Види портфелів цінних паперів
Портфель цінних паперів може бути агресивним і пасивним [15, 16].
Агресивний портфель формується з найбільш ризикованих, але й самих дохідних цінних паперів. Мета інвестування засобів у такий портфель – одержання доходу і зростання вкладень. До агресивних портфелів відносять портфель зростання, що формується у випадках, коли основна маса інвестицій здійснюється переважно в акції компаній. Ціль даного виду портфеля – зростання капіталу разом з одержанням дивідендів. Тут можуть бути інвестиції в акції молодих, швидко зростаючих компаній (портфель агресивного зростання – ризик великий) і акції великих, добре відомих компаній (портфель консервативного зростання – найменш ризикований і розрахований на тривалий період). Крім того, існує і такий вид, як змішаний портфель (забезпечується середній приріст капіталу і помірний ступінь ризику вкладень). Надійність при цьому забезпечується цінними паперами консервативного зростання, а прибутковість – цінними паперами агресивного зростання. Даний тип портфеля є найбільш розповсюдженою моделлю портфеля і користується великою популярністю в інвесторів, не схильних до ризику.
Пасивний (консервативний або урівноважений) портфель формується з добре відомих цінних паперів з чітко визначеними позитивними характеристиками і найменшим ступенем ризику, що гарантують повернення вкладених грошових коштів, хоча і приносять невеликий дохід. Такі портфелі характеризуються низьким оборотом, мінімальним розміром накладних витрат. Ціль інвестування в цьому випадку – зберегти капітал. До пасивного портфеля відноситься портфель доходу, що формується з метою одержання відповідного рівня доходу, величина якого відповідала би ступеню ризику, припустимого інвестором. Цей портфель може бути конвертованим, що складається з привілейованих акцій і конвертованих облігацій, які можуть бути виміняні на встановлену кількість звичайних акцій за фіксованою ціною на певний момент часу, що дасть можливість одержати додатковий дохід.
Портфель інвестора може складатися з цінних паперів (акцій) однієї компанії, якщо метою інвестора є бажання стати співвласником компанії і при цьому одержувати дивіденди.
Якщо переслідується мета заробити на спекуляції від операцій з цінними паперами, то інвестор і формує свій портфель з цінних паперів, на яких можна заробити. Задача інвестора в цьому випадку буде полягати в тому, щоб придбати недооцінені у певний момент цінні папери, ринкова ціна яких на момент купівлі нижче істинної, і звільнитися вчасно від переоцінених паперів й тим самим одержувати в перспективі певний прибуток.
Якщо інвестор хоче одержати гарантований дохід, то грамотно сформований портфель боргових зобов'язань може приносити інвестору досить надійний і помітний дохід.
Дохід – це той приріст грошей, що розраховує одержати інвестор. Якщо немає можливості одержати дохід, то інвестор (крім держави) не буде вкладати свої засоби. Для одних інвесторів (фізичні особи) гра на фондовому ринку — це бажання зберегти і збільшити свій капітал до виходу на пенсію або ж нагромадити певну суму грошей на купівлю великого товару – автомобіля або квартири. Хтось просто не хоче, щоб гроші лежали без справи. А для деяких робота з цінними паперами — це насамперед гра, що дає їм можливість виявити свої здібності. Такому інвесторові робить приємність сам процес (як гра в казино), він відкриває для себе цілий світ нових можливостей.
У принципі для створення портфеля цінних паперів досить інвестувати гроші в який-небудь один вид фінансових активів. Але такий однорідний за змістом портфель буде нести високу норму ризику. Виходячи з цього, дуже важливо при формуванні портфеля цінних паперів застосовувати диверсифікованість капіталу. Важко заздалегідь припустити, які папери будуть зростати, а які знижуватися або залишатися без змін. Чим більше акцій різних компаній у портфелі інвестора, тим більше шансів в інвестора дістати прибуток.
Тому найбільш розповсюдженим є так званий диверсифікований портфель, тобто портфель з різноманітними цінними паперами. Використання диверсифікованого портфеля усуває розкид у нормах прибутковості різних фінансових активів і знижує ризики. Іншими словами, портфель, що складається з акцій, облігацій і інших цінних паперів різнопланових компаній, забезпечує стабільність одержання позитивного результату. У загальному випадку задача оптимізації портфеля полягає у виборі такого розподілу засобів між активами, при якому відбувається максимізація прибутку при заданих обмеженнях на рівень ризику. Наприклад, при включенні в портфель облігацій інвестор повинен враховувати можливість одночасної неплатоспроможності декількох емітентів облігацій, включених у портфель. Відповідно, від оцінки такої імовірності буде залежати і підхід до диверсифікованості ризику. Імовірність спільного банкрутства двох фірм залежить від того, наскільки корельована між собою їхня операційна діяльність. Імовірність спільного банкрутства буде вище у фірм, що знаходяться в подібних умовах і діють в одній галузі. Інвестор самостійно або через інвестиційну компанію чи банк формує портфель цінних паперів або як інвестиційний, або як спекулятивний. Залежно від стану ринку цінних паперів, динаміки зростання і котирувань окремих цінних паперів інвестор вибирає у певні періоди своєї діяльності найбільш оптимальний склад портфеля.
У періоди, коли на фондовому ринку домінують так звані «ведмеді», тобто ринок йде вниз, щоб не тільки не програти, але і плавно збільшувати свій капітал, необхідно, як правило, використовувати консервативні види капіталовкладень, випробувані десятиліттями, наприклад облігації.
При формуванні спекулятивного характеру портфеля інвестор купує цінні папери для подальшого продажу з метою отримати дохід з різниці курсів на ті самі папери.
При інвестиційному характері портфеля до нього можуть входити довгострокові цінні папери великих промислових компаній і інших перспективних галузей, в яких у перспективі передбачається зростання виробництва і, відповідно, зростання ціни на цінні папери.
Портфель цінних паперів може формуватися з цінних паперів з різними термінами обороту. З погляду термінів обороту цінних паперів фондовий ринок складається з двох основних сегментів: грошового ринку і ринку капіталів.
На першому обертаються цінні папери з терміном обертання до року – менш ризиковані і високоліквідні (короткострокові облігації, векселі, кредити), на другому – з терміном обертання більш року (більш ризиковані і менш ліквідні, але зате високоприбуткові) [16].
У будь-якій країні вважається, що для інвестора найбільш безпечна форма інвестування – це вкладення в державні цінні папери. Найбільший інтерес становлять державні облігації (у тому числі валютні), єврооблігації федеральних і субфедеральних органів влади як найбільш безпечні вкладення, тому що гроші даються в борг уряду. Облігації можуть використовуватися як застава при одержанні кредитів.
Включення, наприклад, у портфель акцій забезпечує інвесторові зростання вкладень за рахунок як підвищення курсової вартості акцій (якщо, звичайно, вдало їх купити за низькими цінами), так і виплати дивідендів. Акції молодих підприємств можуть бути об'єктом біржової спекуляції. Їхня ціна може зростати в кілька разів, якщо вони відносяться до перспективних.
Облігації включаються в портфель як інструмент, що забезпечує інвестору одержання фіксованого відсотка (або купонного доходу). Векселі для портфеля – найдинамічніший вид фінансового інструмента. Для інвестора вони становлять подвійний інтерес. По-перше, купивши вексель, інвестор може одержати під заставу даного векселя грошовий кредит. Таку послугу надають банки. По-друге, куплений вексель з підвищенням ціни можна продати і купити інші цінні папери. Векселі випускають і уряд, і підприємства, і банки. Вони бувають товарними і фінансовими.
Для інвестиційного портфеля більше підходять фінансові, котрі випускають, в основному, банки.
Вексель (bill) – інструмент короткострокових інвестицій. Депозитні й ощадні сертифікати банків також можуть бути об'єктом інвестування. Правда, вони можуть випускатися на термін не більше одного року. У свій портфель інвестор може включити й акції закордонних компаній шляхом купівлі депозитарних розписок.
На відміну від високоліквідних паперів, що купуються з метою вигідного розміщення тимчасово вільних коштів, купівля дохідних цінних паперів великими інвесторами проводиться з метою поглинання інших підприємств, поширення впливу на інші компанії і завоювання ринків збуту.
Розглянемо деякі види портфелів.
1. Портфель зростання
Цей тип портфелів формується з акцій компаній, курсова вартість яких зростає. Мета даного типу портфеля – зростання капітальної вартості портфеля разом з отриманням дивідендів. Проте дивідендні виплати проводяться в невеликому розмірі. Темпи зростання курсової вартості сукупності акцій, що входить в портфель, визначають види портфелів, що входять до даної групи. А саме:
– портфель агресивного зростання націлений на максимальний приріст капіталу. До складу даного типу портфеля входять акції молодих компаній, що швидко ростуть. Інвестиції в даний тип портфеля є достатньо ризикованими, але разом з тим вони можуть приносити найвищий дохід;
– портфель консервативного зростання є найменш ризикованим серед портфелів даної групи. Складається, в основному, з акцій крупних, добре відомих компаній, що характеризуються хоч і невисокими, але стійкими темпами зростання курсової вартості. Склад портфеля залишається стабільним протягом тривалого періоду часу і націлений на збереження капіталу;
– портфель середнього зростання є поєднання інвестиційних властивостей портфелів агресивного і консервативного зростання. У даний тип портфеля включаються разом з надійними цінними паперами, що купуються на тривалий термін, ризиковані фондові інструменти, склад яких періодично оновлюється.
При цьому забезпечується середній приріст капіталу і помірний ступінь ризику вкладень. Надійність забезпечується цінними паперами консервативного зростання, а прибутковість – цінними паперами агресивного зростання. Даний тип портфеля є найбільш поширеною моделлю портфеля і користується великою популярністю у інвесторів, не схильних до високого ризику.
2. Портфель доходу
Даний тип портфеля орієнтований на отримання високого поточного доходу – процентних і дивідендних виплат. Портфель доходу складається в основному з акцій доходу, що характеризуються помірним зростанням курсової вартості і високими дивідендами облігацій і інших цінних паперів, інвестиційною властивістю яких є високі поточні виплати. Особливістю цього типу портфеля є те, що мета його створення – отримання відповідного рівня доходу, величина якого відповідала б мінімальному ступеню ризику, прийнятного для консервативного інвестора.
Тому об'єктами цього портфельного інвестування є високонадійні інструменти фондового ринку з високим співвідношенням стабільно виплачуваного відсотка і курсової вартості. Портфель регулярного доходу формується з високонадійних цінних паперів і приносить середній дохід при мінімальному рівні ризику. Портфель прибуткових паперів складається з високоприбуткових облігацій корпорацій, цінних паперів, що приносять високий дохід при середньому рівні ризику.
3. Портфель зростання і доходу
Формування даного типу портфеля здійснюється, щоб уникнути можливих втрат на фондовому ринку – як від падіння курсової вартості, так і від низьких дивідендних або процентних виплат.
Одна частина фінансових активів, що входять до складу даного портфеля, приносить власникові зростання капітальної вартості, а інша – дохід. Втрата однієї частини може компенсуватися зростанням іншої.
Питання для самоперевірки
- Дайте означення портфеля цінних паперів. Хто зробив основний вклад у портфельну теорію?
- Яка мета портфельного інвестування з точки зору інвестора?
- Які є види цінних паперів?
- Що є об’єктом портфельного інвестування?
- Охарактеризуйте основні етапи формування портфелів.
- Що таке фундаментальний та технічний аналіз?
- Що таке пасивний портфель?
- Що таке агресивний портфель?
- Що таке диверсифікований портфель?
- Охарактеризуйте портфельне інвестування погляду термінів обороту.
- Які існують види портфелів? Дайте характеристику кожного з них.
