1. РИНОК АВТОСЕРВІСНИХ ПОСЛУГ
1.1 Підсистема торгівлі
Автосервіс (Car-care center) – це вид людської діяльності, направлений на задоволення потреб споживача (автовласника) за допомогою надання індивідуальних послуг. Об’єкти діяльності – людина і її потреби в індивідуальних послугах.
Система автосервісу (рис. 1.1) включає декілька автономних підсистем, що охоплюють весь спектр ринку автомобільних послуг, починаючи з вибору автомобіля і закінчуючи його утилізацією.
Підсистема торгівлі призначена для задоволення потреб населення із придбання автомобілів, а також автомобільних аксесуарів і запасних частин. Ця підсистема складається з трьох основних секторів.
Сектор продажів автомобілів включає торгівлю комісійними і новими автомобілями.
Продаж комісійних автомобілів припускає продаж, а точніше перепродаж, бувших у користуванні автомобілів незалежно від терміну їх експлуатації, пробігу і заводу-виготівника. Особливість цього виду діяльності в тому, що продавець, як правило, ні за що не відповідає і ніякої відповідальності не несе; це стосується комісійного продажу як автомобілів вітчизняного виробництва, так і старих автомобілів імпортного виробництва.
Рисунок 1.1 – Система автосервісу
Такі підприємства автосервісу влаштовують скрізь – від великих, упорядкованих критих автосалонів до відкритих стоянок на дорозі або іншій нежитловій території.
Продаж нових автомобілів займає особливе місце. Це перш за все пов’язано з тим, що дана діяльність жорстко регламентована і передбачає повну відповідальність продавця перед покупцем за якість автомобіля, що надається. Існують дві основні схеми організації торгівлі новими автомобілями – через посередників і самостійно фірмою-виробником. Фірми-виробники прагнуть створити єдину систему автосервісу, яка забезпечує конкурентоспроможність на ринку. Практика провідних країн показує, що продаж автомобілів здійснюється ексклюзивними ділерами і дистриб’юторами. Така практика обумовлена двома чинниками. Перший чинник – виробничий і торговий види діяльності, що потребують високої кваліфікації. При цьому маркетингові можливості в автомобілебудуванні слабкіші, ніж в торговій сфері. Другий чинник – значні інвестиції і оборотні кошти, що потрібні для розвитку мережі автосалонів і станцій технічного обслуговування автомобілів (СТОА). Автовиробники не завжди мають в своєму розпорядженні достатні вільні засоби і тому вважають за доцільне здійснювати автосервіс дистриб’юторів або ексклюзивних ділерів на договірній основі. Останнім часом розвиваються незалежні автосалони.
Основна частка продажів належить дистриб’юторам, які мають власні склади (стоянки) для зберігання автомобілів, встановлюють тривалі контрактні відносини з виробниками, представляють виробника на регіональному ринку, володіють переважним правом набувати і продавати устаткування, технічні новинки, програмне комп’ютерне забезпечення, створюють ділянки для проведення передпродажної підготовки автомобілів.
Передпродажна підготовка автомобілів необхідна у зв’язку з тим, що при доставці автомобілів до місця продажу і під час їх зберігання поверхня кузова і салону забруднюється, порушуються регулювання, з’являються різні пошкодження і дрібні несправності. Перед продажем необхідно:
- видалити із поверхні кузова шар тимчасового протикорозійного захисту;
- перевірити наявність спеціальних рідин і масел в системах і агрегатах автомобіля і при необхідності довести їх до норми;
- перевірити кріплення і стан агрегатів, вузлів і систем автомобіля, особливо тих, які забезпечують безпеку руху, при необхідності провести кріпильні роботи і усунути виявлені поломки і несправності;
- перевірити наявність технічної документації і її відповідність маркуванню агрегатів;
- перевірити наявність комплектуючих засобів і приладдя, провести їх установлення на автомобіль.
Робота з передпродажної підготовки автомобілів проводиться за рахунок заводу-виготівника. Про її проведення в сервісній книжці проводиться відповідна відмітка. Без вказаної відмітки автомобілі продажу не підлягають.
Сектор продажів запчастин і аксесуарів. Надійність автомобілів безпосередньо залежить від якості комплектуючих і запасних частин. Але якщо запасні частини виготовляють заводи-виробники, то комплектуючі виготовляють різні підприємства, аж до кустарних майстерень.
У розвинених країнах дуже серйозне відношення до проблем якості комплектуючих і запасних частин. Ще в 1970–1980-х рр. учені і фахівці багатьох країн дійшли висновку, що якість не може бути гарантована тільки шляхом контролю готової продукції. Вона повинна забезпечуватися набагато раніше – в процесі вивчення вимог ринку, на стадії проектних, конструкторських розробок, при виборі постачальників комплектуючих виробів і матеріалів, на всіх стадіях виробництва і, звичайно, при реалізації продукції, її технічному обслуговуванні у споживача і утилізації після використання.
В даний час можна виділити три рівні систем управління якістю, що мають деякі концептуальні відмінності:
1) системи, які відповідають вимогам стандарту ISO серії 9000;
2) загальнофірмові системи управління якістю TQM (Total Quality Management);
3) системи, які відповідають критеріям національних або міжнародних (регіональних) дипломів за якістю. Автомобільна індустрія будує власну промислову політику, яка сконцентрована в стандарті QS 9000 і пов’язаних з ним документах.
Стандарт QS -9000 розроблений знаменитою детройтською «великою трійкою» – Chrysler, Ford, General Motors, до якої приєдналися п’ять найбільших виробників вантажівок – Freightliner, Mack Trucks, Inc., Navistar International, Paccar, Volvo, GM Heavy Truck. Ці компанії доповнили стандарт ISO 9000 загальногалузевими вимогами і спеціальними вимогами кожної компанії.
Стандарт QS-9000 з 1997 р. обов’язковий для всіх компаній, що є постачальниками «великої трійки», і п’яти компаній, що продають вантажівки, а також інших компаній, що приєдналися до QS-9000. Багато європейських, японських і корейських автомобільних компаній орієнтовані на вимоги QS-9000. Розглядається питання про визнання QS-9000 як європейського стандарту.
Багато автовиробників будують свої системи якості з урахуванням всіх існуючих стандартів.
Асоціація сертифікації автомобільних запчастин (Certified Automotive Parts Association – САРА), заснована в 1987 р. в США, вирішує задачу щодо створення і розвитку національної тестової програми з сертифікації запчастин, тобто перевірці їх відповідності прийнятим стандартам. До теперішнього часу експертами Асоціації розроблені такі стандарти якості:
- САРА 101 на деталі з металу – описує вимоги до комплектуючих, таких як окантовки, двері, крила, кузови пікапів, капоти, декоративні грати і інші аналогічні вироби.
Всі перераховані деталі повинні задовольняти жорсткі вимоги до властивостей металу, з якого вони виготовлені, зовнішнього вигляду, комплектації, антикорозійної стійкості, розмірів (вимірювання проводяться на устаткуванні, встановленому САРА), розташування місць кріплення, якості зварних з’єднань. Проводиться аналіз хімічного складу металу, його фізико-механічних і хімічних властивостей;
- САРА 201 на пластикові деталі – описує перелік вимог до них, аналогічний вимогам САРА 101 (матеріал, зовнішній вигляд, комплектація, наявність і якість покриття, розміри, точки кріплення, хімічний склад і порядок перевірки).
Якщо в Україні ще зовсім недавно вирішення проблем оцінювання і підтвердження якості в автомобільній промисловості знаходилося буквально в зачатковому стані, то зараз більшість автомобілебудівних підприємств і фірм із виробництва запчастин прагнуть одержати відповідні документи і перебудовують виробничі зв’язки відповідно до міжнародних вимог. Це дозволяє припустити, що в недалекому майбутньому світові стандарти стануть визначальним чинником для позиціонування переважної частини вітчизняних автомобільних товарів.
Багато вітчизняних компаній, що займаються виробництвом автомобільних запчастин, націлені на те, щоб стати виробниками оригінальних деталей, постачальниками на конвеєр, поставляти свою продукцію для комплектації іноземних моделей. Найважливіший для подібних компаній чинник – рішення найбільших світових автоконцернів розміщувати частину своїх виробничих майданчиків на території України і країн СНД. Постає питання про кооперацію з місцевими виробниками.
Держстандартом України передбачені різні типи сертифікаційних процедур. При обов’язковій сертифікації автотранспортних засобів, їх складових частин і предметів устаткування, запасних частин і приладдя була використана і покладена в основу нормативна база Женевської угоди 1958 р., модифікована з урахуванням вимог часу. Орієнтири для обов’язкової сертифікації визнані всіма країнами – учасницями Женевської угоди правила Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК ООН), де нашу країну представляє Держстандарт.
Обов’язковій сертифікації підлягають ті деталі і вузли автомобіля, які відповідають за безпеку всіх учасників руху, – гальмівні колодки, підголівники сидінь, ремені безпеки, зовнішні освітлювальні прилади, протиугінні пристрої, задні і бічні захисні пристрої і т. п. У випадках обов’язкової оцінки якості державними органами важливою частиною процедури виступає підтвердження цієї оцінки «третьою стороною». Як правило, такою третьою стороною стає будь-яка незалежна сертифікаційна установа, наприклад дослідницькі інститути, які одержали акредитаційні атестати, що дають можливість оцінювати системи якості і підтверджувати їх оцінку для автомобільних підприємств із виробництва запчастин.
В наш час Держстандарт проводить роботу із скорочення номенклатури продукції, що належить обов’язковій сертифікації. Все більше товарів відноситься до категорій, підтвердження відповідності стандартам яких здійснюється шляхом ухвалення спеціальної декларації про відповідність, що реєструється сертифікаційним органом, і добровільної сертифікації.
На підприємствах, що виготовляють автомобільні деталі і приладдя до них, як основні прийняті дві системи міжнародних стандартів щодо управління якістю – ISO 9000 і QS-9000. Їх поетапне впровадження має на меті повну або часткову (залежно від первинного стану устаткування і методів його експлуатації цілей і завдань компанії і інше) перебудову технологічного ланцюга і схеми використання людських ресурсів. Головне завдання – добившись бажаної якості кінцевого продукту, так організувати контрольні процедури, щоб ця якість не опускалася нижче встановленої.
Однією з очевидних переваг впровадження системи якості є не тільки підвищення якості продукції, але і отримання певної популярності за рахунок внесення в спеціальні реєстри сертифікованих виробництв, завоювання авторитету як на внутрішньому ринку, так і на зовнішньому. Останнє особливо важливо для підприємств, які хочуть стати постачальниками провідних автомобільних автоконцернів, що розмістили виробництво в Україні, Росії. Беззастережне ухвалення ISO українськими виробниками автозапчастин відбувається швидше з кон’юнктурних, ніж з раціональних міркувань. Іноді компанії проводять сертифікацію по ISO тільки для того, щоб підвищити престиж торгової марки серед виробників автомобілів, зокрема зарубіжних.
Якість автомобіля майже на три чверті залежить від якості деталей, вузлів і агрегатів, якими він комплектується. В собівартості будь-якого автомобіля 85-90 % – вартість комплектуючих частин; частина, що залишилася, доводиться на штампування, зварювання, ґрунтовку, фарбування і складання. Більшість крупних компаній розосередили по світу не тільки складання автомобілів, але і випуск компонентів, усвідомивши, що неможливо виготовити сучасний автомобіль в окремо взятій країні. Головні підприємства основних автовиробників відмовилися від власного потокового виробництва більшої частини комплектуючих, вважаючи, що вигідніше замовляти і купувати їх на стороні.
В Україні довго переважала практика, коли виробниками всього були автозаводи, в кращому разі їх дочірні підприємства, що все одно працюють в рамках одного промислового об’єднання. Радянські автомобільні заводи будувалися за принципом комбінату, по суті натурального господарства, що здійснювало весь цикл виготовлення автомобіля. Удосконалювати автомобілі не дозволяв банальний брак коштів. Одному заводу було не під силу налагоджувати випуск відразу декількох нових агрегатів або вузлів, а поліпшення окремих компонентів виявлялося малоефективним, оскільки відбувалося без зв’язку з якісними змінами інших частин автомобіля.
Сектор прокату автомобілів входить в систему автосервісу. У XX ст. автомобіль став доступним широким верствам населення і міцно увійшов до способу життя людей, формуючи їх стиль життя. Сьогодні автомобіль – предмет щоденної необхідності, можна сказати, це «не розкіш, а засіб пересування». Відправляючись в подорож (ділову або на відпочинок) в іншу місцевість, країну або на інший континент і не маючи можливість узяти з собою свій автомобіль, люди, які звикли до користування автомобілем, випробовують дискомфорт.
Послуга прокату автомобіля придумана в США і спочатку іменувалася Drive-Ur-Self. Аналогічно називалася і компанія, заснована Дж. Хертцем в Чікаго в 1918 р. Суть і призначення послуги – задоволення потреби індивіда користуванням автомобілем в іншій місцевості. Автомобіль надавався напрокат (у тимчасове користування) відвідувачу (гостеві, мандрівнику) на час перебування в даній місцевості - день, тиждень, місяць. Ця послуга дозволяє людині вести звичний спосіб життя, розширює його можливості в пересуванні, не пов’язує необхідністю користуватися суспільним транспортом, надає можливість виражати свою індивідуальність і задовольняти свої потреби, особливо в пізнанні світу.
В Україні прокат - один з наймолодших, але в той же час і один з перспективних видів послуг автосервісу. Найбільший розвиток одержали послуги прокату легкових автомобілів. Тут слід розмежовувати власне прокат автомобілів (без водія) і оренду транспортного засобу (прокат авто з водієм). Таку послугу надають переважно готелі своїм клієнтам в тому випадку, якщо правила дорожнього руху істотно відрізняються від правил країни постійного мешкання клієнта або мета подорожі не дозволяє вести машину самому.
Обидва варіанти передбачають стандартні умови:
- при прокаті – вимоги до клієнта – вікові обмеження і певний досвід управління автомобілем, як правило, досвід – не менше двох років, вік – від 21 року до 70 років, автомобіль одержують, пред’являючи паспорт і водійське посвідчення (у тому числі і міжнародне);
- при оренді – вимоги до обслуговуючого персоналу – багаторічний водійський стаж, відмінне знання доріг, відповідальність і ввічливість.
Більшість фірм, що спеціалізуються у сфері послуг з автопрокату, надають в розпорядження своїх клієнтів легкові автомобілі різних класів з добовою оплатою (кредитною карткою або готівкою) під грошову заставу. Ця сума повинна частково або повністю компенсувати збиток, який може бути нанесений автомобілю з вини клієнта, – подряпини і вм’ятини, розбиті дзеркала і фари, проколені шини і т. п. У зв’язку з тим, що всі автомобілі застраховані (відповідно до законодавства за системою СЦВВТЗ або АВТОКАСКО), деякі підприємства прокату упроваджують заміну заставної системи на внесення страхового депозиту, який дозволяє зняти з клієнта відповідальність за збереження автомобіля.
У вартість орендної платні повинні входити: необмежений пробіг автомобіля; доставка клієнту автомобіля у межах міста; ремонт (Repair) і заміна автомобіля у разі технічної несправності, окрім пошкодження покришок і вітрового скла; страховка на випадок ДТП (залежно від виду страховки); страховка пасажирів (окрім водія) від нещасних випадків (себе водій може застрахувати окремо); податки.
Звичайно автомобіль доставляють з повним баком, але і повернути в автопрокатну фірму його потрібно також з повним баком. Потенційними клієнтами українського автопрокату переважно виступають іноземці і громадяни країни (екскурсанти і в відрядженні), що потрапляють в інший регіон в більшості своїй без автомобіля. У деяких регіонах (особливо курортних) в розпал літнього сезону деякі фірми пропонують сім’ям, що не мають власного автомобіля, послугу «автомобіль на вихідні дні» з вигідною оплатою, а також прокат і оренду автотранспорту з водієм для поїздок на екскурсії або для заміського відпочинку.
У великих містах досить затребувана оренда автомобілів представницького класу – для зустрічі VIP-персон, обслуговування офіційних і інших заходів. Ця послуга особливо затребувана для організації весільних кортежів. Останнім часом сіми- або дев’ятиметровий лімузин став одним з головних атрибутів весільних церемоній.
Таким чином, багато компаній вже сьогодні успішно поєднують оренду і прокат транспортних засобів. Вони спеціалізуються на наданні таких автотранспортних послуг, як:
- оренда лімузинів;
- прокат і оренда легкових автомобілів вітчизняного і іноземного виробництва;
- обслуговування VIP-персон і офіційних заходів;
- обслуговування весільних торжеств і протокольних заходів;
- організація пасажирських перевезень нечисленних груп на комфортабельних мікроавтобусах;
- прокат і оренда автомобіля для заміського відпочинку.
Послуги з прокату автомобілів поки не знайшли широкого застосування у сфері туризму. Але з розвитком цієї сфери розвиватиметься і автотуризм, який займе особливе місце у сфері туризму за кордоном.
Прибувши з іншої місцевості за допомогою засобів дальнього перевезення, мандрівник може негайно одержати автомобіль напрокат. Прокат автомобіля в місці відпочинку замовляють ще під час покупки туру в турагенстві, включивши його в пакет послуг. Багато турагенств пропонують цю послугу. Схема замовлення автомобіля через турагенство проста. Одержавши відповідне замовлення від клієнта, турагенство запрошує приймаючого туроператора або безпосередньо автопрокатну фірму. У запиті вказуються ім’я і прізвище туриста, термін прокату, марка автомобіля, пункт доставки автомобіля. Автопрокатна фірма направляє в турагенство ваучер на ім’я клієнта.
Після отримання ваучера проводиться переказ грошей за оплату прокату автомобіля. У місці відпочинку турист, пред’явивши ваучер, одержує автомобіль. Головне, перш ніж орендувати автомобіль, туристу слід поцікавитися умовами парковки і цінами на таксі. Можливо поїздка на таксі виявиться вигіднішою.
Караванінг – один з перспективних напрямів розвитку послуг прокату, вид автотуризму, при якому як засіб розміщення використовують обладнаний для житла самохідний або причіпний до автомобіля фургон.
Щорічно більше мільйона чоловік по всьому світу займаються караванінгом – подорожують з комфортом, не думаючи про квитки і готелі. Залежно від призначення всі «автобудинки» підрозділяються на такі основні типи:
- трейлери – «дачі-причепи»: жорсткий кузов на шасі, який чіпляється за фаркоп і буксирується автомобілем. Варіантів таких машин багато: від 4 до 12 м в довжину, місткість – від 2 до 8 чоловік;
- кемпери – «моноблокові» автомобілі-дачі, де кузов-будинок вмонтовується прямо на шасі автомобіля. Залежно від цього кемпери підрозділяються на декілька класів. Так, найлегші є переобладнаними під житло мікроавтобусами і розраховані, як правило, всього на двох дорослих. Просторіші кемпери побудовані на шасі малотоннажних вантажівок, де можуть проживати четверо. Кемпери на базі автобусів вміщують до восьми чоловік;
- перехідний варіант від трейлера до кемперу – конструкції для великих пікапів, які не буксируються за фаркоп, а ставляться на вантажну платформу або закріплюються за спеціальне «сідло», як сідельний тягач.
При цьому управляти «дачею на колесах», маючи права категорії В, можна, якщо загальна маса автомобіля з причепом не перевищує 3,5 т. Для управління кемпером з більшою масою потрібні права категорії С, а для того, щоб буксирувати великий трейлер, потрібна відкрита категорія Е.
У Європі подорожі в «будинку на колесах» є не тільки популярним видом туризму, але і окремою культурою. Справа не тільки у відмінних дорогах (навіть в горах). У розпорядженні європейських любителів караванінгу є розвинена інфраструктура. Численні зручні паркінги (як правило, без права на нічну стоянку), кемпінги (обладнані стоянки для кемперів) складають помітну конкуренцію звичайним готелям і мотелям. Європейці перетворили кемпінги на автономні туристські центри. Часто це цілі містечка з магазинами, ресторанами, сувенірними лавками, басейнами, дискотеками, спортивними і дитячими майданчиками, місцями для багаття і барбекю.
В Україні караванінг не розвинений, оскільки хороших доріг у нас мало, більшість кемпінгів – покинуті з радянських часів об’єкти, залишається відкритим питання безпеки в дорозі, ще немає товариства любителів «будинків на колесах», хоча таких любителів досить багато, наприклад, серед мисливців і риболовів.
В той же час в Україні з її слабо розвиненою інфраструктурою «будинки на колесах» можна було б використовувати як придорожні готельні номери і в сезонних туристських таборах.
1.2 Підсистема забезпечення технічної експлуатації
Дана підсистема включає елементи забезпечення автомобіля експлуатаційними матеріалами, паливом, забезпечення збереження автомобіля, евакуацію автомобіля і його утилізацію, а також контроль технічного стану.
Автозаправні станції (АЗС), які продають паливо і інші експлуатаційні матеріали і приладдя, безпосередньо не надають послуг автосервісу в нашому розумінні, проте побічно впливають на попит на послуги автосервісу. Для залучення все нових споживачів на території АЗС обладналися: станція обслуговування автомобілів, магазин з продажу запасних частин, готелі, кафе і інші елементи інфраструктури, тобто сучасні АЗС, особливо ті, які розташовані поза населеними пунктами, є цілими комплексами.
Мережа АЗС за розташуванням, потужністю, режимом роботи, пристосуванням до автомобільних потоків повинна бути такою, щоб найкращим чином забезпечувати свої ринкові інтереси, тобто мати найбільший об’єм продажу. Продавець будує АЗС в місці, де в радіусі обслуговування знаходиться найбільше число автомобілів, і встановлює її потужність і режим роботи так, щоб не втратити жодного клієнта, а отже, прибуток.
Стоянки для зберігання автотранспорту повинні забезпечувати нормальні умови зберігання автомобіля, тобто його збереження (це одна з характеристик надійності, яка характеризує здатність не змінювати технічні параметри при зберіганні), і понизити вірогідність виникнення потреби в його ремонті. Ідеальні умови зберігання забезпечують закриті стоянки, що охороняються, з центральним опалюванням. Але, на жаль, не всі автовласники можуть ними скористатися, по-перше, через дорожнечу місць для зберігання автомобілів, по-друге, через незручності розташування, нерідко витрати часу на те, щоб дістатися до стоянки, такі значні, що користування автомобілем стає невигідним (незручним). Сектор евакуації автомобілів підпорядковується законам ринкових відносин: попит породжує пропозицію, а попит на цей вид послуг постійно зростає.
Евакуацію автомобілів, що належать приватним особам, необхідно розділити на дві категорії. Перша категорія – евакуації неправильно припаркованих автомобілів, примусова евакуація автомобіля, яка проводиться без урахування бажання і думки його господаря. Це перш за все евакуація неправильно припаркованих автомобілів на спеціальні стоянки. При цьому автовласник платить і за послуги з евакуації, і за спецстоянку.
Наприклад, в місті Києві створена міська служба переміщення транспортних засобів – єдина організація для евакуації неправильно припаркованих автомобілів. Служба підпорядковується департаменту житлово-комунального господарства і впорядкування міста.
Ця служба займається транспортуванням, зберіганням і видачею затриманих транспортних засобів (за словами представників влади, евакуація автомобілів виправдала себе в зимовий період, спрощуючи прибирання вулиць від снігу). За телефонною «гарячою лінією» автовласник може одержати інформацію про евакуйований транспортний засіб і дізнатися про його місцезнаходження. Переміщення одного автомобіля по місту обходиться не дешево. Протягом першої доби зберігання автомобіля здійснюється без стягування платні з власника, оплата за знаходження автомобіля на спецстоянці залежить від терміну перебування: від однієї доби до 3 діб, від 3 діб до 6 місяців. У випадку, якщо протягом 6 місяців власник автомобіля не з’явиться за ним на спецстоянку, питання про долю автомобіля розв’язується відповідно до чинного законодавства. Оскільки евакуацію споживач не замовляє, то її не можна віднести до категорії сервісу.
Друга категорія – евакуація як вид послуги, яку замовляє споживач (автовласник). У системі автосервісу евакуація автомобілів вирішує декілька задач.
По-перше, безпосередньо евакуація несправного або аварійного автомобіля у межі міста і за його межами. Евакуація проводиться декількома методами – буксируванням, частковим вивішуванням і повним вантаженням автомобіля на платформу евакуатора (для автомобілів з автоматичною коробкою передач – це єдиний можливий спосіб транспортування в несправному стані). Всі підприємства, що займаються евакуацією автомобілів, мають спеціальні автомобілі-евакуатори з краном-маніпулятором, які повинні забезпечувати не тільки відмінну якість евакуації автомобілів, але і високий рівень комфорту клієнтів.
По-друге, надання технічної допомоги на дорогах. Кожен автовласник може зіткнутися з несподіваною поломкою свого автомобіля в дорозі. Проте не завжди слід вдаватися до послуг евакуації, оскільки багато несправностей можна усунути на місці. Для цієї мети може застосовуватися автомобіль техдопомоги – свого роду міні-майстерня на колесах, оснащена необхідним устаткуванням і інструментами для надання термінової техдопомоги безпосередньо на дорозі. При цьому під техдопомогою розуміється не тільки виявлення і усунення несправностей автомобілів (як правило, ремонт систем живлення і систем запалення), але і відкриття автомобіля без пошкодження (двері, капот, багажник); відключення несправної сигналізації; розблокування замка запалення і інших механічних протиугінних систем; зарядка акумуляторної батареї від зовнішнього джерела живлення; запуск холодного двигуна; зняття зірваних і секретних болтів на колесі і ін.
По-третє, така послуга з евакуації, як «тверезий водій». Будь-який автовласник може опинитися за ситуації, коли з ряду причин необхідно зробити поїздку з одного пункту в іншій обов’язково на своєму автомобілі, але це неможливо через хвороби або після вживання алкогольних напоїв. При замовленні послуги «тверезий водій» водій фірми приїжджає в слушний для клієнта час і місце.
Звичайно такі водії мають багаторічний досвід роботи на будь-яких автомобілях вітчизняного і іноземного виробництва, здатні управляти не тільки легковим автомобілем, але і автомобілями інших типів і класів.
На даний сектор автосервісу можуть покладатися і інші завдання - вивантаження автомобілів з бортових машин і напівпричепів, доставка автомобіля у вказане клієнтом місце (стоянка, автосервіс) і т. д. Даний вид послуг пропонують страхові компанії, деякі з них розвивають «європейський сервіс», коли власнику поліса не доведеться звертатися за виплатою в «чужу» страхову компанію (де застрахований винуватець) і, крім того, клієнту надається можливість одноразової евакуації автомобіля з місця ДТП.
Сектор утилізації автомобілів. Число автомобілів в Росії росте стрімкими темпами, але так же стрімко зростає і число автомобілів, що відслужили свій термін.
Автомобіль – це не тільки засіб пересування, але ще і джерело забруднення навколишнього середовища. При експлуатації і технічному обслуговуванні автомобіля утворюються викиди в атмосферу, а також відходи - відпрацьовані мастила, акумулятори, гальмівні і охолоджувальні рідини, пакувальні матеріали від цих засобів, автошини, фільтри, стічні води від його миття. Коли автомобіль йде «на спочинок», відходом стає він сам. «Збиток, що наноситься навколишньому середовищу кинутим автотранспортом, вельми великий. У викинутому автомобілі зберігаються рідини (звичайно 20-25 л), які є серйозною небезпекою для навколишнього середовища, - це мастила, рідини, що містять метанол, і т. д. Ржавий автомобіля приводить до зараження ґрунту важкими металами. Доведено, що якщо кинутий автомобіль гниє, наприклад, в лісопарковій зоні, то забруднення ґрунту відбувається в радіусі близько 1,5 км від нього. Ще більший збиток природі приносять автомобілі, кинуті у водоймища або поблизу від них: отруйні рідини і важкі метали в цьому випадку просто вимиваються, потрапляючи у водоймище і отруюючи його. Маса відходів на автомобільному транспорті досягає в рік майже 3,3 млн. тон, зокрема 330 тис. тон відпрацьованих мастил і спецрідин, 1500 тис. тон лому і відходів чорних металів, 1200 тис. тон відходів гуми, 180 тис. тон свинцевих акумуляторів, 70 тис. тон відходів пластмас. В умовах слабкої організації збору і утилізації кинутих і розукомплектованих автомобілів (щорічно приблизно 1,2 млн. одиниць) загострюється проблема захаращення міських територій, забруднення ґрунтів і водних об’єктів відходами автотранспорту.
Закон про авторециклінг (вторинну переробку машин) прийнятий і успішно реалізовується у всіх розвинених країнах. З 27 червня 2002 р. в Європі введена обов’язкова утилізація автомобілів після остаточного терміну їх експлуатації за рахунок їх виробників. Згідно з директивою Єврокомісії про розширену відповідальність автовиробників всіх країн Євросоюзу, автомобілі після закінчення свого «життєвого циклу» повинні бути повернені виробнику або його представнику, а потім – розбиратися і прямувати в переробку.
Автовиробники зобов’язані мати депозит або страхові засоби, які будуть витрачені на переробку автомобілів, що виробили свій ресурс. З 2007. р. директива розповсюджується на автомобілі, допущені до експлуатації раніше 1 липня 2002 р. За оцінками фахівців, витрати на організацію прийому і утилізації тільки автомобілів випуску до 2002 р. складуть для Volkswagen 1,3 млрд. євро, для Daimler-Chrysler 380 млн. євро, для BMW 250 млн. євро. При цьому вартість утилізації одного автомобіля оцінюється в 180 євро. Концерн Volkswagen в балансі 2000 р. вже зарезервував засоби на ці цілі в об’ємі близько 1 млрд. DM, за рахунок чого знижується розмір прибутку, оподаткування, але зменшуються виплати за дивідендами. У тому ж році ВМW зарезервував близько 500 млн. DM, Daimler-Chrysler – близько 400 млн. DM.
Щорічно у всьому світі підприємства, що спеціалізуються на утилізації старих автомобілів, забезпечують роботою більше 1,5 млн. чоловік, а загальна вартість продукції, проведеної з одержаних після їх вторинної переробки матеріалів, перевищує 250 млрд. дол. Як правило, за кордоном маса матеріалів, що залишаються непридатними до подальшого використання, складає не більше 20 % загальної маси автомобіля.
Єврокомісією прийняті директиви, які встановлюють, що при утилізації автомобілів, починаючи з 2015 р., мінімум 85 % (у 2015 р. 95 %) маси повинно піддаватися вторинній переробці, тільки 10 % може бути спалено і всього 5 % – поховано. Крупні автовиробники навіть випереджають встановлені терміни. Наприклад, в компанії BMW функціонує проектна група, яка ще до того, як нова модель зійде з конвеєра, досвідченим шляхом перевіряє, наскільки повно можна утилізувати автомобіль. Останні моделі компанії вдається використовувати повторно майже на 95 %; на спалювання прямують лише дрібні пластикові деталі, які складно і дуже трудомістко розбирати, а також мастило, антифриз і залишки бензину. В результаті виходить, що з кожних 20 автомобілів BMW після рециклінга можна виготовити 19 новеньких автомобілів із старою «генетичною пам’яттю» матеріалів.
Українські автомобілі у принципі не призначені для переробки. В ході пресування – найпоширенішого сьогодні в нашій країні методу переробки автомобілів – чорний метал забруднений домішками міді, олова, цинку, свинцю, хрому і інших металів, які застосовуються для виготовлення оснащення, обробки, електроустаткування, захисних і декоративних покриттів. Тому економічно переробляти автомобіль невигідно.
У великих або менших масштабах проблема переробки автомобілів стосується всіх регіонів України, але першою найгостріше відчув її Київ. За даними ДАІ, в столиці щорічно вибуває з ладу до 70 тис. транспортних засобів, але тільки чверть з них поступає на переробні підприємства. Головна причина цього – у відсутності необхідних економічних стимулів і частково законодавчої бази. Тому щорічно більше 40 тис. автомобілів в столиці кидають близько доріг, в лісопаркових зонах, на імпровізованих звалищах і т. д.
Згідно з чинним законодавством, кинуті автомобілі прирівняні до звичайного сміття, тому їх утилізація сьогодні здійснюється за рахунок міського бюджету, і в результаті місто витрачає кошти на збір таких автомобілів. В наш час тільки одиниці автовласників добровільно здають автомобілі, що вийшли з експлуатації, на майданчики збору і утилізації.
Ситуація посилюватиметься, оскільки автопарк збільшується, а термін експлуатації автомобілів скорочується. Частина аварійних або просто старих авто продається на запчастини (які іноді потрапляють в продаж під виглядом нових, особливо на авторинках), частина – утилізується через автокооперативи, автостоянки, майстерні, але такі фірми, знявши з автомобіля потрібне, все інше – акумулятори з кислотою, мастила, пластик – вивозять на звалища, зливають в міські стоки, завдаючи серйозного збитку екології.
В наш час немає чітко регламентованого порядку утилізації автомобіля. Якщо знаходиться господар, у нього беруть письмову згоду на утилізацію (як правило, ніхто не відмовляє). Якщо власника виявити не вдалося, автомобіль переміщається на спеціальну стоянку, де відповідно до законодавства може знаходитися до одного року. І тільки потім, якщо господар не появився, автомобіль відправляється на переробку.
Зараз практично неможливо примусити автовласника самостійно зайнятися утилізацією, тобто зняти автомобіль з обліку (нехай навіть не пред’являючи його відділу реєстрації) і за власні кошти відбуксирувати в пункт прийому металобрухту. Цю проблему вирішити можна трьома способами. Перший – зацікавити автовласника – заплатити за його ексавтомобіль. Проте вартість металу навряд чи покриє витрати на транспортування.
Другий – за допомогою податкового тиску: автовласник може віддати перевагу сплаті транспортного податку утилізації старого автомобіля офіційним порядком. Проте поки цей спосіб не довів своєї ефективності.
Третій спосіб - модель Євросоюзу, коли авансування засобів за утилізацію автотранспорту відбувається у момент його придбання.
Проектом закону визначені правові, економічні і організаційні основи утилізації транспортних засобів і обов’язкового страхування утилізації. Дія закону розповсюджуватиметься на всі транспортні засоби, визнані власниками непридатними до використання і які підлягають утилізації.
Обов’язком кожного власника автомобіля стане укладення договору обов’язкового страхування цивільної відповідальності утилізації транспортних засобів і передача автомобіля на утилізацію.
Утилізація автомобіля, згідно з проектом закону, здійснюватиметься на підставі письмового договору з переробником. Протягом п’яти днів з моменту укладання договору з власником переданого на утилізацію автомобіля переробник повинен буде зняти його з обліку в органах, що здійснюють державну реєстрацію транспортних засобів, і направити в податкові органи повідомлення про утилізацію. Інформація (Іnformation) про автомобілі, що утилізували, заноситиметься в реєстр транспортних засобів, вести який буде переробник.
Законопроект забороняє володіння і користування автомобілем, переданим для утилізації. Передбачено економічне стимулювання підприємств, що займаються утилізацією автотранспорту, – у вигляді розміщення державних замовлень з утилізації, надання їм органами влади пільг і привілеїв, а також компенсації їх витрат за рахунок бюджету у зв’язку з утилізацією покинутих транспортних засобів. Законопроектом вводиться обов’язковість страхування утилізації автотранспорту, яка здійснюватиметься при його придбанні. Продавець нового автомобіля укладатиме договір обов’язкового страхування утилізації до передачі автомобіля власнику. Цей договір оформляється страховим полісом, виданим на пред’явника. Сторонами договору страхування утилізації транспортного засобу виступають продавець нового автомобіля і страховик, який буде зобов’язаний перерахувати страхову суму переробнику при настанні страхового випадку. Одержувачем страхової суми стане переробник, який повинен буде пред’явити страховику поліс обов’язкового страхування утилізації.
Виходячи з цього можна зробити висновок, що авторециклінг – один з перспективних напрямів розвитку системи автосервісу, багатообіцяючий бізнес, якого чекає велике майбутнє після ухвалення закону про утилізацію транспортних засобів. В законі буде обумовлене скорочення терміну експлуатації автомобіля до 12,5 років, отже, найближчими роками число автомобілів, що відправляються на утиль, виросте в рази. Якщо при цьому вдасться провести в законі вимоги про стягування внеску на утилізацію з першого власника нового автомобіля для його подальшої передачі підприємству-утилізатору, такий бізнес стане просто «золотою жилою».
Контроль технічного стану автомобіля (КТС) населення проводиться при державному технічному огляді і допомагає запобігати аваріям унаслідок незадовільного технічного стану автомобіля. Але навіть при регулярній діагностиці нових автомобілів неможливо повністю виключити ДТП з їх участю унаслідок несправностей, тим більше, що до недавнього часу вони проходили перший КТС тільки через два роки після реєстрації.
Використання інструментального контролю дозволяє попередити в 2,5–3 рази більше небезпечних поломок, чим візуальний огляд транспортного засобу на майданчику перед будівлею МРЕО.
Діагностування при КТС застосовується більше 40 років. На думку експертів ДАІ, якщо Україна відмовиться від інструментального контролю, то вже сьогодні почнуться проблеми у вітчизняних міжнародних перевізників, а через декілька років для зареєстрованих у нас автомобілів взагалі закриють в’їзд до єдиної Європи.
Країни, що підписали Конвенцію ООН про дорожній рух, розробили і прийняли Угоду про одноманітні умови періодичного технічного контролю колісних транспортних засобів, тому технічний огляд проводиться приблизно за однаковими правилами.
В світі відпрацьовані загальні організаційні і технологічні принципи інструментального контролю.
Всюди висуваються приблизно одні і ті ж вимоги до автомобілів.
У розвинених країнах Західної Європи інструментальний контроль технічного стану автомобілів схожий на вітчизняну схему. У Франції кожен автомобіль один раз в два роки перевіряється за 20–25 пунктами (стан рульового керування, гальмівної системи, фар, покришок і т. п.); вартість даної процедури складає в середньому 55 дол. Німці за право володіння талоном техогляду платять 35 дол. Вперше на перевірку технічного стану автомобіль прямує в 3 роки, згодом ця процедура здійснюється один раз в 2 роки. У США як такого (у нашому розумінні) техогляду немає. Місцеві автовласники один раз в 3 роки проходять «смог-контроль», що виявляє вміст шкідливих речовин у вихлопі автомобіля. Разом з цим щороку проводиться перереєстрація транспортного засобу, і чим старший автомобіль, тим дорожче ця процедура.
При державному технічному огляді розв’язуються такі завдання, як:
- перевірка відповідності технічного стану і устаткування транспортних засобів вимогам нормативних правових актів, правил, стандартів і технічних норм у області забезпечення безпеки дорожнього руху, а також технічних нормативів викидів шкідливих (забруднювальних) речовин в атмосферне повітря;
- контроль допуску водіїв до участі в дорожньому русі (у тому числі і за станом здоров’я);
- попередження і припинення злочинів і адміністративних правопорушень, пов’язаних з експлуатацією транспортних засобів;
- виявлення викрадених транспортних засобів, а також транспортних засобів учасників дорожнього руху, що зникли з місць ДТП;
- державний облік показників стану безпеки дорожнього руху;
- контроль за виконанням власниками транспортних засобів вимоги про обов’язкове страхування цивільної відповідальності;
- формування і ведення інформаційної бази даних про результати проведення державного технічного огляду.
Транспортні засоби підлягають державному технічному огляду з такою періодичністю:
а) легкові автомобілі, використовувані для перевезення пасажирів на комерційній основі, автобуси і вантажні автомобілі, обладнані для систематичного перевезення людей, з числом місць для сидіння більше 8 (окрім місця водія), транспортні засоби і причепи до них для перевезення великогабаритних, ваговитих і небезпечних вантажів – кожні 6 місяців;
б) легкові і вантажні автомобілі з дозволеною максимальною масою до 3,5 т, причепи і напівпричепи з дозволеною максимальною масою до
3,5 т, а також мототранспортні засоби (за винятком транспортних засобів, вказаних в п. а і в) зареєстровані в установленому порядку в Державтоінспекції і, що пройшли перший державний технічний огляд до 31 грудня наступного року після року виготовлення, – через 24 місяця;
в) вантажні автомобілі з дозволеною максимальною масою більше
3,5 т, причепи і напівпричепи з дозволеною максимальною масою більше 3,5 т (за винятком транспортних засобів, вказаних в п. а) – кожні 12 місяців;
Зазначені терміни обчислюються з дати проведення першого державного технічного огляду.
Згідно зі згаданою вище ухвалою, всі автомобілі повинні проходити техогляд із застосуванням засобів діагностики, але забезпечити ці вимого не просто, адже в Україні поки що не створено необхідне число пунктів інструментального контролю і не вистачає підготовлених операторів діагностичних ліній через відсутність бюджетних коштів. Для навчання персоналу, закупівлі техніки і облаштування приміщень використовуються гроші позабюджетних фондів і приватних інвесторів. Зміни, внесені в закон, дозволять поліпшити ситуацію, оскільки указують, що перевірка технічного стану транспортних засобів при державному технічному огляді може проводитися з використанням засобів технічного діагностування, наявних не тільки в Державтоінспекції, але і у юридичних осіб, що залучаються в установленому порядку, і індивідуальних підприємців. Щоб брати участь в проведенні державного технічного огляду, юридичні особи і індивідуальні підприємці повинні пройти конкурс. Для участі в конкурсі подаються такі документи і відомості:
- заява за встановленою формою, зі вказанням найменування і організаційно-правової форми юридичної особи, місця його знаходження, найменування банку і номера розрахункового рахунку;
- прізвище, ім’я, по батькові, паспортні дані індивідуального підприємця;
- типи транспортних засобів, перевірку технічного стану яких учасник конкурсу має намір здійснювати, і термін, протягом якого вони здійснюватимуться;
- копії засновницьких документів і свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (з пред’явленням оригіналів у випадку, якщо копії не завірені нотаріусом); копія документа, який підтверджує право на індивідуальне підприємництво;
- довідка про поставлення на облік в податковому органі;
- відомості про професійну підготовку контролерів технічного стану транспортних засобів;
- довідка про наявність у претендента необхідної нормативної документації, що регламентує проведення перевірки технічного стану транспортних засобів;
- проект договору.
Вказані дані завіряються підписом і печаткою претендента.
До участі в конкурсі не допускаються юридичні особи і індивідуальні підприємці, що знаходяться в стані банкрутства, реорганізації, ліквідації або обмежені в правовому відношенні відповідно до українського законодавства, а також ті, що займаються наданням послуг (виконанням робіт) з технічного обслуговування і ремонту автомототранспортних засобів.
Контроль за якістю робіт із перевірки технічного стану транспортних засобів при державному технічному огляді, що проводиться юридичними особами і індивідуальними підприємцями, здійснюють підрозділи Державтоінспекції.
1.3. Підсистема тюнінга і дообладнання автомобілів
Тюнінг (tuning) автомобіля. Набір споживчих властивостей автомобіля, пропонований заводом-виготівником, багато в чому робить вплив на собівартість автомобіля і залежно від комплектації на його кінцеву ціну для споживача (втім, і вартість автомобіля можна вважати однією із споживчих якостей). Звичайний автомобіль є продуктом масового виробництва, і його споживчі якості усереднені, оскільки неможливо задовольнити потреби всіх покупців. Але окремі споживачі бажають додати своєму автомобілю індивідуальність, удосконалити його технічні характеристики, доопрацювавши, переробивши або змінивши певні вузли і деталі. На рішення цих питань орієнтована підсистема тюнінга і дообладнання автомобілів.
Під тюнінгом розуміють проведення технічних дій на автотранспортний засіб, в результаті яких не відбувається змін експлуатаційних характеристик і характеристик надійності автомобіля, інакше ця процедура підпадає під поняття «дообладнання (переобладнання) автомобіля».
У перекладі з англійської «tuning» дослівно означає «настройка», «регулювання». Таким чином, тюнінг автомобіля можна розуміти як настройку або підготовку автомобіля відповідно до побажань клієнта, який замовляє послугу. У загальному випадку тюнінгом можна вважати діяльність, направлену на поліпшення споживчих властивостей автомобіля. Найпоширенішими послугами такого роду є (рис. 1.2):
Рисунок 1.2 – Об’єкти тюнінга автомобіля
- поліпшення характеристик двигуна, причому не стільки збільшення максимальної потужності, скільки здатності двигуна віддавати, коли це потрібно, необхідний крутний момент;
- поліпшення характеристик трансмісії, дякуючи чому двигун може показати себе «з кращого боку». Відчути себе в дорозі впевненіше і спокійніше допоможуть: зручне рульове колесо, хороші колеса і шини, вентильовані гальма, хороші амортизатори;
- додаткове устаткування, яке робить експлуатацію машини зручнішою (наприклад, електросклопідіймачі і центральний замок), акустична система і охоронна система, які встановлені майже на всіх легкових автомобілях зарубіжного виробництва, датчик дощу, датчик зовнішнього освітлення, система допомоги при паркуванні, яка звичайно є атрибутом машин вищого класу, і ін.;
- зміна зовнішнього вигляду автомобіля, яка покликана зробити його помітнішим, виділити його в транспортному потоці. В даному випадку тюнінг автомобілів – це мистецтво додати свою особистість одній з сотень тисяч однакових автомобілів. Найпростіше – зовнішня обробка – від банальних наклейок, молдингів, тонування до пластикових навісних елементів, хромувань і переробки салону.
Тому тюнінг можна розділити на декілька «ступенів» – зовнішній, внутрішній тюнінг і технічний тюнінг (дообладнання або переобладнання).
Внутрішній тюнінг стосується інтер’єра салону і має на меті декоративну обробку (під метал, дерево, карбон), зміну внутрішньої оббивки салону, керма, установлення анатомічних сидінь, багатоточкових ременів безпеки, ручки КПП, накладок на педалі, килимків, неонового підсвічування, додаткових приладів і т. д.
Тюнінг салону припускає перш за все створення затишку для водія і пасажирів, дякуючи не тільки врахуванню індивідуальних вимог, але і останніх тенденцій у сфері рестайлінгу обробними матеріалами останнього покоління. Тюнінг салону автомобіля може включати перепланування торпедо, перешивку сидінь і дверних карт, перетяжку салону шкірою і іншими матеріалами.
Для додання автомобілю індивідуальності фахівці з тюнінгу проектують і реалізовують елементи декору і додаткові аксесуари – телевізори, GPS-навігацію, мобільні телефони, підсвічування підсилювачів і кросоверів, оформлення компонентів шкірою і алькантарою, підсвічування сабвуферних динаміків і виготовлення прозорих корпусів і захисних фальшпанелей. Один з характерних прикладів – додаткове освітлення елементів інтер’єра салону за допомогою дроту, що світиться, який є повним аналогом Неону, але Неон світиться в скляній трубці під впливом електричного струму, а дріт ELAIM поміщений в еластичну прозору трубку, що значно розширює можливості його застосування. Колірна гамма представлена основними кольорами (червоний, жовтий, зелений, блакитний, синій), а термін безперервної роботи до 3 років.
Створення автомобільної аудіосистеми з хорошим звучанням – багатоетапний процес, кожен етап якого потребує залучення професіоналів з установлення CD- і MD-ресіверів, магнітол, CD-чейнджерів, сабвуферів, підсилювачів, коаксіальної і компонентної акустики для забезпечення якісного цифрового звуку, настройки характеристик звуку в автомобілі.
Зовнішній тюнінг припускає установлення нових колісних дисків, аеродинамічних комплектів (антикрила, спойлери, накладки на пороги, арки, бампери, повітрозабірники), декоративних решіток радіатора, тюнінгової оптики, дзеркал, використання аерографії і т. д. Зовнішній тюнінг автомобіля – це перш за все спроба власника додати своєму автомобілю індивідуальності і привабливості, отже, тюнінг суб’єктивний, можна змінити лише окремі елементи кузова, а можна встановити пластиковий «обвіс по колу». При цьому зовнішній тюнінг може доповнювати тюнінг з поліпшення технічних показників вузлів і агрегатів автомобіля. Але необхідно враховувати, що зовнішній тюнінг – явище достатньо суперечливе. Як правило, при установленні додаткових елементів аеродинаміка кузова погіршується. Адже об’єктивно оцінити результати зовнішнього тюнінга можна тільки в аеродинамічних лабораторіях, а вартість досліджень вкрай висока.
Рейлінги, що встановлюються на даху автомобілів, – один з напрямів зовнішнього тюнінга. Вони виконують не тільки декоративну, але і вантажну функцію, даючи можливість для подальшого монтажу багажника (багажник рейлінгу придатний для перевезення вантажів масою до 100 кг).
Автомобільні рейлінги для «кенгурятників» несуть як естетичну, так і захисну функції. «Кенгурятники» захищають задній і передній бампери автомобіля, служать для установлення додаткового освітлення, оберігають автомобіль при зіткненні, прикрашають його. Для виготовлення і навішування «кенгурятників» застосовують автомобільні рейлінги фарбовані, хромовані, з неіржавіючої сталі. Пороги для автомобілів частіше виготовляють з хромованих автомобільних рейлінгів, але при їх виборі необхідно враховувати марку автомобіля, його колір, висоту, а не тільки орієнтуватися на свій смак.
Тюнінг може бути заводським, передпродажним або виконаним в спеціалізованому ательє.
Заводський тюнінг, як правило, припускає можливість замовлення «на конвеєрі» (на практиці – у ділера) кольору, двигуна, виду оббивки і т. д., тобто вибрати один варіант комплектації автомобіля з тих, що пропонують в автосалоні. Звичайно, вважати це тюнінгом можна лише умовно. Завод випускає декілька модифікацій моделі, з яких покупець може зробити вибір, але це не дозволяє говорити тільки про заводський тюнінг, тим більше в наших умовах. Відомі автовиробники випускають окремі варіанти комплектації однієї моделі автомобіля в кількості, що не перевищує декількох десятків тисяч в рік, а вітчизняний автопром випускає сотні тисяч автомобілів всього в декількох модифікаціях, практично однакових зовні.
До передпродажного тюнінга можна віднести установлення акустичної системи, охоронної системи і ряду інших систем, що підвищують зручність і безпеку експлуатації автомобіля. Передпродажний тюнінг має одну незаперечну перевагу, яку не можна ігнорувати: установлення всіх цих систем і додаткового устаткування у офіційного ділера не може привести до припинення дії гарантійних зобов’язань заводу-виготівника відносно нового автомобіля.
Тюнінгові ательє (спеціалізовані підприємства автосервісу) реалізовують найбільш складні з технічної точки зору переробки автомобіля. Тут працюють фахівці високої кваліфікації, які здатні якісно виконати свою роботу. Після виконання робіт (надання послуги) ці підприємства повинні надавати замовнику гарантії на дані роботи і давати докладні вказівки (інструкції) із експлуатації переробленого ними автомобіля, оскільки його вже не можна вважати серійним. Відомі західні тюнінгові ательє, такі, як Brabus (тюнінг автомобілів Mercedes) або TechArt і Cartronic (тюнінг автомобілів Porsche), після доведення автомобіля встановлюють свій товарний знак. Фірма AMG одержує з конвеєрів Mercedes кузова автомобілів, «доопрацьовує» їх, потім знов передає на завод, після чого їх доопрацьовують в ательє. Окрему нішу займають фірми, які готують автомобілі для участі в спортивних змаганнях, але ця діяльність не відноситься до сервісної і тому тут не розглядається.
Аерографія – техніка нанесення малюнка за допомогою аерографа на будь-яку поверхню автомобіля, мотоцикла, сноуборда або вейкборда, шолома і т. д. – знаходить останнім часом широке застосування. У аерографічних автоательє працюють художники-аерографісти, що виконують малюнки практично будь-якої складності. Послуги з аерографії дозволяють додати індивідуальність автомобілю за рахунок ексклюзивності малюнка, крім того, захистити автомобіль від угону.
Дообладнання (переобладнання) автомобілів (технічний тюнінг) потребує серйозної роботи зі всіма системами автомобіля. Спойлери, що підсилюють притискування до дороги, і додаткові повітрозабірники для охолоджування гальм, корисні швидкісному автомобілю.
При цьому зміни будуть направлені на збільшення потужності і рухливості автомобіля, включаючи незначні технічні зміни, такі, як чіптюнінг, спеціально налаштована система випуску. Все це дозволяє підняти потужність двигуна без будь-яких його серйозних переробок. Доведення двигуна дозволяє одержати максимальну віддачу без невиправданих витрат. У тій або іншій конфігурації можливі зміни форми і діаметра впускного і випускного каналів, форми клапанів і камери згорання. Встановлюються розподільні вали з розширеними фазами газорозподілу і збільшеним підйомом кулачка, змінюється впуск-випуск.
При механічній обробці головки блока циліндрів головне завдання – максимально наповнити циліндри поливоповітряною сумішшю. Форми стандартних каналів, клапанів, камер згоряння далекі від ідеальної.
Масове виробництво і сучасні (вітчизняні) технології не дозволяють виконати канал ідеальним. За законами перебігу рідини і газів, канал повинен бути прямою трубою з рівною внутрішньою поверхнею. Вихід каналу в камеру згоряння через відкритий клапан викликає сильне завихрення потоку. Потік «зривається», коли входить в більший об’єм, а клапан гальмує його рух. Щоб полегшити наповнення, всі ці «перешкоди» повинні мати максимально обтічну форму, а перед «виходом» в камеру згоряння каналу додається злегка «приталена», трохи звужена форма. Клапан в свою чергу виконується майже плоским з округленими фасками, таку ж форму надають і сідлу клапана. Щоб суміш, що увірвалася в циліндр, різко не зупиняли стінки камери згорання, їх в місці виходу суміші з каналу також обробляють. В результаті збільшення об’єму, установлення розподільного вала, що дозволяє клапану знаходитися у відкритому стані довше (збільшена фаза впускання) і на більшій висоті (підйом клапана), потужність двигуна підвищується на 30, 50 і навіть 100 %. Особливу роль в підвищенні потужності відіграє турбонаддув.
Зміни, що стосуються агрегатів і вузлів автомобіля – наступний рівень технічного тюнінга. Тут багато робіт потребують наукових розрахунків. Зміни коробки передач із зміненими передавальними числами, заміна редукторів не потребують серйозної перебудови всього автомобіля, оскільки автомобілі в основному призначені для середнього споживача і допускають зсув окремих параметрів в певному інтервалі. Тюнінг коробки передач передбачає перш за все змінені ряди передач, які дозволяють уникнути «провалів» при перемиканнях, тримати обороти двигуна в зоні максимального крутного моменту, інтенсивніше розганятися. Передавальні числа для кожного комплекту наводяться в спеціальній довідковій літературі і позначаються умовними номерами, прийнятими виробником.
Тюнінг гальмівної системи разом з рульовим керуванням – один з найбільш важливих моментів налаштування автомобіля. Якщо при доопрацюванні (тюнінгу) гальмівної системи можна вибирати між передніми великими і задніми дисковими гальмами, то, звичайно, потрібно вибирати передні, які виконують до 80 % всієї роботи.
До того ж, це може виявитися дешевше, оскільки надійні передні супорти вітчизняна промисловість випускає на відміну від задніх. У багатьох невеликих імпортних автомобілів останніх моделей застосовані великі колеса при відносно «спокійному» двигуні. Це в більшості випадків обумовлено необхідністю розмістити більший гальмівний диск і потужний гальмівний механізм, що приносить виграш в силі. Завдяки великій площі колодка менше нагрівається і краще розсіює теплоту, при цьому колодка із спеціального матеріалу не втрачає своїх властивостей при підвищеному температурному режимі (рух в «спортивному» стилі – з частими розгонами–гальмуваннями). Те ж можна сказати про застосування вентильованого диска, який краще розсіює теплоту.
Можливі і змішані рішення – із стандартним механізмом встановлюється збільшений диск або, що рідше, більш потужний супорт встановлюється із стандартним диском або навіть вентильованим, але стандартного діаметра.
Спортивний стиль – один з напрямів технічного тюнінга. Він припускає установлення елементів, що підсилюють кузов (балки жорсткості, каркаси безпеки), низькопрофільних шин, спортивної гальмівної системи, спортивного зчеплення, вихлопної системи, повітряного фільтра нульового опору, форсування двигуна, установлення турбіни і т. д. Один з характерних прикладів – установлення спортивного глушника. Такі глушники виготовляються для вітчизняних двигунів з 1999 р. з нержавіючої сталі, можуть мати внутрішній діаметр від 48 до 63 мм і встановлюватися практично на будь-який автомобіль. Глушник прямоструминного типу має помітно менший протитиск (опір руху вихлопних газів) і може бути доречним доповненням до форсованого двигуна. Установлення спортивного глушника (без доопрацювань двигуна) на автомобілях з роторними моторами і турбодвигунами дає непогані результати.
Сьогодні тема тюнінга автомобілів стрімко набирає популярності у всьому світі, зокрема в Україні. У зв’язку з цим з’явилися магазини, які пропонують широкий асортимент аксесуарів від відомих світових виробників для тюнінга автомобілів, наприклад аеродинамічний обвіс, підйомні двері, чохол запасного колеса, капот, повітрозабірник капота, дефлектор капота, «кенгурятники», розширювачі крил, козирки, підсвічування днища, дефлектори вікон, пороги, грати радіатора, спойлери, захист фар, фаркопи, передні фари, протитуманні фари, накладки на фари, задні ліхтарі, автомобільні килимки, накладки педалей, спортивне кермо, адаптери керма, спортивні сидіння, глушники, повітряні фільтри нульового опору, впускні системи, впускні колектори, випускні системи, випускні колектори, прямоструминний глушник, насадки глушника, проводи запалення, системи закису азоту, комплект зчеплення, короткохідні куліси, панелі приладів, силіконові шланги, термоізоляцію двигуна, паливні насоси високого тиску, бустконтролер і багато іншого.
Дотримання законодавчих і нормативних актів. Всі перераховані види тюнінга відносяться до розряду офіційних.
У розвинених країнах ця діяльність строго регулюється. Проте і там нерідко зустрічаються відхилення від встановлених вимог. В Україні на очевидні і небезпечні переробки дивляться крізь пальці, тому на дорогах можна зустріти «Ниви» з колесами від «Волги», «Самари» з півметровим дорожнім просвітом і встановленою куди завгодно і невідомо якою світлотехнікою, хоча, наприклад, в правилах дорожнього руху зазначено, що устаткування транспортних засобів, які беруть участь в дорожньому русі, в частині, що відноситься до безпеки руху і охорони навколишнього середовища, повинне відповідати вимогам відповідних стандартів, правил і вимог з технічної експлуатації цих транспортних засобів.
Більшість змін (особливо при технічному тюнінгу) суперечать діючим стандартам. Вихлопна система, що реве, нестандартне освітлення, зміна конструкції гальм і геометрії кузова, стробоскопи і т. д. – все це неправомірні внесення змін в конструкцію автомобіля. Наприклад, установлення нового спортивного керма, задніх дискових гальм на моделі, конструкція яких цього не передбачає, є порушенням закону і інтерпретується як несправність, за наявності якої не можна експлуатувати транспортний засіб. Установка додаткових фар може привести до штрафу.
Поява на автомобілі вогнів синього кольору, форсунок омивача лобового скла, що, наприклад, світяться синім кольором, інтерпретується як несанкціонований «фейсліфтинг», – корекція колірної гамми і розташування зовнішніх світлових приладів, що неприпустимо згідно з переліком несправностей, які забороняють експлуатацію транспортного засобу. Також заборонені сині габаритні вогні, протитуманні фари будь-якого кольору, окрім білого і жовтого, неонове підсвічування номера, пороги, що світяться, і навіть лампочка на кінчику антени. Спортивна випускна система не відповідає документам, що регламентує шум, який створюється засобами, що мають не менше чотирьох коліс), і система випуску буде визнана несправною і експлуатацію автомобіля заборонять.
Необхідно враховувати, що на багато модифікованих деталей, заміна яких підлягає обов’язковій реєстрації в ДАІ, немає необхідних сертифікатів і схвалень. Ця проблема стосується в першу чергу фірм-імпортерів і вітчизняних виробників, що не забезпечують відповідними документами продукцію, що пропонується ними на ринку. Крім того, багато автовласників звертаються до приватних компаній з тюнінга, самоучок, дрібних майстерень, у яких немає ні сертифіката, ні достатнього досвіду із переобладнання автомобілів. Тому в гонитві за потужністю двигуна, за швидкістю забувається про безпеку, не проводяться розрахунки жорсткості кузова, керованості автомобіля при таких прискореннях, припустимо, як при збільшенні швидкості або роботі двигуна на підвищених оборотах, якісь інші деталі можуть не витримати і руйнуватися.
Розроблено порядок контролю за внесенням змін в конструкцію транспортних засобів.
Метою контролю є підтвердження відповідності внесених змін вимогам стандартів і інших нормативних актів, які регламентують безпеку дорожнього руху. «Легалізація» тюнінга потребує витрат сил і часу, проте якщо всі офіційні дозволи і свідоцтва одержані, то проблем з експлуатацією і проходженням технічного огляду не буде.
Проведення антикорозійного захисту автомобіля. Всі автомобілі провідних автовиробників обов’язково мають антикорозійне покриття, яке наносить завод-виготівник. Антикорозійний захист автомобіля особливо актуальний для нашої країни, оскільки основна частина автомобілів експлуатується у великих містах, де дороги в зимовий час обробляються спеціальними реагентами, які прискорюють процеси корозії.
У нашій країні ще зовсім недавно через відсутність єдиних підходів до рішення цієї проблеми кожен автовласник і автомайстерня вдавалися до своїх «перевірених» способів захисту автомобіля від корозії. Один з основних способів – нанесення суміші з відпрацьованого мастила і гарматного сала, яке застосовувалося в армії при консервації техніки. Технології нанесення покриттів різноманітні – від нанесення захисного шару пензликом до розпилювання під тиском при високій температурі.
За кордоном ще у середині 1950-х рр. дійшли висновку, що для повноцінного захисту кузова автомобіля від корозії необхідні два різні антикорозійні склади: перший – міцний, абразивостійкий, який захищає зовнішні поверхні кузова, другий – високопроникні інгібітори корозії, що містять матеріал для обробки прихованих порожнин. Технологія уприскування захисного препарату в приховані порожнини ML-методом розроблена і упроваджена на практиці в Швеції при активній участі фахівців концерну DINOL (позначення ML утворене за першими буквами Шведського інституту Motormannes Riksforbund Automobile Association of Sweden і прізвища одного з винахідників процесу Sven Laurin).
Сьогодні ML-метод загальновизнаний і заслужено вважається найбільш ефективним засобом боротьби з корозією автомобіля.
Багато сучасних компаній і фірми пропонують свої послуги з нанесення антикорозійних захисних покриттів, і перед споживачем неминуче встає питання вибору виконавця робіт. Різновид цін на антикорозійні послуги великий, і нерідко вибір робиться на користь низької ціни або розкрученої марки антикорозійних матеріалів. Для нових автомобілів, у яких антикорозійне покриття наноситься на ще непошкоджене заводське покриття, найбільш важливо саме якісне нанесення антикорозійного матеріалу з повним дотриманням технології.
Для підвищення надійності антикорозійного захисту автомобіля треба вибирати матеріали, придатні для роботи в кліматичних умовах, схожих з типовими погодними умовами України. Для автомобілів з великими термінами експлуатації на перший план виступає не тільки ціна, але і проведення грамотних підготовчих робіт перед нанесенням захисного покриття.
Без якісного миття, сушки спеціальними пристосуваннями, попереднього видалення з поверхні кузова частин старого захисного покриття, що відшаровується, без зачистки джерел іржі будь-який антикорозійний матеріал протримається дуже недовго на поверхні, що захищається, і відпаде. Дешевизна антикору повинна насторожувати, оскільки, можливо, виконавець послуг не дотримується технологічного процесу нанесення, економлячи час і працевитрати на підготовчі роботи перед нанесенням матеріалу, на сушку, не контролює якість нанесення покриття.
Якість антикорозійної обробки залежить від вибору і дотримання технології робіт і від використовуваного технологічного устаткування.
Підготовка до антикорозійної обробки включає: обов’язкове миття днища автомобіля, в ході якого відділяються бруд, і частини старого покриття, що відшаровується, сушку – природну або потоком повітря.
Приховані порожнини кузова (стійки, лонжерони, пороги, двері, підсилювачі капота і багажника і ін.) обробляються високопроникним складом в строгій відповідності з технологічними картами на кожну модель автомобіля. В деяких випадках свердлять додаткові отвори, які після обробки закривають пластиковими заглушками.
Технологія антикорозійної обробки автомобілів DINITROL припускає використання двох основних типів покриттів – високопроникних складів для обробки прихованих порожнин і швів кузова автомобіля і абразивостійких для днища і колісних арок.
Тому рекомендується наносити покриття на днищі в два шари:
- первинна обробка проводиться високопроникним складом, що забезпечує хімічний захист металу від корозії і повну адгезію до поверхні абразивостійкого складу (препарати ML-групи за рахунок високої проникної здатності, вологовитискних властивостей і вмісту хімічних інгібіторів забезпечують захист від корозії, припиняють наявну корозію);
- не чекаючи повного висихання першого шару, на днище наносять абразивостійкі склади. Ці склади для зовнішніх поверхонь разом з антикорозійними властивостями мають високу міцність і зносостійкість, забезпечуючи надійний захист від механічних і атмосферних дій. Матеріали характеризуються низьким вмістом летючих розчинників, дякуючи чому поліпшуються умови праці, а в салоні автомобіля після обробки практично відсутній неприємний запах. Покриття протягом всього часу експлуатації залишається м’яким і еластичним, зберігаючи здатність відновлювати свою структуру при пошкодженнях.
Така технологія гарантує захист кузова від проникної корозії до
8 років при дотриманні графіка профілактичних оглядів і обробок.
Антикорозійні склади наносяться безповітряним або повітряним розпилюванням. В установках безповітряного розпилювання стисле повітря використовується тільки для приведення в рух поршневого двигуна в насосній головці, а розпилювання матеріалу відбувається за рахунок перепаду тиску (до 250 атм) на соплі насадки. Серед переваг цього способу слід зазначити: скорочення витрат матеріалу, відсутність туману в приміщенні, зменшення небезпеки виникнення протитиску при обробці глухих перерізів, створення однорідного шару покриття. У базовий комплект професійного устаткування безповітряного розпилювання (на прикладі ASSALUB, Швеція) входять насос ASSALU В 1:26, шланг завдовжки 10 м, розпилювальний пістолет, редуктор-вологовідділювач і розпилювальні насадки для обробки днища і прихованих порожнин.
Пістолет повітряного розпилювання з комплектом насадок адаптований для антикорозійних і антигравійних покриттів дозволяє проводити обробку прихованих порожнин і днища.
Має витратну місткість 1 л і регулювання по каналах подачі повітря і компонента. Для повної антикорозійної обробки автомобіля середнього класу потрібно до 2 л легкопроникного складу і близько 3 л абразивостійкого складу. Витрата матеріалів залежить від марки складу, кваліфікації персоналу і стану автомобіля.
Сьогодні в Україні порівняно мало підприємств автосервісу, які мають сучасне технологічне устаткування для проведення антикорозійного захисту автомобіля і повністю дотримуються технології виконання цих робіт. Тому для споживача на перший план виходить пошук такого підприємства, яке:
- має професійно розроблений і впроваджений технологічний процес нанесення антикорозійних покриттів і умови для його реалізації;
- проводить діагностику стану захисного покриття і враховує індивідуальний корозійний стан автомобіля (для оцінки цілісності і роботопридатності наявного покриття), обов’язково здійснює необхідні підготовчі роботи перед нанесенням захисного покриття;
- здійснює контроль якості нанесення антикорозійного покриття;
- дає гарантію на проведені антикорозійні роботи і проводить гарантійне і післягарантійне обслуговування з урахуванням рекомендованих інтервалів.
1.4 Підсистема автотуризму
Автотуризм, будучи одним з наймасовіших видів туризму, це мобільний, активний, пізнавальний, зручний, вільний, різноманітний вид подорожей.
Терміном «автотуризм» прийнято позначати цілу індустрію, на розвиток якої уряди багатьох країн світу витрачають величезні гроші. Все більше місць, які часто відвідуються, практично завжди мають обладнаний майданчик для паркування автомобілів і мобільних будинків на колесах. У таких місцях можна за мінімальну платню орендувати майданчик під стоянку і отримати право безкоштовного доступу до місць загального користування.
На жаль автотуризм як явище масове в нашій країні знаходиться в зачатковому стані, хоча можливостей для активного відпочинку в Україні достатньо. В Україні немає достовірних карт, не сформована мережа мотелів. Зарубіжні гості знають в Україні лише міста Київ, Львів і АР Крим.
Автотуризм – це перш за все підкорення простору, і успіху тут можна досягти, лише спланувавши маршрут і вивчивши заздалегідь всі дороги.
При перевезенні пасажирів автотранспортом постійно удосконалюється обслуговування, що виражається, перш за все, в поліпшенні конструкції і технічному оснащенні рухомого складу. У міжнародному сполученні для перевезення туристів застосовуються в основному зарубіжні моделі автобусів: Renault, Volvo, Mercedes, Setra і ін.
Всі вони відповідають екологічним стандартам за рівнем шуму, вібрації, вмісту шкідливих речовин у вихлопних газах, мають м’які крісла, оснащені кондиціонерами, відео- і радіотрансляцією. При здійсненні тривалих перевезень в них встановлюються міні-кухні, холодильники, біотуалети, крісла, що приймають горизонтальне положення. Деякі турфірми, що спеціалізуються на автоперевезеннях, надають частину нижнього поверху двоповерхових автобусів для дітей, щоб вони могли грати або дивитися дитячі програми по телевізору. Останні моделі автобусів, що розробляються за кордоном для здійснення міжнародних перевезень, мають в задній частині салона спеціальні місця для розміщення дитячих колясок; піднята підлога для поліпшення огляду; з метою збільшення внутрішнього об’єму даху автобуса надається зігнута форма, що створює високий купол, який плавно переходить в багажні полиці.
Крім автобусів туристи використовують особисті або узяті напрокат автомобілі. Світовими лідерами прокату автомобілів є компанії Avis і Hertz. Ці компанії мають пункти прокату практично у всіх найбільших аеропортах світу. Вартість прокату автомобілів цих фірм достатньо висока, оскільки компаніям доводиться платити великі гроші за оренду місця в аеропорті. Крім того, ці компанії працюють з автомобілями автогігантів General Motors і Ford, що, природно, відображається на ціні прокату.
Однією з основних проблем при перевезенні туристів автотранспортом є їх безпека. Автотранспорт характеризується найбільшим числом жертв в результаті дорожньо-транспортних пригод, що пов’язано, головним чином, з масовістю рухомих одиниць, які беруть участь в автоперевезеннях, і з великим числом учасників перевізного процесу. У зв’язку з цим в наш час ведуться роботи зі створення пристроїв, що підвищують безпеку руху на автомобільному транспорті, зокрема для автоматичної підтримки безпечної відстані до машини, яка їде попереду. Салони автомобілів обладнані елементами пасивної безпеки, до яких відносяться ремені безпеки, травмобезпечне кермо, надувні подушки безпеки, активний підголовник (оберігає шийні хребці від зсуву при ударі) і енергопоглинальні панелі (зминаються при зіткненні, вони поглинають велику частину енергії).
При туристичних автомобільних перевезеннях до рухомого складу висуваються підвищені вимоги: автобус випускають на лінію тільки після спеціальної підготовки. Автобус повинен бути обладнаний трьома незалежними гальмами: службовим, аварійним, стоянковим, а також антиблокувальною системою. Особливі вимоги слід виконувати взимку, за несприятливих погодних умов, при перевезенні дітей, подорожах по гірських дорогах, в тунелях, в умовах жарких кліматичних зон, на залізничних переїздах. Необхідно передбачити систему аварійного освітлення і опалювання, надійний зв’язок. На дальніх маршрутах автобус обладнується тахографом, який контролює роботу водія.
У поняття «безпека руху» включається і поняття «екологічна безпека». Відомо, що функціонування транспорту супроводжується значною негативною дією на природу.
Найбільше число викидів в атмосферне повітря доводиться на автомобільний транспорт – 58 %. У зв’язку з цим у всіх країнах світу проводиться комплекс правоохоронних заходів, які направлені на підвищення екологічних характеристик рухомого складу і інфраструктури транспорту. Постійно посилюються вимоги до шкідливих викидів.
Наприклад, в Європі розробляються і реалізовуються екологічні програми «Зелений автомобіль», «Зелена карта», направлені на подальше зниження токсичності вихлопних газів при експлуатації автомобілів.
Наприклад, у Росії стартувала нова програма з розвитку автотуризму. Автомобільний концерн Нуmег спільно з російським відділенням Hymer-Club оголосили про початок спеціальної програми «Дороги миру», мета якої – сприяння розвитку внутрішнього автотуризму в Росії.
Програма здійснюється в рамках реалізації довгострокового плану розвитку державної федеральної цільової програми «Розвиток туризму в Російській Федерації». Її завдання – розвиток інфраструктури караванінгу і допомога російським автотуристам в освоєнні нових маршрутів в Росії і в світі.
В рамках програми «Дороги миру» заплановано будівництво сучасних кемпінгів, планується налагодити обмін інформацією між компаніями, які працюють у сфері туризму, що зробить програму доступною для широкого кола мандрівників.
Останнім часом все більше українців вважає за краще відпочивати на території України за самостійно розробленими маршрутами.
Контрольні запитання
1. Визначення понять сервіс, автосервіс, об’єкти його діяльності.
2. Схема системи автосервісу.
3. Особливості стандарту QS-9000.
4. Особливості стандартів САРА.
5. Особливості прокату та оренди автомобілів, вимоги до водіїв.
6. Що включає в себе підсистема забезпечення технічної експлуатації.
7. Сектор утилізації автомобілів, способи вирішення проблеми утилізації.
8. Тюнінг автомобіля, дообладнання (переобладнання), види тюнінга.
9. Характеристика підсистеми торгівлі.
10. Характеристика підсистеми підтримки автомобілів в роботоздатному стані.
11. Характеристика підсистеми торгівлі автотуризму.
