4 ТЕХНОЛОГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ АТП
4.1 Основні етапи технологічного планування АТП
Планування підприємств – найскладніший і дуже відповідальний етап проектування. Воно має забезпечувати експлуатаційні зручності, задовольняти технологічні, будівельні та інші вимоги. За інших однакових умов вдале планування може підвищити продуктивність праці - не менш ніж на 15... 20 %, значно зменшити капітальні вкладення.
У процесі планування вирішують такі основні питання: організація території підприємства, використання і забудова земельної ділянки, взаємне розташування будівель і споруд, раціональна побудова виробничого процесу та нормального функціонування підприємства, забезпечення потрібних технологічних зв'язків, розташування робочих постів обслуговування і зберігання рухомого складу; питання конструктивних схем, розмірів та етажності будівель; організація руху на території, у будівлях та ін. Планування підприємства здійснюють у два етапи: перший – обґрунтування планувальних рішень; другий – розробка елементів планування (рис. 4.1).
Рисунок 4.1 - Технологічне планування підприємства
На першому етапі аналізують усі фактори, які впливають на розробку елементів планування.
До основних факторів, які безпосередньо впливають на вибір планувального вирішення, належать: призначення, потужність і склад підприємства; перспективи його розширення і черговість будівництва; тип і характеристика рухомого складу; програма основного і допоміжного виробництва; прийняті форми і методи організації обслуговування та ремонту рухомого складу, режим роботи виробничих зон і відділень, умови праці, вимоги щодо охорони навколишнього середовища, експлуатаційні і кліматичні умови; характеристика земельної ділянки та способи її забудови; будівельні конструкції і матеріали, що застосовуються; результати технологічного розрахунку; нормативні вимоги тощо.
На другому етапі визначають основні ланки планувального вирішення. У кожному конкретному випадку вибору планувального вирішення має передувати визначення ролі впливаючих факторів та їх аналіз.
До основних елементів планування (в порядку послідовності їх проробки) належать: склад будівель, споруд і приміщень; способи забудови ділянки, функціональна схема і графік виробничого процесу; організація руху, розташування функціональних зон; розташування робочих постів і потокових ліній; розташування виробничих дільниць і складів; розстановка технологічного устаткування і рухомого складу при зберіганні; розташування невиробничих приміщень.
Технологічною основою планувального вирішення є функціональна схема (рис. 4.2) і графік виробничого процесу (рис. 4.3).
Функціональна схема комплексного АТП визначає закономірність проходження автомобілем окремих етапів його технічної підготовки. Відповідно до цього функціональна схема зумовлює послідовність і незалежність розташування в просторі виробничих зон і відділень підприємства. Проте вона не фіксує потоків руху рухомого складу (кількісну характеристику процесу), який проходить ці етапи. Тому, крім схеми, потрібний графік виробничого процесу, який будують у відповідному масштабі за даними розрахунку програми ремонтно-обслуговуючого виробництва АТП. Графік є основою для вибору розташування зон підприємства. Він може змінюватись залежно від нормативів, покладених в основу технологічного розрахунку. На цю обставину при проектуванні треба звертати особливу увагу. Раціональне планування підприємства має забезпечувати безперешкодне і незалежне проходження автомобілем будь-якого самостійного маршруту.
4.2 Генеральний план АТП
На генеральному плані показують будівлі і споруди за їхніми габаритними обрисами, розміщенням, площадки для відкритого зберігання автомобільної техніки, основні і допоміжні шляхи руху рухомого складу на території АТП. Технологічною основою генерального плану є функціональна схема і графік виробничого процесу.
На стадії техніко-економічного обґрунтування та за попередніми розрахунками необхідна площа ділянки підприємства (в гектарах)
,
де Fз.пс – площа забудови виробничо-складських будівель, м2;
Fз.вс – площа забудови допоміжних будівель, м2;
Fз.пс – площа відкритих площадок для зберігання рухомого складу, м2;
Кз –щільність забудови території, %.
Мінімальна щільність забудови території АТП, згідно СНиП ІІ-89-90, приймається залежно від типу підприємства та числа автомобілів.
Розробляючи генеральний план, враховують загальні і місцеві вимоги. Загальні вимоги диктуються призначенням АТП та його виробничими процесами, складом і взаємозв'язком будівель і споруд, черговістю будівництва і перспективами розширення, нормативними вимогами до організації і забудови території. Місцеві вимоги зумовлюються розташуванням земельної ділянки в плані району будівництва і щодо проїздів спільного користування; розмірами, конфігурацією, рельєфом і гідрологічною характеристикою ділянки; характером забудови сусідніх ділянок; містобудівними й архітектурними вимогами і т. ін.
Розрізняють два способи забудови земельної ділянки: блокований (усі основні функції підприємства виконують в одній спільній будівлі) і павільйонний (усі основні функції підприємства виконуються в окремих будівлях). Для вибору способу забудови обов'язково роблять попереднє детальне техніко-економічне обґрунтування.
Перевагу віддають блокованій забудові. Вона дає змогу знизити вартість будівництва й експлуатації будівель на 15...20 % порівняно з павільйонною, поліпшити виробничі зв'язки між зонами й відділеннями, зменшити площу земельної ділянки.
Павільйонна забудова дає змогу спростити організацію і прискорити будівництво, вводити об'єкти в дію поетапно, поліпшити природне освітлення і вентиляцію приміщень та ін. Проте через істотні недоліки (збільшення площі земельної ділянки, загальне подорожчання будівництва й експлуатації будівель, зниження рівня архітектурного оформлення району та ін.) павільйонна забудова має обмежене застосування. її можна рекомендувати при проектуванні підприємств для обслуговування великогабаритного рухомого складу з метою максимального скорочення його маневрування всередині будівлі; при будівництві підприємства на горбкуватій, гірській місцевості або в районі з м'яким кліматом; у разі реконструкції підприємства та наявності великої вільної території; при потребі стадійного розвитку підприємства, зумовленого поступовим фінансуванням. Мийку для рухомого складу дозволяється розміщувати в окремих будівлях.
Будівлі можуть бути одно-, багато- і різноповерховими (мішаної поверховості). Технологічно одноповерхова забудова доцільніша. Тому в усіх випадках, коли площа земельної ділянки достатня і немає вказівок щодо поверховості містобудівних та архітектурних органів, треба будувати одноповерхові приміщення. При багатоповерховій забудові на першому поверсі розміщують виробничі зони, а на решті – зону зберігання.
Складаючи генеральний план, велику увагу звертають на відстані між будівлями, що враховують санітарні, будівельні і протипожежні норми. Мінімальні відстані між будівлями всередині підприємства становлять 12 м. Якщо в одній із будівель розміщений склад пального і мастильних матеріалів, то відстані збільшують у два рази. Відстань від зони зберігання автомобілів (відкритої) до зони ТО або ремонту повинна бути 10м, між сусідніми підприємствами промислового типу – 20 м, до огорожі (паркану) або глухої вогнестійкої стіни – 2 м.
Важливим елементом генерального плану є проїзди. Вони повинні мати тверде покриття і поздовжні ухили то більш як 4 %. Ширина проїздів 3 м при односторонньому і 6 м при двосторонньому русі. Відтань між проїздом і будівлею завдовжки понад 20 м становить 3 м, а усіх інших випадках – 1,5 м.
Рух автомобілів на території АТП звичайно організовують кільцевим одностороннім способом. Якщо такий спосіб важко застосувати, то передбачають у тупиковому проїзді двостороннього руху майданчик розвороту рухомого складу на 180°. В усіх випадках організації руху на території АТП треба прагнути до скорочення шляху автомобілів, не допускаючи зустрічного руху на одній смузі і пересічення потоків.
У зоні зберігання автомобілі розміщують групами (в групі не більш як 200 одиниць). За правилами протипожежної безпеки відстань між групами повинна бути не менш як 20 м.
В'їзд автомобілів на територію АТП і виїзд із неї здійснюється через ворота; для великих АТП – двоє робочих і двоє запасних воріт, для середніх АТП – одні робочі ворота. Робочі ворота розміщують від червоної лінії (внутрішньої лінії тротуару) на відстані не менше, ніж довжина найбільшого автомобіля в цьому АТП. Ворота в'їзду повинні бути розміщені раніше, ніж ворота виїзду, за ходом дорожнього руху. Це забезпечує на території АТП правосторонній рух переважно проти годинникової стрілки і виключає пересічення шляхів.
Робочі ворота, як правило, використовують для постійного в'їзду рухомого складу, тому їх розміщують із боку вулиці або проїзду з мало інтенсивним рухом транспорту. Біля робочих воріт розміщують контрольно-пропускний пункт. Робочі ворота звичайно роблять роздільними: одні для в'їзду, другі для виїзду. Мінімальні розміри воріт при одноповерховому зберіганні автомобілів 3,5 ´ 3,5 м, а при багатоповерховому – 3,5 ´ 4,2 м.
Територію земельної ділянки, вільну від забудови, проїздів і зон зберігання, впорядковують й озеленюють. Біля АТП для стоянки автомобілів індивідуальних власників обладнують спеціальну площадку. На території АТП можуть бути розташовані приміщення для ТО, ремонту і зберігання рухомого складу: адміністративно-громадські, санітарно-побутові та різні допоміжні приміщення.
Генеральні плани земельної ділянки виконують у масштабі 1:2000; 1:1000; 1:500. З метою орієнтування земельної ділянки щодо напряму і тривалості вітрів протягом заданого відрізка часу на генеральних планах наносять розу вітрів. Приклад генерального плану АТП показаний на рис. 4.4.
,
1 – контрольно-пропускний пункт; 2 – адміністративно-побутовий корпус; 3 – головний виробничий корпус; 4 – площа можливого розширення головного корпусу; 5,6 – площадки підпору; 7 – допоміжний виробничий корпус; 8 – очисні споруди оборотного водопостачання; 9 – відкрита стоянка з повітропідігріванням
Рисунок 4.4 – Генеральний план АТП
При розробці генерального плану необхідно передбачити благоустрій території підприємства, спорудження спортивних площадок, озеленення. Площа озеленення повинна складати не менше 15 % площі підприємства при щільності забудови менше 50 % та не менше 10 % при щільності більше 50 %.
Основними показниками генерального плану є площа та щільність забудови, коефіцієнт використання і озеленення території.
Площа забудови визначається як сума площ, зайнятих будівлями та спорудами всіх видів, включаючи навіси, відкриті стоянки автомобілів і склади, резервні дільниці, намічені у відповідності з завданням на проектування. В площу забудови не включають площі, зайняті вимощеннями, тротуарами автомобільними дорогами, відкритими спортивними площадками, площадками для відпочинку, зеленими насадженнями, відкритими стоянками автомобілів індивідуального користування.
Щільність забудови підприємства визначається відношенням площі забудови до площі ділянки підприємства. В табл. 4.1 дана мінімальна щільність забудови (в відсотках) підприємств автомобільного транспорту відповідно до вимог СНиП ІІ-89-80.
Таблиця 4.1 – Мінімальна щільність забудови АТП
Тип автотранспортного підприємства |
Щільність забудови, % |
Вантажні АТП на 200 автомобілів при незалежному виїзді: |
45 |
Вантажні АТП на 300 і 500 автомобілів при незалежному виїзді: |
50 |
Автобусні АТП на: |
50 |
Таксомоторні парки на: |
52 |
Бази централізованого технічного обслуговування на 1200 автомобілів |
45 |
Станції технічного обслуговування автомобілів на: |
20 |
Вказану щільність забудови допускається знижувати, але не більше ніж на 10 % при наявності відповідного техніко-економічного обґрунтування, в тому числі при розширенні та реконструкції підприємства.
Коефіцієнт використання території визначається відношенням площі, зайнятої будівлями, спорудами, відкритими площадками, автомобільними дорогами, тротуарами і озелененням, до загальної площі підприємства.
Коефіцієнт озеленення визначається відношенням площі зелених насаджень до загальної площі підприємства.
При розробці генеральних планів підприємств необхідно користуватися наступним:
1. На території підприємства перед в'їздом на пости прибиральних, мийних і інших робіт комплексу ЩО слід передбачати майданчики накопичення рухомого складу місткістю не менше 10-ти відсотків пропускної спроможності відповідних постів.
2. На території промислових філіалів АТП, ЦСП, БЦТО, ВТК, СТОА слід передбачати майданчики для тимчасового зберігання рухомого складу, який належить іншим підприємствам, підрозділам підприємств і громадянам і прибуває для виробництва робіт ТО і ПР; місткість вказаних майданчиків повинна встановлюватися технологічною частиною проекту.
3. Розстановку рухомого складу на відкритому майданчику, розташованому на території підприємства, слід передбачати відповідно до схем, вказаних на рис. 4.5.
,
Рисунок 4.5 – Схеми розстановки рухомого складу на
відкритому майданчику, розташованому на
території підприємства
Розстановка по схемах 1-4 призначена для зберігання рухомого складу без пристрою підігріву автомобілів, а по схемах 5-7 – з пристроєм підігріву автомобілів для забезпечення запуску двигунів в холодну пору року.
Розстановка по схемах 1, 2 і 5 призначена для зберігання одиночних автомобілів і автобусів; по схемах 3 і 8 – для автопоїздів у складі сидільного тягача з напівпричепом і зчленованих автобусів; по схемах 4 і 7 – для автопоїздів у складі автомобіля з одним або декількома причепами.
Розстановку на відкритому майданчику легкових автомобілів, які належних громадянам, слід передбачати по схемах 3 і 5 без пристрою підігріву.
При розміщенні рухомого складу на відкритому майданчику рекомендується приймати кут між подовжньою віссю автомобіля і віссю внутрішнього проїзду:
для одиночних автомобілів і автобусів – 90°;
для автопоїздів і зчленованих автобусів – від 60° до 45°.
4. Стаціонарні паливозаправні пункти (СПЗП) і спеціальні майданчики для розміщення пересувних автозаправних станцій на шасі автомобіля або причепа (ПАЗС) слід передбачати на території підприємства з умови забезпечення зберігання і роздачі не менше 3-х сортів палива для АТП вантажних автомобілів і автобусів і 2-х сортів палива для АТП легкових автомобілів. Запас зберігаємого палива приймається не менше 5 днів.
Загальна місткість паливних резервуарів не повинна перевищувати:
– для стаціонарних ПЗП – 300 м3
– для пересувних ПАЗС – 30 м3.
Кількість паливороздаточних колонок у випадку, не обумовленому завданням на проектування, слід приймати з розрахунку 1 колонка на: 100 автобусів, 150 вантажних автомобілів або 200 легкових автомобілів
ПАЗС рекомендується застосовувати в АТП при чисельності автомобілів не більше 200 од.
Відстань від майданчика для пересувних ПАЗС до будівель і споруд АТП слід передбачати відповідно до ВСН-01-89 Мінавтотранса РСФСР як для майданчиків з автомобілями, що перевозять ПММ, до будівель і споруд сусідніх промпідприємств – не менше 40 м.
Майданчики СПЗП і для ПАЗС повинні розташовуватися, як правило, в підвітряній зоні вітрів переважаючого напряму по відношенню до адміністративно-побутового корпусу АТП, бути сприятливими для озеленення, при цьому насадження не повинні погіршувати умов видимості і провітрювання.
Схему руху автотранспорту на майданчиках СПЗП і ПАЗС слід приймати односторонній, з роздільними один від одного під'їзними дорогами.
Розміри і розміщення майданчиків для СПЗП і ПАЗС повинні забезпечувати незалежний від заправних острівців проїзд автомобілів на стоянку і при виїзді на лінію.
На СПЗП можлива організація маслороздаточного пункту у випадку, обумовленому завданням на проектування.
5. Вимоги до розміщення на території підприємства будівель і споруд, а також до санітарно-захисної зони слід приймати за ВСН-01-89/Мінавтотрансу РСФСР.
Споруди і приміщення для зберігання автомобілів
6. Зберігання рухомого складу в АТП може здійснюватися на відкритому майданчику, під навісом або в закритому приміщенні.
Способи зберігання рухомого складу в автотранспортних підприємствах слід приймати, як правило, залежно від типу автомобілів, кліматичних умов і видів транспортної роботи, наведених в таблиці 4.2.
Таблиця 4.2 – Способи зберігання рухомого складу
Тип рухомого складу |
Виконувана транспортна робота |
Кліматичні райони (ГОСТ 16350-80) |
Спосіб |
|
найменування |
позначення |
|||
Автомобілі легкові і автобуси |
Пасажирські перевезення |
дуже холодний, помірно холодний, помірний |
І1, І2, П4, П5 |
закритий |
дуже жаркий, сухий, жаркий сухий |
П11, П12 |
під навісом |
||
інші райони |
- |
відкритий без підігріву |
||
Автомобілі вантажні |
Перевезення промислових, будівельних, сільськогосподарських вантажів |
дуже холодний |
І1 |
закритий |
холодний, помірно-холодний |
І2, П4 |
відкритий з підігрівом і частково закритий |
||
помірний |
П5 |
відкритий з підігрівом |
||
інші райони |
- |
відкритий без підігріву |
||
Перевезення продовольчих товарів для крамниць, підприємств громадського харчування, шкіл, лікарень і т. ін. |
дуже холодний, холодний і помірно-холодний |
І1, І2, П4 |
закритий |
|
помірний |
П5 |
відкритий з підігрівом і частково закритий (30-40%) |
||
Автомобілі оперативного призначення |
Пожежна, швидка медична допомога |
інші райони |
- |
відкритий без підігріву |
всі райони |
- |
закритий |
||
Зберігання легкових автомобілів на СТОА слід передбачати залежно від кліматичних умов:
– закрите для дуже холодного кліматичного району (І1);
– під навісом для дуже жаркого сухого кліматичного району (П12);
6.1. Розстановку рухомого складу в приміщеннях стоянки слід передбачати відповідно до схем, вказаних на рис. 4.6.
Схеми 1-9 призначені для зберігання одиночних автомобілів і автобусів, схеми 10 і 11 – для автопоїздів і зчленованих автобусів.
Кількість автопоїздів і зчленованих автобусів у напрямі руху при розстановці за схемами 10 і 11 не повинна перевищувати восьми.
При розстановці автомобілів різних категорій допускається розміщення автомобілів меншої довжини по схемах 3 і 6 в три ряди і по схемах 10 і 11 в десять рядів у напрямі руху.
Схеми 1, 2 і 4 призначені для зберігання автомобілів, які постійно повинні бути готові до виїзду, і легкових автомобілів, які належать громадянам.
,
Рисунок 4.6 – Схеми розстановки рухомого складу в приміщеннях
стоянки
4.3 Планування виробничих приміщень АТП
За значенням виробничі приміщення АТП поділяють на основні і допоміжні. Основні виробничі приміщення призначені для розміщення постів ТО, ремонту і зберігання автомобільної техніки, допоміжні – для різних підготовчих, профілактичних і ремонтних робіт, а також для зберігання технічного майна (складські приміщення).
Орієнтовний склад допоміжних приміщень: а) цехи – моторний, агрегатний, механічний, електротехнічний, карбюраторний, акумуляторний (з окремим приміщенням зарядної), зварювальний (з одним або кількома постами для зварювання), ковальсько-ресорний, мідницько-радіаторний, теслярський, оббивальний, вулканізаційний, шиномонтажний (або площадка), малярний (з одним або кількома постами), для ремонту таксометрів; б) склади – запасних частин і матеріалів, проміжний, будівельних матеріалів, масел, шин; інструментальна комора.
Розрізняють два способи взаємного розташування виробничих зон: паралельно- і довільно-зональне (рис. 4.7). Особливості розташування, переваги і недоліки цих способів наведені в табл. 4.3.
Таблиця 4.3 – Особливості способів розташування виробничих зон
Спосіб розташування виробничих зон |
Переваги |
Недоліки |
Паралельно-зональний |
Полегшується і здешевлюється будівництво, поліпшується організація руху автомобілів між зонами: створюється можливість поетапного будівництва АТП із поступовим введенням у дію зон |
Збільшується загальна площа забудови; частково ускладнюється технологічний процес |
Довільно-зональний |
Передбачається раціональніше розміщення зон при спільному використанні одних і тих самих приміщень кількома виробничими підрозділами. Це створює передумови для поліпшення технологічного процесу і зменшує загальну площу будівлі |
Терміни введення до ладу об'єкта подовжуються внаслідок збільшення періоду проектування і будівництва. підвищуються затрати на будівництво |
В загальному планувальному рішенні можливі різні варіанти розташування постів ТО і ПР, а також приміщень виробничих дільниць (рис. 4.8). Розташування виробничих дільниць і складів визначається їх технологічним до основних зон ТО і ПР.
Рисунок 4.8 – Варіанти розташування постів і виробничих приміщень
(останні заштриховані)
Взаємне розташування виробничих приміщень у плані виробничого корпусу залежить від призначення, виробничих зв'язків, технологічної однорідності виконуваних у них робіт і спільності технічних, будівельних, економічних, санітарно-гігієнічних і протипожежних вимог. Виробничі зв'язки та значення їх для основних приміщень визначаються функціональною схемою і графіком виробничого процесу АТП, а для допоміжних – технологічним тяжінням їх до основних приміщень (рис. 4.9). Виконання зазначених вимог в основному зводиться до такого:
1. Зони ТО-1 і ТО-2 з організацією роботи на потоці розміщують у крайніх частинах будівлі, уздовж або впоперек її осі. Якщо в цих зонах передбачено обслуговування на окремо розташованих постах одиничним методом, то кращим варіантом є розміщення зон у середній частині будівлі, поблизу допоміжних відділень.
2. Розташування зони ЩО залежить від кліматичних умов місцевості, в якій створюється АТП. У південних і центральних районах її створюють в окремому павільйоні. Це сприяє зниженню вологості повітря в основному виробничому корпусі.
Рисунок 4.9 – Зв'язок виробничих дільниць із основними зонами АТП
3. Зону поточного ремонту розміщують усередині будівлі або уздовж одного з її боків, поблизу відділень, які забезпечують ритмічність роботи постів поточного ремонту.
4. Відділення ремонту й обслуговування агрегатів (механізмів) звичайно розміщують по периметру виробничого корпусу, навколо зон ТО-2 і поточного ремонту з окремо розташованими постами універсального або спеціалізованого типу.
5. Гарячі відділення (ковальське, зварювальне, мідницьке, шиноремонтне) влаштовують в одному блоці (суміжно) і відокремлюють вогнестійкими перегородками від решти приміщень.
6. Групу кузовних відділень (столярне, оббивальне, бляхарське, малярне) з технологічних міркувань розташовують поряд.
7. Механічне, агрегатне, моторне й заготівельне відділення розташовують поблизу зони поточного ремонту і складу агрегатів та запасних частин. Тут же, неподалік від цих відділень, міститься інструментальна комора.
8. Вибираючи місце для постів зон ТО-2 і поточного ремонту по відношенню до вікон, перевагу віддають першим, оскільки на них виконується більше таких операцій, при яких потрібне природне освітлення.
9. Виробничі відділення, що мають технологічний зв'язок із зоною ТО-2 (карбюраторне, акумуляторне, електротехнічне та ін.), розміщують біля цієї зони.
10. Якщо в зоні ТО-2 застосовується потокова лінія з поперечним розташуванням постів, то паралельно цій лінії (проти кожного поста) розміщують пости поточного ремонту. У разі виявлення в процесі профілактики великих несправностей при такому плануванні легко перемістити автомобіль із лінії обслуговування в зону поточного ремонту.
11. При агрегатно-дільничній формі організації виробництва з метою полегшення управління виробничими дільницями відділення і пости цієї дільниці розміщують нерозрізнено.
12. Маслогосподарство з метою скорочення довжини трубопроводів розташовують поблизу постів мащення. Якщо ТО-1 виконується на потоці, то маслогосподарство розміщують біля останнього поста лінії.
13. Компресорну станцію розташовують поблизу тих відділень і зон, у яких стиснуте повітря використовується у найбільших кількостях.
14. Виконуючи планування, не слід приймати таких рішень, при яких потрапити в те чи інше відділення можна тільки через інше. Це порушує зручність роботи і відвертає виконавців. Треба також передбачити можливість транспортування агрегатів з одного приміщення в інше.
15. Усі робочі пости розташовують усередині закритих опалюваних будівель (за винятком постів щоденного обслуговування в районах із теплою зимою).
16. Перед робочими постами залишають простір, достатній для маневрування автомобілів, підвезення спорядження та устаткування, дрібних допоміжних робіт і т. ін.
Залежно від прийнятої форми організаційної побудови технологічного процесу ТО і ремонту автомобілів робочі пости розташовують тупиковим або прямоточним способом. При тупиковому розташуванні постів найбільше поширена прямокутна однорядна розстановка автомобілів. Косокутне розташування постів – під кутом 75, 60, 45 і 30° до осі проїзду – застосовують, коли АТП експлуатує великі автомобілі або для будівництва виділені ділянки здовженої форми. Косокутне розташування постів зменшує корисну площу виробничої зони.
Відстань між робочими постами або автомобілями, встановленими на них, і від елементів будівлі в залежності від категорії автомобіля вказана у додатку Б.
З однієї зони в іншу автомобілі переміщуються проїздами, які можуть проходити всередині будівлі (для районів із холодним кліматом та для малогабаритних автомобілів) або із зовні по території АТП (у південних районах, при експлуатації автопоїздів і великих автомобілів). Внутрішні проїзди збільшують площу будівлі, проте зменшують протяги, втрати теплоти в холодну пору. Зовнішні проїзди зменшують розміри зон, підвищують безпеку руху й поліпшують санітарно-гігієнічні умови праці виконавців робіт при загальному здешевленні будівництва.
Розміри і конфігурація основних зон залежать від кількості і типу робочих постів та потокових ліній. Площі виробничих приміщень при плануванні можуть відхилятись від розрахункових у межах ± 20 % (для приміщень, площа яких менша від 100 м2) і ± 10 % (для приміщень, площа яких більша від 100 м2).
Місця зберігання автомобілів не повинні сполучатися (тобто мати двері або ворота) з приміщеннями, в яких працюють з відкритим вогнем (наприклад, з ковальським, мідницьким, зварювальним), зберігаються горючі і легкозаймисті матеріали (склади масел, оббивальне відділення та ін.) або виділяються вибухонебезпечні і шкідливі гази (акумуляторна, малярне відділення та ін.).
У табл. 4.4 наведені рекомендовані способи розставляння автомобілів залежно від їхнього типу, призначення й кількості.
Таблиця 4.4 – Рекомендовані способи розстановки автомобілів
Спосіб розставляння |
Умови застосування розставляння |
Тупиковий, двосторонній, однорядний, прямокутний |
Автомобілі спеціального призначення, Індивідуального або персонального користування при будь-якій кількості місць |
Тупиковий, двосторонній, дворядний; прямокутний |
Автомобілі й автобуси загального користування при кількості місць не більш як 50 |
Тупиковий, двосторонній, дворядний» косокутний |
Різнотипні автомобілі, великогабаритні автомобілі й автобуси, автомобілі Індивідуального користування при будь-якій кількості місць |
Прямоточний, багаторядний, з проїздом |
Великогабаритні автомобілі, автобуси регулярних сполучень, автомобілі-таксі. Кількість рядів не більш як 8 |
Прямоточний, багаторядний, без проїзду |
Автопоїзди і зчленовані автобуси. Кількість рядів не більш як 8 |
Тупиковий, однорядний, без проїзду |
Автомобілі спеціального призначення, індивідуального або персонального користування при кількості місць не більш як 30 |
Тупиковий, дворядний, без проїзду |
Автомобілі й автобуси загального користування і спеціального призначення при кількості місць .не більш як 60 |
Зони ТО, поточного ремонту і зберігання автомобільної техніки повинні мати безпосередній вихід назовні. У приміщеннях, де зберігають до 25 автомобілів або де є до 10 робочих постів (пости потокових ліній за винятком щоденного обслуговування враховують нарівні з одиночними постами), досить одних зовнішніх воріт; до 100 автомобілів на зберіганні або 11...25 робочих постів – не менше двох воріт; 26...50 робочих постів – не менше трьох воріт. Коли є можливість виїзду через суміжні приміщення, кількість воріт може бути скорочена.
При зберіганні більш як 1000 автомобілів на кожні наступні 100 машин добавляють по одних воротах.
Безпосередній вихід назовні мають також деякі виробничі і складські приміщення: склад легкозаймистих матеріалів, малярне відділення, приміщення для ацетиленогазозварювальних робіт і регенерації масел, насосна для перекачування масел незалежно від площі, яку вона займає; зарядне відділення акумуляторного цеху при площі більш як 25 м2; склад масел і обтиральних матеріалів при площі понад 50 м2; зварювальне, ковальсько-ресорне, термічне й вулканізаційне відділення при площі понад 100 м2.
Деякі зони і цехи за санітарно-гігієнічними вимогами ізолюють і розташовують осторонь від основних приміщень. Наприклад, через підвищену вологість повітря щоденне обслуговування виділяють у самостійне приміщення. Малярний цех (дільницю) розміщують осторонь і з окремим виїздом. Ізолюють від інших приміщень також зарядне відділення акумуляторного цеху, газозварювальне відділення та ін.
В акумуляторному відділенні повинно бути щонайменше два приміщення: одне для ремонту, а друге для заряджання акумуляторних батарей на рис. 4.11.
Приміщення, які повинні мати природне освітлення, розташовують по зовнішньому периметру будівлі. Внутрішні площі будівлі відводять під другорядні приміщення, зону зберігання автомобілів, склади, побутові кімнати, коридори і т. д.
За санітарними нормами заборонено будувати приміщення площею менш як 10 м2 і з довжиною стіни менш як 3 м. Дозволено суміщати для невеликих АТП і СТО виконання в одному приміщенні таких робіт: постові роботи на ТО і ПР; постові роботи на поточному ремонті з агрегатними й шиномонтажними; агрегатні, слюсарно-механічні; електротехнічні і карбюраторні; ковальсько-ресорні, зварювальні, мідницькі, бляхарські і термічні; столярні, оббивальні, кузовні, бляхарські (без застосування вогню).
У разі неможливості розміщення усіх виробничо-підготовчих приміщень на першому поверсі їх розміщують на поверхах, що розташовані вище, або на антресолях, у першу чергу – приміщення для електротехнічних, карбюраторних і оббивальних робіт, у другу чергу – для механічних і агрегатних робіт і частково для складу запасних частин.
Якщо неможливо розташувати на першому поверсі усі пости ТО і ремонту, то в першу чергу розміщують пости ЩО, Д, ТО-1 як такі, що найбільше відвідуються.
Для прикладу на рис. 4.10 ÷ 4.12 показане планування виробничого корпусу та деяких відділень.
Планування цеху, відділення, дільниці охоплює розставляння вибраного устаткування відповідно до технології та наукової організації праці, умов охорони праці і техніки безпеки.
До допоміжних невиробничих приміщень комплексного АТП належать конторські, побутові та інші приміщення. Їхнє розташування залежить від призначення.
4.4 Планування виробничих приміщень СТО і БЦТО
Спеціалізовані СТО і БЦТО виконують роботи, пов'язані з ТО і ремонтом вантажних автомобілів, аналогічні тим, що виконуються комплексним АТП. Тому методика основних технологічних розрахунків цих підприємств (розрахунок виробничої програми, чисельності виконавців робіт і т. ін.) однакова з подібними розрахунками звичайних АТП. Однак при виборі вихідних даних старанно визначають: склад закріплюваних за СТО і БЦТО підприємств; типаж і кількість у них автомобілів; відстані від АТП до СТО або БЦТО; види та обсяги виконання ТО і ремонту.
У СТО і БЦТО створюються добрі умови для концентрації виробництва з одночасною спеціалізацією і високим ступенем механізації технологічних процесів, тому вихідні норми трудомісткості ТО і ремонту можна знижувати на 10...15 %. Вибираючи технологічне устаткування, перевагу віддають високопродуктивному спеціалізованому діагностичному і ремонтному устаткуванню. Ці вимоги стосуються також і головних підприємств автокомбінатів та автооб'єднань при централізованому виконанні ТО і ремонту автомобілів.
Якщо БЦТО або СТО спеціалізуються на виконанні тільки ТО-2, то обсяг виконуваного на них ремонту можна брати від 20 до 40 % його загальної розрахункової трудомісткості. Коли на БЦТО проектується виконання максимального обсягу робіт на поточному ремонті, розподіл його трудомісткості за видами робіт між БЦТО і АТП беруть у середньому відповідно 60 і 40 %.
За своїм плануванням СТО і БЦТО мало відрізняється від великих комплексних АТП із відкритою стоянкою автомобілів. Різниця лише в тому, що всі автомобілі, які надходять на СТО і БЦТО, піддаються тому чи іншому виду обслуговування або навіть кільком видам, на комплексних АТП тільки незначна частина автомобілів проходить профілактику або ремонт за час свого міжзмінного перебування на території АТП протягом доби. Ця обставина зумовлює деякі особливості планувальних вирішень. Основні з них такі:
1. Між зонами ТО і поточного ремонту треба забезпечити проїзди, що не обов'язково для комплексних АТП.
2. Потокові лінії слід розміщувати так, щоб вони були паралельні проїздові між постами поточного ремонту. Це забезпечує двостороннє сполучення між зонами і кільцевий рух автомобілів між ними в одному напрямі, сприяє зручному розташуванню виробничо-допоміжних та складських приміщень відповідно їхньому тяжінню до зон ТО і ремонту.
3. Прибирально-мийні роботи треба провадити в окремій будівлі, розташованій між в'їздом на територію БЦТО і площадкою чекання.
4. На території СТО і БЦТО слід передбачити кімнату для відпочинку водіїв, які чекають автомобілі з ТО і ремонту, а також площадки для стоянки справних і несправних автомобілів.
4.5 Вимоги, що ставляться до приміщень АТП
До приміщень АТП ставляться функціональні, технічні, архітектурно-художні й економічні вимоги.
Функціональні вимоги задовольняються відповідністю проектованих будівель своєму призначенню та всім специфічним умовам роботи, пов'язаним з профілактикою, ремонтом, зберіганням і експлуатацією автомобільної техніки.
Виробничо-технічні вимоги спрямовані на створення зручних, надійних і довговічних будівель. Це забезпечується правильним вибором і використанням будівельних конструкцій та матеріалів.
Архітектурно-художні вимоги передбачають тісний просторовий зв'язок із сусідніми будівлями і навколишнім середовищем, естетичне вирішення всього ансамблю.
Економічні вимоги спрямовані на зменшення коштів на будівництво й експлуатацію підприємства.
Розглянемо більш детально вимоги які є визначальними при технологічному проектуванні АТП. Це функціональні та виробничо-технічні.
Функціональні вимоги визначають відповідність спроектованих приміщень своєму призначенню.
Виробничо-технічні вимоги займають особливе місце, їх також доцільно розглянути докладніше. АТП за своїми конструктивними вирішеннями належать до категорії промислових споруд. Тому при будівництві АТП в основному застосовують ті самі матеріали і конструкції, що і в промисловому будівництві. Та все ж будівлі АТП мають деякі особливості, які визначаються об'ємно-планувальними вимогами, технологічними процесами, що відбуваються в таких будівлях, і місцевими умовами. Ці особливості істотно впливають на вибір будівельних конструкцій і матеріалів конструктивних схем будівель.
Деякі елементи і частини будівель, крім навантажень, зазнають специфічних впливів: ударних і вібраційних навантажень від транспорту, що рухається, хімічної агресії нафтопродуктів, вихлопних газів, солей та ін. Стічні води зон ТО і поточного ремонту автомобілів містять нафтопродукти і кислоти або луги різних концентрацій. У підземних спорудах агресивно діяти на конструкції можуть ґрунтові води. До приміщень АТП ставляться також підвищені вимоги щодо вогнестійкості.
Матеріали, з яких виготовляють конструкції будівель АТП, повинні мати достатню міцність, водонепроникність, зносо-, морозо- і вогнестійкість, протистояти шкідливим впливам хімічних речовин у рідкому або газоподібному стані. Цим вимогам найбільше відповідає звичайний залізобетон. Для несучих і захисних конструкцій застосовують також спеціальні бетони і матеріали (дисперсно-армований бетон, самонапружений бетон, бетон на основі полімерів, пластмаси), які підвищують довговічність конструкцій, поліпшують експлуатаційні. якості і зовнішній вигляд будівель.
Дисперсно-армований бетон (фібробетон) дістають армуванням бетону відрізками стального дроту, скляними або синтетичними волокнами, що значно збільшує його міцність при розтяганні, опір проти стирання, ударів, морозостійкість. Беручи до уваги ці властивості, фібробетон застосовують для захисних конструкцій будівлі (підлоги, покриттів, зовнішніх стін перегородок).
Перспективний самонапружений бетон на цементі, який при тужавінні розширюється, створюючи при цьому в бетоні й арматурі попередні напруження. Цим повністю компенсується осадка бетону, підвищуються його щільність, водо- і газонепроникність, а також тріщиностійкість. Самонапружений бетон застосовують для оболонок покриттів споруд великих прольотів, елементів безрулонних покрівель, монолітних або збірних елементів підземних споруд (стін, гідроізоляцій і т. ін.).
Полімерцементні бетони виготовляють уведенням у бетонну суміш водних дисперсій термопластичних смол (полівінілацетату, полівінілхлориду та ін.), натуральних і синтетичних каучуків (дивінілстирольних, поліхлорованих та ін.) або термореактивних полімерів (епоксидних, кремнійорганічних тощо). Полімерні добавки підвищують морозостійкість, водонепроникність і тріщиностійкість бетонів. Ці бетони застосовують для тих самих конструкцій, що й фібробетон.
Значно підвищує міцність бетону просочування його малов'язкими мономерами (стиролом, метилметакрилатом) або сіркою. Такий бетон використовується для виготовлення несучих елементів будівель (колон, балок, панелей перекриттів і стін та ін.).
Для виготовлення конструкцій і виробів (хімічно стійких плит для підлоги, елементів для оздоблення фасадів, різних ємкісних споруд – відстійників гідроізоляційних та захисних покриттів підземних частин споруд і т. п.), які працюють в умовах впливу агресивних середовищ, застосовують полімербетони на основі фуранових, фураново-епоксидних, поліефірних, карбамідних, акрилових та інших смол.
Арматуру залізобетонних конструкцій виготовляють із звичайних і корозійних сталей. Як замінник для підвищення корозійної стійкості і зниження маси конструкції застосовують склопластикову структуру. Для оздоблення фасадів або внутрішніх приміщень будівель, автомобілезахисних елементів (перил і т. ін.) застосовують також різні пластмаси.
4.6 Розробка конструктивних схем приміщень АТП
Вибір оптимального об'ємно-планувального вирішення конструктивної схеми будівлі має велике значення при проектуванні АТП. Розміри кроку колон і прольотів, корисну висоту поверхів вибирають так, щоб забезпечити раціональне використання корисної площі будівлі, створити найкращі умови для маневрування автомобілів. Треба також ураховувати перспективні можливості використання будівлі (реконструкцію).
Конструктивну схему будівлі вибирають так, щоб вона могла забезпечити застосування прогресивних уніфікованих конструкцій, які відповідають економічним вимогам. Широко використовують уніфіковані типові секції, прольоти, конструкції і деталі. Взаємоув'язувати розміри будівель та окремих їхніх елементів дає змогу прийнята єдина модульна система (ЄМС). Вона лежить в основі уніфікації і типізації об'ємно-планувальних та конструктивних вирішень будівель.
Приміщення АТП складаються немов із прямокутних паралелепіпедів, бічні вертикальні ребра яких для міцності виконують у вигляді колон прямокутного, круглого або кільцевого перерізів. Найбільше поширені прямокутні колони з розмірами 400 ´ 400, 400 ´ 600, 400 ´ 800, 500 ´ 800, 500 ´ 500, 500 ´ 600 мм та інші. Центрифуговані колони кільцевого перерізу порівняно з прямокутними дають змогу економити будівельні матеріали (бетону 30...50 %, сталі 15...60 %), мають добрий зовнішній вигляд, поліпшують видимість і тим самим підвищують безпеку руху.
На кожну пару колон зверху по довжині укладають балки перекриття (рис. 4.13), що є опорою для кількох плит, які перекривають по ширині верхній простір між балками. Обмежений у плані по кутах чотирма колонами прямокутник утворює так звану сітку колон. У будівельній документації сітку колон умовно позначають цифровим добутком кроку колон на проліт (наприклад, 6 ´ 12, 12 ´ 18, 12 ´ 24 м). Найменші відстані між осями рядів колон називають кроком колон, а найбільші – прольотом.
Для одноповерхових будівель АТП застосовують багатопрольотні виробничі приміщення, основні несучі конструкції яких – поперечні рами з уніфікованих елементів залізобетонних конструкцій. Сітку колон звичайно беруть 12 ´ 18, 12 ´ 24, 12 ´ 30 м. Висота від підлоги до низу виступаючих конструкцій 4,8...7,2 м. Поперечні рами утворюються з фундаментів стаканного типу, колон прямокутного перерізу і несучих конструкцій покриттів із попередньо напруженого залізобетону. Уздовж будівель по несучих конструкціях установлюють ребристі плити з розмірами 3 ´ 12 м.
Зверху для перекриття приміщень використовують будівельні балки (або ферми), панелі, плити і т. д. Будівельні балки (залізобетонні) застосовують при прольотах до 24 м, а ферми (сегментні, трапецієвидні або з паралельними поясами) – при прольотах 24 м і більше. Металевими фермами перекривають великі прольоти.
Є проекти одноповерхових будівель АТП з укрупненою сіткою колон (40 ´ 40 м і більше) або взагалі без них. Для покриття таких будівель застосовують сферичні оболонки подвійної кривизни, циліндричні оболонки, хвилясті склепіння, висячі вантові системи, які дають змогу збільшити прольоти до 80...100 м і більше. Це дає змогу цілком виключити колони в зонах інтенсивного маневрування автомобілів, споруджувати будівлі не тільки прямокутного, а й круглого перерізу.
У великих зонах зберігання і ТО автомобілів часто для поліпшення проїзду автомобілів прибирають по всій довжині прольотів один ряд колон. Замість них накладають підкроквяні балки або ферми, на які вкладають звичайні кроквяні балки завдовжки 12, 18 і 24 м. Балки тут спираються не на колони, а на підкроквяні конструкції.
Одноповерхові будівлі АТП іноді покривають легкими тентовими або пластмасовими навісами.
Поряд з перевагами уніфікованого будівництва застосування єдиної стандартної сітки колон не завжди забезпечує раціональне планування виробничих приміщень АТП, оскільки різні групи приміщень висувають різні вимоги що до сітки колон. Так для приміщень постів ТО і ПР доцільно мати вільний простір для маневрування автомобілів, що можна забезпечити застосуванням великорозмірної сітки колон. Для виробничих цехів і дільниць доцільно застосовування мілко розмірної сітки колон, яка дасть змогу забезпечити раціональне планування приміщень особливо при їх невеликих площах. Крім того в зонах ТО і ПР, особливо там де використовуються підйомні засоби, необхідна значно більша висота приміщень, ніж на виробничих дільницях.
Таким чином вказані групи приміщень висувають різні вимоги до сітки колон і висоти приміщень. При цьому об’ємно-планувальне рішення, яке задовольняє одну групу приміщень (пости ТО і ПР), не прийнятно для іншої (цехи і дільниці) і навпаки. Тому в ряді випадків доцільно застосовувати мішану сітку колон при якій прольоти колон вибирають різними для частин будівлі, в якій буде розміщено зони ТО і ПР та виробничі цехи (дільниці). Наприклад, (6 + 12 + 6) ´ 6; (6 + 24) ´ 12 м і т. ін.
Конструктивну схему багатоповерхових будівель АТП вибрати значно складніше, ніж одноповерхових. Тут вирішальне значення мають розміри сітки колон. Ідеальною для багатоповерхових будівель АТП є однопрольотна схема без проміжних внутрішніх опор. Оптимальна ширина прольоту для таксомоторних АТП – близько 15...18 м. Разом із тим для промислового будівництва розроблено багатоповерхові каркасні будівлі з найпоширенішою сіткою колон 6 ´ 6 і 6 ´ 9 м. Тому доводиться або використовувати типові вирішення з деяким погіршенням експлуатаційних показників, або розробляти різноманітні спеціальні конструктивні схеми для будівель АТП.
Зважаючи на це, сітку колон багатоповерхових будівель звичайно вибирають із різним кроком для кожного напряму. У поперечному напрямі найбільший розмір кроку визначається шириною проїзду, а в поздовжньому – можливістю встановлення автомобілів (звичайно від 2 до 4) між колонами. Наприклад, для легкових автомобілів, крім застосовуваної в промисловому будівництві сітки колон 6 ´ 9, використовують 7,5 ´ 9; 15,3 ´ 6; (9 + 6 + 9) ´ 5,5; (6 + 7 + 6) ´ 9; (4,5 + 9 + 4,5) ´ 7,5; (3 + 9 + 3) ´ 7,5 м та інші. Висота поверхів 2,8...3,3 м при мінімальній висоті 2,1 м між підлогою і низом виступаючих конструкцій. Для вантажних автомобілів середньої вантажопідйомності розроблено багатоповерховий гараж із сіткою колон 15 ´ 10 м.
Основними конструктивними елементами багатоповерхових каркасів є перекриття (балочні або безбалочні), стіни, колони і рампи.
Балочні перекриття складаються з ригелів таврового перерізу і плит перекриттів (ребристих, двоконсольних Т або 2Т). Ригелі спираються на залізобетонні колони прямокутного перерізу через залізобетонні консолі або знімні стальні столики. Збірні залізобетонні колони роблять на один і два поверхи або на значну (половину або всю) висоту будівлі. Є й інші вирішення.
У багатоповерхових будівлях із балочним каркасом міжповерхові перекриття складаються з плит, які укладають на балки-ригелі. У свою чергу, ригелі закріплюють на консольних виступах колон. Застосовують і міжповерхові перекриття шатрового типу з сіткою колон 12 ´ 12 м. Спостерігається тенденція укрупнення несучих елементів каркасів будівель за рахунок об'єднання ригелів із колонами. Такі укрупнені елементи виготовляють у вигляді плоских або просторових рам.
Безбалочні перекриття мають не тільки конструктивні, а й експлуатаційні переваги порівняно з ребристими: знижується висота поверху й загальна висота будівлі, скорочується довжина або ухил рамп, поліпшується вентиляція приміщень. Основним елементом перекриття є безбалочна плита, жорстко зв'язана з колонами. Плити виконують монолітними, збірними або збірно-монолітними. Колони збірні.
Окремі приміщення ізолюють одне від одного і від зовнішнього середовища стінами, або перегородками. Вибір конструкції стін залежить від призначення або розташування (надземна чи підземна) будівлі, а також від району будівництва. У будівлях, призначених для ТО і ремонту автомобілів, як захисні конструкції застосовують одно- або багатошарові стінові панелі, які забезпечують потрібний волого-температурний режим у приміщеннях. Для підземних будівель, які споруджують відкритим способом, стіни звичайно виконують із збірних залізобетонних плит суцільного або ребристого перерізу у вигляді 2Т різної товщини (залежно від глибини закладання).
При незначній висоті будівлі (2...3 поверхи) стінові панелі можуть бути заввишки на всю будівлю.
Деякі будівлі АТП будують із капітальними стінами, особливо в тих районах, де є достатня кількість цегли. Капітальні стіни несучі. Вони сприймають вертикальні навантаження, їх застосовують у будівлях безкаркасних і з наземним каркасом. Капітальні стіни будують із цегли і блоків завтовшки 380, 510, 610 мм. їх використовують як зовнішні, а також для ізоляції окремих зон і вогненебезпечних приміщень. Колон у капітальних стінах немає.
У каркасних будівлях вертикальне навантаження сприймають колони. Перегородка і несучі стіни виконують захисні функції, їх будують із цегли, дрібних блоків (при товщині стін 120, 250, 380 мм) або зі стінових панелей завтовшки 100, 120,300 мм (для стін неопалюваних будівель) і 280...300 мм (для опалюваних будівель). Для південних районів несучі стіни використовують як зовнішні стіни. Усередині будівель, крім роздільних перегородок, для часткової ізоляції окремих приміщень (складу, інструментальної і т. ін.) використовують не на всю висоту приміщення дерев'яні або металеві сітки і залізобетонні збірно-розбірні плити заввишки від 2,2 до 3 м.
При будівництві й експлуатації будівлі велику увагу приділяють прорізам (ворота, двері, вікна, ліхтарі та ін.). Ворота розміщують як у зовнішніх стінах, так і в роздільних перегородках, їх використовують для проїзду автомобілів. За конструкцією розрізняють ворота двопільні, розпашні, розсувні, підйомні і відкотні. Полотна розпашних воріт відчиняються назовні (за вимогами техніки безпеки). Останнім часом широко застосовують хитні ворота, виконані з гуми або прозорого пружного пластику. Такі ворота усувають потребу зупинки транспорту при заїзді в будівлю, оскільки м'який матеріал воріт не завдає пошкоджень автомобілю; зменшуються при цьому і теплові втрати. Звичайно ворота розміщують у торцевих стінах будівель і обладнують повітряно-тепловими завісами з автоматичною дією. Розміри воріт за шириною кратні 500 мм, за висотою – 600 мм, мінімальні розміри 3000 ´ 3000 мм.
Для проходу людей в адміністративно-побутових приміщеннях 1 цехах, де немає великогабаритного устаткування, застосовують однопільні двері завширшки 750 або 1000 мм. Двопільні двері використовують у складських приміщеннях і в усіх інших цехах. Ширина цих дверей 1500 або 2000 мм. Стандартна висота усіх дверей 2400 мм.
Виробничі приміщення в денну пору освітлюються природним світлом через вікна в зовнішніх стінах або світлові ліхтарі, влаштовані на дахах будівель у спеціальних прорізах (верхнє освітлення). Окремі широкі приміщення освітлюють штучним світлом. У стінах будівель світлові прорізи роблять у вигляді окремих вікон, стрічкових і суцільних стін. По периметру будівлі вікна розміщують симетрично. Простінки між вікнами мають однакові розміри. Рами вікон роблять одинарними або подвійними залежно від призначення приміщення та кліматичних особливостей району розташування АТП. Широко застосовують економічні спарені віконні рами й одинарні віконні рами з подвійним заскленням. Висота вікон 1,2; 1,8; 2,4 м (кратна 0,6 м), ширина 1,5; 2; 3; 4 м.
Дуже важливим елементом виробничих приміщень є підлога різних видів залежно від призначення приміщення. Наприклад, у зонах зберігання, ТО, у складах запасних частин і агрегатів, у карбюраторному, агрегатному цехах застосовують асфальтобетонну, а в слюсарно-механічному, електротехнічному – торцеву з дерев'яних шашок. Останнім часом підлогу роблять із полімерних матеріалів.
Для сполучення між поверхами у багатоповерхових будівлях застосовують різні сходи, ліфти і рампи. Прямі рампи роблять аналогічно конструкції міжповерхового перекриття, прийнятої для цієї будівлі. При збірних перекриттях пряма рампа звичайно складається з ребристих плит, укладених на похилі балки. Спіральні рампи виконують монолітними або збірними. Збірні складаються з трапецієвидних або прямокутних у плані плит. Є й інші конструкції.
Ширина проїзної частини одноколійних прямолінійних рамп для автомобілів І категорії (довжина до 6 м, ширина до 2,1 м) повинна дорівнювати найбільшій ширині автомобіля плюс 0,8 м; для автомобілів з великими габаритними розмірами – ширині автомобіля плюс 1,2 м; але не менш як 3,5 м. Ширина криволінійних рамп дорівнює ширині смуги, що утворюється в горизонтальній проекції автомобілем І категорії, який рухається, плюс 1 м, а більшого автомобіля плюс 1,5 м, але не менш як 2,5 м.
4.7 Вимоги технологічного процесу до планувальних рішень будівель, приміщень і споруд АТП
4.7.1. ТО і ПР рухомого складу
Виробничо-складські приміщення ТО і ПР підприємств по обслуговуванню автомобілів І, II і III категорій слід розміщувати в одній будівлі. Допускається розміщення в окремій будівлі приміщень комплексу ЩО, фарбувальних, кузовних, шиномонтажних і супутніх ним робіт ПР рухомого складу.
Для виконання окремих видів або групи робіт ТО і ПР рухомого складу, встановлюваних технологічною частиною проекту, з урахуванням їх протипожежної небезпеки і санітарних вимог слід передбачати окреме приміщення для виконання наступних груп робіт ТО і ПР рухомого складу:
а) мийних, прибиральних і інших робіт комплексу ЩО, окрім заправки автомобілів паливом;
б) постових робіт ТО-1, ТО-2, загальної діагностики, розбірно-складальних і регулювальних робіт ПР;
в) постових робіт поглибленої діагностики;
г) агрегатних, слюсарно-механічних, електротехнічних і радіоремонтних робіт, робіт по ремонту інструменту, ремонту і виготовленню технологічного обладнання, пристосувань і виробничого інвентарю;
д) випробування двигунів;
е) ремонту приладів системи живлення карбюраторних і дизельних двигунів;
ж) ремонту акумуляторних батарей;
з) шиномонтажних і робіт вулканізації;
і) таксиметричних робіт;
к) ковальсько-ресорних, мідницько-радіаторних, зварювальних, бляхарських і арматурних робіт;
л) деревообробних і оббивних робіт;
м) фарбувальних робіт.
Роботи з ремонту приладів системи живлення допускається проводити в одному приміщенні категорії "Д" спільно з виконанням робіт, вказаних в підпункті "г".
В підприємствах при кількості автомобілів І, II і III категорії до 200 включно і кількості автомобілів IV категорії до 50 включно, а також на СТОА з кількістю постів ТО і ПР до 10-ти включно, роботи, вказані в підпунктах б) і г) допускається проводити в одному приміщенні.
Шиномонтажні роботи допускається проводити в приміщенні постів ТО і ПР рухомого складу.
В підприємствах при кількості автомобілів І категорії до 200 включно пости поглибленої діагностики допускається розміщувати в приміщенні постів ТО і ПР рухомого складу.
Для АТП і промислових філіалів при кількості автомобілів І категорії 500 і більш, II і III категорії 300 і більш і IV категорії 100 і більш, для БЦТО, ВТК, ЦСП виконання робіт, вказаних в підпунктах б), г), к) і м) допускається передбачати в окремих приміщеннях без пристрою протипожежних перегородок в межах кожної групи.
Приміщення для виконання фарбувальних робіт слід передбачати відповідно до вимог "Правил і норм техніки безпеки, пожежної безпеки і виробничої санітарії для фарбувальних цехів.
На СТОА з кількістю постів ТО і ПР до 10 включно в приміщенні постів ТО і ПР допускається розміщувати пости для ремонту кузовів з приміщенням зварювання за умови, що вказані пости повинні бути захищені суцільними екранами, що не згоряють, заввишки 2,5 м від підлоги і забезпечені централізованим газопостачанням.
Отвори між приміщеннями мийних робіт комплексу ЩО і суміжними з ними приміщеннями зберігання, постів ТО і ПР рухомого складу допускається заповнювати водонепроникними шторами.
Для автомобілів, призначених для перевезення харчових продуктів, слід передбачати окремі пости для санітарної обробки кузовів, виконуване після зовнішнього миття автомобілів, їх кабін, шасі і трансмісії.
Для зберігання хімікатів і приготування миючих розчинів, призначених для санітарної обробки кузовів, слід передбачати окреме приміщення.
Для виконання постових робіт ТО і ПР автомобілів, що перевозять фекальні рідини і сміття, отруйні матеріали, інфікуючі матеріали, паливно-мастильні матеріали слід передбачати для кожного типу рухомого складу окремі приміщення, що відповідають аналогічним вимогам, висловленим у ВСН-01-89 для приміщень зберігання вказаних груп автомобілів.
Для виконання мийних, прибиральних і інших робіт комплексу ЩО при температурі зовнішнього повітря 0°С і вище допускається передбачати пости, розташовані на відкритому майданчику або під навісом.
В районах з середньою температурою зовнішнього повітря найхолоднішого місяця року 0°С і вище роботи ТО-1, ТО-2, розбірно-складальні роботи по заміні агрегатів і вузлів, регулювальні, шиномонтажні зварювальні, бляхарські деревообробні роботи ПР допускається проводити на постах, розташованих під навісом з негорючих матеріалів.
В приміщенні для розміщення зварювальних, бляхарських ділянок, а також в приміщенні деревообробної ділянки допускається розміщувати пости для виконання відповідно зварювально-бляхарських або столярних робіт безпосередньо на рухомому складі.
Зварювальні роботи безпосередньо на автомобілі слід проводити при дотриманні Правил пожежної безпеки для підприємств автомобільного транспорту загального користування і ГОСТ 12.3.003-86.
Пости зварювальних, бляхарських і арматурних робіт для автомобілів IV категорії з кількістю постів не більше двох допускається відділяти від приміщень постів ТО і ПР перегородкою з негорючих матеріалів заввишки не менше 4-х метрів для забезпечення пропуску підйомно-транспортних засобів.
Ацетиленові і кисневі балони в кількості не більше 10 шт. кожного найменування для організації зварювальних постів слід розміщувати відповідно до положень ВСН-01-89 Мінавтотранса РСФСР.
Подачу автомобілів на пости фарбування і сушки слід передбачати пристроями, що виключають запуск двигуна і утворення іскріння.
Для виконання акумуляторних робіт слід передбачати три приміщення:
– для ремонту акумуляторних батарей;
– для зарядки акумуляторних батарей;
– для зберігання кислоти і приготування електроліту.
На підприємствах, де не передбачений ремонт акумуляторів, спеціальну шафу для зарядки акумуляторних батарей допускається розміщувати в приміщеннях категорій "Д" по пожежній небезпеці.
Для зберігання запасних частин і матеріалів, вказаних нижче в кожному підпункті, слід передбачати окреме приміщення, відгороджене протипожежними перегородками і перекриттями залежно від ступеня вогнестійкості будівлі:
а) двигунів, агрегатів, вузлів, деталей, не пожежонебезпечних матеріалів, металів, інструменту, цінного утилю (кольоровий метал і т. ін.);
б) автомобільних шин (камер і покришок);
в) змащувальних матеріалів;
г) лакофарбових матеріалів;
д) твердих матеріалів, що згоряють (папір, картон, дрантя).
Зберігання на АТП балонів з ацетиленом, киснем і азотом повинне передбачатися в одноповерховій будівлі, що окремо стоїть, не нижче II ступеня вогнестійкості або під навісом з матеріалів, що не згоряють, в загальній кількості не більше 80 шт.
Балони з ацетиленом і киснем повинні зберігатися окремо один від одного в ізольованих приміщеннях, виділених глухими захищаючими конструкціями з межею вогнестійкості не менше 0,75 години. Для цих приміщень слід передбачати ізольовані виходи назовні. Протипожежні розриви від будівель і навісів з вказаними балонами до інших будівель і споруд виробничого призначення слід приймати не менше 20 м, до адміністративно-побутового призначення – не менше 25 м, до житлових і суспільних будівель – не менше 100 м. Допускається пристроювати навіси з балонами до протипожежної стіни 1-го типу виробничих будівель категорії "В" не нижче II ступеня вогнестійкості.
Приміщення для зберігання автомобільних шин площею більше 50 м2 повинне розташовуватися з зовнішньої стогони будівлі з віконним отвором.
Зберігання змінної потреби двигунів, агрегатів, вузлів, деталей, матеріалів (за винятком ЛВЖ і ГЖ) і інструменту – допускається проводити безпосередньо в приміщенні постів ТО і ПР рухомого складу в коморі, відгородженій перегородками з негорючих матеріалів без нормованої межі вогнестійкості.
Зберігання автомобільних шин допускається спільно з іншими матеріалами виходячи з умови спільності зберігання при загальній площі приміщення до 50 м2 включно.
При необхідності заправки автомобілів паливом після ремонту вказані операції слід проводити на ПЗП, розміщуваних на території підприємства відповідно до вимог ВСН-01-89.
4.7.2 Пристрої і споруди для огляду автомобілів
Для забезпечення доступу до агрегатів, вузлів і деталей, розташованих знизу рухомого складу, в процесі виконання робіт ТО і ПР переважно повинні використовуватися підлогові механізовані пристрої (гідравлічні і електричні підйомники, пересувні стійки, перекидачі і т. ін.). В окремих випадках у відповідності до вимоги технологічного процесу допускається створення оглядових канав.
Розміри оглядових канав повинні проектуватися з урахуванням наступних вимог:
- довжина робочої зони оглядової канави повинна бути не менше габаритної довжини рухомого складу;
- ширина оглядової канави повинна встановлюватися, виходячи з розмірів колії рухомого складу з урахуванням створення зовнішніх або внутрішніх реборд;
- глибина оглядової канави повинна забезпечувати вільний доступ до агрегатів, вузлів і деталей, розташованих знизу рухомого складу і складає:
- для легкових автомобілів і автобусів особливо малого класу – 1,3-1,5 м;
- для вантажних автомобілів і автобусів – 1,1-1,2 м;
- для позашляхових автомобілів-самоскидів – 0,5-0,7 м.
На в'їзній частині оглядової канави слід передбачати розсікача заввишки 0,15-0,20 м.
Проїзні оглядові канави, що розташовуються паралельно одна одній, повинні, як правило, об'єднуватися тунелями (підземними переходами), а тупикові канаві – відкритими траншеями.
Висота від підлоги до низу покриття тунелю повинна складати не менше 2 м, ширина тунелю – не менше 1 м.
Ширина траншеї приймається рівній 1,2 м без розміщення в ній устаткування і 2,0-2,2 м при розміщенні в ній устаткування.
Для входу в оглядові канави слід передбачати сходи шириною не менше 0,7 м в кількості:
для тупикових оглядових канав, з'єднаних траншеями – не менше одних на три канави; для індивідуальних проїзних оглядових канав, з'єднаних тунелями – не менше одних на чотири канави;
для проїзних оглядових канав потокових ліній – не менше двох на кожну потокову лінію, розташовані з протилежних сторін (відстань до найближчого виходу повинна бути не більше 25 м;
для тупикових оглядових канав, не з'єднаних траншеями – по одних на кожну канаву.
Входи в оглядові канави не повинні розташовуватися під автомобілями і на шляхах руху (за винятком постів для спеціальної обробки рухомого складу відповідно з СНиП 2.01.57-85) і маневрування рухомого складу і мати огорожу поручнями заввишки 0,9 м.
На тупикових оглядових канавах слід передбачати пристрій упорів для коліс автомобілів.
Оглядові канави повинні мати ніші для розміщення електричних світильників і розетки для вмикання переносних ламп напругою 12 В.
Для забезпечення підйому рухомого складу на оглядових канавах слід передбачати пересувні або стаціонарні підйомники канав.
Оглядові канави повинні бути обладнані приточно-витяжною вентиляцією відповідно до вимог ВСН-01-83 Мінавтотранса РСФСР.
4.7.3 Будівлі і споруди для експлуатації газобалонних автомобілів
Проектування стоянок для зберігання, приміщень і споруд постів ТО і ПР автомобілів, що працюють на СНГ і СПГ повинне здійснюватися з урахуванням обмежувальних вимог, вказаних в діючому переліку категорій приміщень і споруд автотранспортних і авторемонтних підприємств по вибухопожежній і пожежній небезпеці і класів вибухонебезпечних і пожежонебезпечних зон за правилами влаштування електроустановок, а також у ВСН-01-89 Мінавтотранса РСФСР.
При проектуванні КПП слід передбачати організацію перевірки герметичності газової системи живлення.
Автомобілі з порушенням герметичності газового балона і запірної апаратури повинні поступати на спеціальний пост для здійснення зливу скрапленого газу або стислого газу в акумулюючі балони.
Загальна кількість 50-літрових балонів для акумуляції стислого природного газу при випуску його з балонів автомобіля не повинна перевищувати 40 шт.
Навіси для поста випуску газу і балонів для акумуляції газу повинні бути відокремлені один від одного глухою перегородкою, що не згоряє.
Майданчик для випуску газу з акумулюючими балонами повинен розташовуватися від виробничих будівель і споруд АТП на відстані не менше 20 м, від житлових і суспільних будівель – не менше 100 м, до адміністративно-побутового призначення – не менше 25 м, від будівель і споруд інших підприємств – не менше 50 м.
При відповідному техніко-економічному обґрунтовуванні і дотриманні заходів з вибухопожежонебезпеки, як виняток, допускається випуск стислого газу в атмосферу на відкритому спеціально обладнаному майданчику.
Після спорожнення балони повинні бути продуті негорючим (інертним) газом безпосередньо на автомобілі.
Рух газобалонних автомобілів в приміщеннях стоянки і постів ТО і ПР, окрім приміщень малярних ділянок, допускається здійснювати своїм ходом при роботі двигуна на бензині і дизельному паливі і за умови закритих магістральних вентилів у виробленому газі з системи живлення.
При роботі на газі допускається проведення діагностики потужності параметрів і регулювання двигунів на малих обертах холостого ходу, а також рух автомобілів на відкритих стоянках.
Повторний огляд балонів, а також випробування (опресовування) газової системи живлення після збирання повинен здійснюватися централізовано на спеціальних пунктах (станціях).
