Cover

ТЕОРЕТИЧНА ТА ПРИКЛАДНА МЕХАНІКА
(ТЕХНІЧНА МЕХАНІКА)

САМОСТІЙНА ТА ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА СТУДЕНТІВ
Частина 1

Навчальний посібник

Каталог посібників Видавництво ВНТУ
← Назад ↑ Зміст → Вперед

3 ПОБУДОВА ЕПЮР ВНУТРІШНІХ ЗУСИЛЬ

 

 

3.1 Теоретичні відомості і методичні вказівки

 

3.1.1 Внутрішні сили. Метод перерізів

 

У будь-якому тілі між його мікрочастинками завжди існують сили взаємодії, які зумовлюють існування тіла як єдиного цілого.

При дії на тіло зовнішніх сил у будь-якому його перерізі виникають додаткові, внутрішні сили взаємодії між частинками тіла (крім тих, що існували в цьому елементі, коли він був ненавантажений), які перешкоджають зміні відстаней між цими частинками та руйнуванню тіла. Ці сили часто називають внутрішніми силами пружності. Саме внутрішні сили й визначають для розрахунку на міцність та жорсткість бруса.

Для встановлення величини внутрішніх сил, що виникають у перерізі стержнів, які підлягають зовнішній силовій дії, використовується метод перерізів. Нехай є деяке пружне тіло (рис. 3.1, а), що перебуває у рівновазі під дією системи зовнішніх сил Unsupported image type.

 

Unsupported image type.

Розділимо це тіло деякою площиною Н на дві частини I і II (рис.3.1, а). Відкинемо одну з частин, наприклад I і розглянемо умови рівноваги частини II (рис. 3.1, б), що залишилася. Щоб ця частина була в рівновазі, як і у випадку, коли вона була частиною цілого тіла, треба, щоб крім зовнішніх сил, прикладених до неї, були збережені й раніше діючі на цю частину внутрішні сили взаємодії, що виникають між частинами I  і II під впливом зовнішніх сил.

Згадані внутрішні сили, суцільно розподілені по зробленому перерізу, очевидно, можна звести до деякої системи сил, яка замінює вплив відкинутої частини тіла на ту, що залишилася.

Якби ми розглядали рівновагу частини I, відкинувши частину II, то вплив відкинутої частини, очевидно, врахували б такими самими внутрішніми силами, прикладеними до частини I  у тому самому перерізі, але у зворотному до попереднього напрямку.

У найбільш загальному випадку систему внутрішніх сил можна звести до однієї сили Unsupported image type. (головного вектора) і однієї пари сил Unsupported image type. (головного моменту).

При визначенні внутрішніх сил в стержнях рекомендується проводити переріз перпендикулярно до осі стержня. Виберемо осі координат x, y, z  з початком в центрі ваги перерізу так, щоб осі Oy і Oz лежали в його площині. Розкладемо головний вектор Unsupported image type. на складові по осях координат: Unsupported image type., а головний момент М - на три моменти: Unsupported image type. і Unsupported image type. (рис. 3.1, б).

Ці шість зусиль можуть бути легко знайдені з рівнянь рівноваги (рівнянь статики), записаних для будь-якої із частин тіла

 

Unsupported image type.,                            Unsupported image type.,

Unsupported image type.,                             Unsupported image type.,

Unsupported image type.,                             Unsupported image type.,

 

де  Pyi , Pzi , Pxi - проекції зовнішніх сил на відповідні осі; myi ,

mzi , mxi - моменти зовнішніх сил відносно відповідних осей.

Шість величин N, Qy, Qz, Mx , My i Mz прийнято називати внутрішніми силовими факторами або внутрішніми зусиллями. Кожна із цих сил має свою назву. Силу N, що діє вздовж осі x, називають поздовжньою або нормальною силою. Сили Qy i Qz  називають поперечними силами (рідше – силами, що перерізують) . Моменти My i Mz, очевидно, намагатимуться зігнути стержень у площинах xОy i xОz, тому їх називають згинальними, а момент Mx, який скручує стержень, називають крутним моментом.

Для зусиль і моментів у перерізі можна дати такі визначення:

поздовжня сила N – це сума проекцій усіх внутрішніх сил, що діють у перерізі на нормаль до перерізу (чи на вісь стержня);

поперечні сили Qy, Qz – це суми проекцій усіх внутрішніх сил у перерізі на головні центральні осі перерізу у и z відповідно;

крутний момент Мх (чи Мкр) – це сума моментів усіх внутрішніх сил у перерізі щодо осі стержня;

згинальні моменти Му і Мz – це суми моментів усіх внутрішніх сил у перерізі щодо головних центральних осей перерізу у и z відповідно.