РОЗДІЛ 3. МОДЕЛЮВАННЯ СИСТЕМ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ
Як уже відзначалося у першій частині нашого курсу, у більшості реальних великих систем не обійтися без врахування «станів природи» – впливів стохастичного типу, випадкових величин або випадкових подій. Це можуть бути не тільки зовнішні впливи на систему в цілому або на окремі її елементи. Дуже часто і внутрішні системні зв’язки мають таку ж, «випадкову» природу. Важливо зрозуміти, що стохастичність зв’язків між елементами системи є основним чинником ризику виконати замість системного аналізу зовсім безглузду роботу, тобто, отримати як рекомендації по керуванню системою заздалегідь неприйнятні рішення.
Вище вже було прийнято, що у таких випадках замість самої випадкової величини X доводиться використовувати її математичне сподівання Mx. Усе начебто б просто – не знаємо, так очікуємо. Але наскільки виправдані наші сподівання? Яка впевненість або яка ймовірність помилитися? Такі питання вирішуються, відповіді на них отримати можна – але для цього треба мати інформацію про закон розподілу ВВ. От і доводиться на даному етапі системного аналізу (етапі моделювання) займатися статистичними дослідженнями, тобто, намагатися отримати відповіді на питання:
— чи є даний елемент системи і вироблені ним операції «класичними»?
— чи немає підстав використовувати теорію для визначення типу розподілу ВВ (продукції, грошей або інформаційних повідомлень)? А якщо це так, то можна сподіватися на оцінки помилок під час прийняття рішень. Якщо ж це не так, то доводиться порушувати ставити питання інакше:
— чи не можна отримати шуканий розподіл ВВ із даних експерименту?
Якщо цей експеримент обійдеться дорого або фізично чи морально неможливий, то скористатися апостеріорним даними, досвідом минулого або пророкуваннями на майбутнє, експертними оцінками? Якщо ж і тут немає підстав для прийняття позитивних рішень, то можна сподіватися ще на один вихід з положення. Не завжди, але усе-таки можливо використовувати поточний стан вже діючої системи, її реальне «життя» для отримання глобальних показників функціонування системи. Для цієї мети слугують методи планування експерименту, теоретичною і методологічною основою яких є особлива область системного аналізу – так званий факторний аналіз, сутність якого буде пояснена нижче.