Історія становлення та розвитку народного музичного інструментарію тісно пов'язана із загальним процесом розвитку української музичної культури, яка формувалася протягом багатьох століть. Поява народного музичного інструментарію сягає своїм корінням у сиву давнину і бере початок у трудовій діяльності народу. Учені довели, що спочатку музичні інструменти мали прикладне значення, вони застосовувалися для організації трудового процесу спільноти. Таким чином виникли ударні інструменти, які вважають найдавнішими. Згодом з'явилися духові інструменти, що служили засобом зв'язку. Третім, якісно новим етапом розвитку народного музичного інструментарію було виникнення струнних інструментів, які задовольняли духовні потреби народу. Створення, розвиток та удосконалення музичного інструментарію відбувалося у процесі економічного, технічного і культурного розвитку людства.

Дослідники музичного інструментарію К. Закс, А. Шеффнер, І. Мацієвський, І. Земцовський вказують на труднощі у визначенні поняття "музичний інструмент", оскільки знаряддя для творення музики бачать уже в самому людському тілі, у танці, оплесках долонь, різкому помаху руки в повітрі, губному чи зубному свисті тощо. Отже, музичні інструменти – штучно створені знаряддя чи природні предмети, які видають звук (шум) і використовуються з художньою метою.

У визначенні поняття "народні музичні інструменти" теж існує кілька поглядів. Приміром, В. Откидач вважає, що це інструменти, які виготовляються народними умільцями і використовуються в побуті й музично-художньому виконавстві.

На думку І. Мацієвського, до народних українських належать передусім такі музичні інструменти, які протягом того чи іншого історичного часу є (або були) структурно-функційним чинником народної музичної традиції українського етносу, однією чи кількох її етнографічних та соціальних груп.

Отже, бачимо, що в процесі розвитку музичної культури сутність поняття "музичні інструменти" постійно змінюється, чим і пояснюється неоднозначність і розмаїтість трактування змісту понять "музичні інструменти" і "народні музичні інструменти". А українськими можна називати справді ті інструменти, які широко побутують серед нашого етносу. Ці інструменти з давнини вплелися в культуру і життя українського народу, хоча й мають певні аналоги в музичному інструментарії інших народів світу. Тому безпідставними є сумніви щодо їх української ґенези й оригінального розвитку.

Як відомо, Україна займає одне з найпочесніших місць з-поміж небагатьох країн світу щодо різноманітності народного музичного інструментарію. Але за яким принципом визначають музичні інструменти як народні? Ідентифікуючи народні музичні інструменти будь-якого народу, керуються трьома факторами: часу, простору і суспільним фактором.

Згідно з фактором часу, до народних музичних інструментів ми відносимо ті, які протягом певного історичного періоду використовувалися даним народом, виготовлялися й удосконалювалися його майстрами, і, найголовніше, набули специфічного національного репертуару.

За фактором простору, інструменти поділяють на загальнонаціональні та регіональні. До загальнонаціональних належать скрипка, бандура, колісна ліра, торбан, сопілка, окарина, бубон, барабан тощо. Прикладом регіональних народних інструментів можуть бути: флояра, дводенцівка, дуда, трембіта, теленка, дримба, бугай (Гуцульщина); цимбали, флейта Пана (Буковина); труба (лігава), сопілка-викрутка, дудка-колянка, ріжки (Полісся) та ін.

При цьому вчені зазначають, що зростання зацікавленості самобутнім музичним інструментарієм у різних регіонах України зумовлює все більшу їх інтеграцію. Наприклад, цимбали, що в недалекому минулому були поширені переважно лише в західноукраїнських областях, набувають популярності й у центральних регіонах України. Водночас бандура, яка ще століття тому майже не була відома в Західній Україні, знаходить усе більше шанувальників у Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Рівненській, Житомирській областях і по праву стала загальнонаціональним народним інструментом.

Важливим в ідентифікації народних інструментів є суспільний фактор. Адже в кожної верстви населення (дворянства, духовенства, міщан, козацької старшини) були власні традиційні інструменти, які використовувалися й у сфері народної музики. Так, серед дворянства були поширені столоподібні гуслі і торбан, серед духовенства – гуслі-псалтир і столоподібні гуслі. Для козацької старшини вважалося престижним грати на торбані та виконувати у його супроводі кобзарський репертуар.