На сьогодні народно-оркестрові колективи мають усталений інструментальний склад, який відповідає усім вимогам оркестрового виконавства. До них входять оркестрові групи, сформовані на основі споріднених чи відносно споріднених інструментів. Оркестри мають великий діапазон, який охоплює весь музичний звукоряд, і значні динамічні можливості. Оркестри народних інструментів обох типів характеризуються великою кількістю оригінальних тембрів; наявність споріднених і контрастних тембрів збагачує звучання колективів.

Сучасний етап розвитку народно-оркестрового виконавства характеризується удосконаленням народного музичного інструментарію. Так, відомий український бандурист і майстер Р. Гриньків у 1999 р. створив для власної концертної діяльності нову київсько-харківську бандуру, що значно розширило виконавські можливості. Майстер збільшив резонаторний отвір, підняв струни над декою – це істотно вплинуло на звукоутворення. Новим також є введення демпфера, який виконує функцію не лише глушителя, а й регістра, тим самим надаючи інструментові різного тембрального забарвлення. Ще одним новаторством у конструкції бандури Р. Гриньківа є наявність спеціальної підставки, на якій вона стоїть під час гри.

Значного вдосконалення зазнали і цимбали. Великий внесок у реконструкцію цього інструмента й у створення українського сучасного варіанту концертних цимбалів зробили Г. Агратіна, Д. Попічук, В. Руденко, П. Теуту. Вони розробили власні різновиди малих і середніх цимбалів, взявши за основу угорські зразки, але з використанням окремих елементів традиційних українських інструментів. У 1998 р. Т. Баран на основі власних досліджень та креслень виготовив удосконалений зразок цимбалів системи "Шунда". Сучасний український майстер І. Дутчак (смт. Богородчани Івано-Франківської області) за створення власного зразка цимбалів був нагороджений грамотою на Світовому конгресі цимбалістів, що проводився у Львові 2002 року.

Музичний майстер Ю. Збандут активно вдосконалює кобзу. У 2002 р. він створив кобзу з новою акустичною конструкцією – системою замкненої ударної музичної хвилі, завдяки чому цей інструмент набув виразного сріблястого звучання. Згодом Ю. Збандут виготовив цілу сім'ю кобз (прима, альт, тенор, бас, контрабас), яка успішно застосовується в оркестрі народних інструментів Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського.

Та, слід відзначити, що на сучасному етапі для народно-оркестрових колективів є надзвичайно актуальним удосконалення групи народних духових інструментів (сурми, козацької труби, трембіти та ін.), покращення їхніх технічних і звуко-виражальних можливостей. Широке використання цих інструментів в оркестрах спричинить розмаїття тембрового колориту оркестрового звучання.

Сучасний період розвитку народно-оркестрового виконавства також позначений жанрово-стильовою розмаїтістю репертуару. Загалом у репертуарі народно-оркестрових колективів відбито динаміку його розвитку від творів для аматорського музикування до оригінальних високохудожніх зразків. Для формування і поповнення репертуару оркестри народних інструментів використовують багато різних джерел. Основну його частину складають оригінальні твори для оркестру, перекладення (інструментовки) класичної музики, обробки (транскрипції) народних мелодій, сучасний авангард, твори для різних видів ансамблів тощо.

У творчості сучасних професійних оркестрів народних інструментів органічно поєднуються традиції народно-оркестрового виконавства другої половини XX ст. та новаторські тенденції, зумовлені творчістю сучасних композиторів, які пишуть для цих колективів (Ю. Алжнєва, А. Гайденка, В. Зубицького, В. Степурка, В. Шумейка, Ю. Шевченка та ін.). Однією з характерних ознак композиторської творчості є оновлення принципів втілення фольклорного матеріалу. Твори композиторів характеризуються орієнтацією на давні жанри фольклору, втіленням національних засад на інтонаційно-образному рівні, яскравим виявленням тембрової специфіки народного оркестру, творчими спробами поєднати народну традицію з жанрами професійної музики (інструментальний концерт, токата тощо) та сучасним музичним мисленням. Здійснюються спроби синтезувати фольклорний мелос із музичною стилістикою джазу, естради тощо. Композитори захопилися ідеєю розкриття можливостей солюючих інструментів (кобзи, сопілки, свирілі, ліри, цимбалів).

Поруч із фольклорними засадами, яких дотримуються композитори при створенні репертуару для народного оркестру в музичній мові використовуються також елементи сучасної композиторської техніки – сонористика, зіставлення звукових масивів, колористичні ефекти тощо.

Отже, репертуар оркестру народних інструментів збагатився новаторськими в жанрово-стильовому та виконавському плані творами вітчизняних композиторів. Це сприяє урізноманітненню виконавської палітри, розширенню тембрально-колористичних можливостей, використанню нових засобів виразності оркестрового звучання.