Важливим аспектом реалізації мети та завдань навчально-виховної роботи у вищій школі є процес та результат адаптації студентів першого курсу.

Питанню адаптації студентів в умовах ВНЗ у сучасній психологічній літературі приділяється значна увага. Зокрема, це наукові пошуки Т. Алексєєвої, Ю. Бохонкової, Н. Герасимової, В. Демченко, О. Кузнєцової, Л. Литвинової, І. Соколової та ін.

Педагогічні аспекти адаптації студентів розглядаються в працях С. Гури, Л. Дябел, І. Соколової, В. Сорочинської, В. Штифурак та ін. Аналіз педагогічної літератури засвідчує недостатність уваги науковців до проблеми педагогічних чинників адаптації.

Сучасні вимоги до навчально-виховної роботи потребують посилення  педагогічних досліджень у цій сфері з метою розробки ефективних практичних методик адаптації студентів.

Ставши студентом вищого навчального закладу першокурсники здебільшого відчувають піднесення, радість, емоційний підйом, зростає власна самооцінка тощо. Але значна їх частина уже через кілька місяців (тижнів) починають відчувати певний дискомфорт, основною причиною якого є труднощі адаптації в умовах вищого навчального закладу. 

Термін “адаптація” використовується в різних галузях наукового знання, однак дослідниками ще не вироблено єдиної думки про його зміст. Так, одні автори розглядають адаптацію як процес, результат “пристосування”, а інші як “взаємодію” людини і об’єкта адаптації, або як  “взаємодію” людини і середовища.

На нашу думку, процес адаптації припускає активність самого суб’єкта діяльності,  яка передбачає вивчення умов, норм, правил нового життєвого простору, пошук і кореляцію шляхів й рішень відповідно до конкретних умов життєдіяльності. Адаптація містить у собі складні, багатовимірні взаємини людини із зовнішнім середовищем.

Останнім часом поняття взаємодії все частіше зустрічається у визначеннях адаптації [3]. Саме поняття “взаємодія” припускає взаємозв’язок, взаємний вплив, взаємну дію суб’єктів. Природно, що у контексті біологічної адаптації, за умови високої залежності індивіда від малорухомого середовища, термін “пристосування” більш точно відбиває суть процесу. Однак характерною стає тенденція зростання інтересу до соціально-психологічної адаптації, тому і поняття “взаємодія” набуває більшої актуальності. Як правило, опис процесу адаптації як взаємодії щільно пов’язаний з визнанням активної ролі особистості в процесі адаптації, з підвищенням статусу свідомої креативної поведінки. Поняття “взаємодія” точніше відбиває особливості процесу соціально-психологічної адаптації.

На студентський вік припадає процес активного формування соціальної зрілості, яка полягає у здатності кожної молодої людини осмислювати зміст, характер, значення певної сукупності соціальних ролей. Цей період збігається з періодом юності і відрізняється складністю становлення особистісних рис. Розвиваються такі якості особистості, як цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самостійність, ініціативність, уміння володіти собою. Підвищується інтерес до моральних проблем – смислу життя, способу життя, любові, вірності та ін. Однак здатність людини 17 – 19 років до свідомої регуляції своєї поведінки розвинута не повною мірою [3]. 

Адаптація студентів-першокурсників в умовах нового середовища, в умовах нової системи освіти у вищих навчальних закладах не завжди проходить успішно.

Дослідження процесу адаптації першокурсників в умовах ВНЗ дозволяють виділити такіголовні труднощі:

• переживання, пов’язані з виходом зі шкільного колективу;
• невизначеність мотивації вибору професії;
• недостатня психологічна підготовка;
• невміння здійснювати психологічну саморегуляцію поведінки і діяльності, що підсилюється відсутністю звичного повсякденного контролю педагогів і батьків;
• нові умови діяльності студента у ВНЗ – це якісно інша система співвідношення відповідальності і залежності, де на перший план виступає необхідність самостійної регуляції своєї поведінки;
• пошук оптимального режиму праці і відпочинку в нових умовах;
• налагодження побуту і самообслуговування, особливо при проживанні у гуртожитку;
• відсутність навичок самостійної роботи та ін.

Усі ці труднощі різні за своїм походженням. Одні з них об’єктивно неминучі, інші носять суб’єктивний характер і пов’язані зі слабкою підготовкою, вадами виховання в родині і школі [3].

Знання індивідуальних особливостей студента, на основі яких будується система включення його в нові види діяльності і нове коло спілкування, дає можливість уникнути дезадаптаційного синдрому, зробити процес адаптації психологічно комфортним.

В результаті вивчення психологічної та педагогічної літератури з проблеми адаптації (Т. Алексєєва, Ю. Бохонкова, Н. Герасимова, В. Демченко, О. Кузнєцова, Л. Литвинова, І. Соколова), дослідження практичних аспектів адаптації першокурсників у Вінницькому національному технічному університеті розроблена теоретична модель адаптації студентів в умовах вищих навчальних закладів. Вона базується на поглядах психологів, які акцентують увагу на зовнішніх і внутрішніх видах адаптації, синтез яких і визначає поняття “загальної адаптації”. Зовнішня адаптація передбачає професійну і соціальну адаптації, внутрішня –  біологічну і психологічну адаптації.

Систему зовнішньої і внутрішньої адаптацій ми можемо визначити як “соціально-психологічна адаптація”.

• професійна адаптація:
• профорієнтаційна адаптація;
• адаптація до умов навчального процесу (дидактична адаптація);
• соціальна адаптація:
• призвичаювання індивіда до групи, всього студентського колективу;
• прийняття нормативно-правових вимог вищого навчального закладу;
• засвоєння наукових та культурних традицій вищого навчального закладу;
• збагачення власного духовного досвіду новими формами моральної та культурної практики;
• адаптація до умов проживання у гуртожитку;
• біологічна адаптація:
• адаптація організму до нових умов (кліматичних, побутових, санітарних), режиму праці, сну, фізичних та нервових навантажень;
• режим і якість харчування;
• психологічна адаптація:
• стан психологічного задоволення (незадоволення), комфорту (дискомфорту), відчуття внутрішньої і зовнішньої гармонії (дисгармонії) від успішної (неуспішної) професійної, соціальної та біологічної адаптацій;
• вміння здійснювати психологічну саморегуляцію поведінки і діяльності.

На процес адаптації впливають відповідні фактори, які є сукупністю умов чи обставин, що і визначають рівень, темпи, а також  стійкість і результат адаптації. Вивчення цих факторів – неодмінна умова і передумова керування  адаптаційними процесами.

Нами визначені такі фактори соціально-психологічної адаптації студентів до умов ВНЗ:

Фактори професійної адаптації

Внутрішні фактори:

• ставлення студентів до обраної професії, бажання працювати в певній галузі знань, вивчати особливості професії і опановувати найвищі рівні майстерності;
• ступінь підготовки абітурієнта до навчання у вищому навчальному закладі: відповідність обсягу і рівня знань, умінь і навичок абітурієнтів вимогам освітнього процесу; потреба абітурієнта в навчальній діяльності;
• усвідомлення необхідності і можливості засвоєння певного обсягу знань для одержання професійної освіти;
• пристосування до характеру, змісту, умов і організації навчального процесу;
•  стійкий інтерес до предметів спеціального і загального циклу;
• набуття навичок самостійності в навчальному і науковому процесах;
• потреба в самоосвіті;
• уміння застосовувати знання на практиці;
• задоволеність міжособистісними відносинами у студентській групі та ін.

Зовнішні фактори:

• структура та організація навчального процесу;
• професійна та педагогічна компетентність викладачів навчального закладу;
• наявність інституту кураторства;
• морально-психологічний клімат в групі;
• особистісний підхід до студента, незалежно від показників успішності;
• реалізація у навчальному закладі принципів педагогіки співробітництва та ін.

Фактори соціальної адаптації:

• соціальна і моральна зрілість;
• рівень психологічної культури;
• рівень культури поведінки;
• рівень правової культури;
• рівень мовленнєвої культури;
• індивідуально-особистісні властивості;
• бажання брати участь у суспільному житті навчального закладу;
• призвичаювання індивіда до групи, взаємини з нею;
• задоволеність спілкуванням з однокурсниками, викладачами;
• безконфліктна поведінка;
• формування власного стилю поведінки.

Фактори біологічної адаптації:

• загальний стан здоров’я і тип нервової системи;
• санітарно-гігієнічні умови навчання;
• організація побуту, харчування, відпочинку студентів.

Фактори психологічної адаптації

Визначення і аналіз факторів психологічної адаптації ускладнено тим, що психологічна адаптація, з одного боку, є умовою різних адаптаційних процесів, а з іншого – вона є їх кінцевим результатом як певний психологічний стан задоволення (незадоволення), комфорту, гармонії.

Тому факторами психологічної адаптації є:

• успішність (неуспішність) професійної, соціальної та біологічної адаптацій (професійне самовизначення, соціальний статус, сформованість соціально-значимих здібностей, якостей, становище в колективі, задоволення особистим статусом, можливість прояву індивідуальності та ін.);
•  самосвідомість індивіда;
• характерологічні особливості і якості особистості;
• психологічна підготовка;
• вміння здійснювати психологічну саморегуляцію поведінки і діяльності;
• наявність служби психологічної підтримки;
• вивчення процесів адаптації студентів першого курсу;
• розробка і впровадження соціально-психологічних засобів формування й корекції адаптовності студентів перших курсів вищих навчальних закладів.

Запропонована класифікація дозволяє розглядати адаптацію студентів як комплексний, динамічний процес, обумовлений взаємодією профорієнтаційних, соціальних, біологічних і психологічних факторів.

Важливим аспектом системи адаптації студентів в умовах навчального закладу є визначення критеріїв адаптації. Теоретичні і практичні пошуки засвідчують складність цієї проблеми і потребують подальших наукових досліджень [3].

Нами визначені такі критерії процесу та результату соціально-психологічної адаптації:

 Внутрішні критерії

Визначальним внутрішнім критерієм адаптації студента в умовах ВНЗ і узагальненим критерієм адаптації є стан задоволення процесом ірезультатом професійної, соціальної та біологічної адаптації. Причому, такий стан не є результатом пристосування до об’єкта адаптації, а результатом взаємодії людини з відповідним об’єктом (середовищем). Взаємодія передбачає процес взаємовпливу, що приводить до вдосконалення як людських якостей, так і середовища. Взаємодія тісно пов’язана з усвідомленням активної ролі особистості в процесі адаптації та з підвищенням ролі свідомої самоформувальної поведінки. Тому важливим є розвиток у людини відповідних властивостей, які, з одного боку, були б чинниками впливу на об’єкт (середовище) адаптації, а з іншого, виступали б внутрішніми детермінантами і складовими стану задоволення процесом і результатом адаптації. До них ми можемо віднести такі:

• мотивація  розвитку духовності, соціальної, професійної компетентності та  самоактуалізації загалом;
• адекватність самооцінки;
• почуття власної гідності;
• розвиток внутрішньої свободи;
• здатність відстоювати свої переконання;
• здатність будувати конструктивні взаємини;
• здатність керувати своїм емоційним станом;
• розвинуті комунікативні здібності;
• розвинені механізми саморефлексії;
• усвідомлення потреби самоосвіти;
• конструктивне ставлення до критики інших;
• відкритість до спілкування, нових знань тощо;
• мотивована критика власного сценарію і стратегій поведінки;
• повага до людини;
• бажання брати участь у суспільному житті навчального закладу;
• стан здоров’я людини та ін.

 Зовнішні критерії:

• ставлення студентів до обраної професії і намагання довідатися про особливості професії й опанувати нею;
• усвідомлення необхідності і намагання засвоїти певний обсяг знань для отримання професійної освіти;
• стійкий інтерес до предметів спеціального і загального циклу;
• пристосування до характеру, змісту, умов і організації навчального процесу;
• набуття навичок самостійності в навчальній і науковій роботі;
• потреба і реалізація процесу самоосвіти;
• уміння застосовувати знання на практиці;
• актуалізація в життєдіяльності особистості високого рівня соціальної і моральної зрілості, психологічної культури, правової культури, мовленнєвої культури, культури поведінки, рівня розвитку духовності особистості загалом;
• участь у суспільному житті навчального закладу;
• міжособистісні взаємини студента у студентському середовищі (групі);
• безконфліктна поведінка;
• комунікативна компетентність;
• вироблення власного стилю поведінки та ін.