29 квітня 1969 р. було організовано Оркестр українських народних інструментів Музично-хорового товариства УРСР. Це був новий професійний мистецький колектив. Організатором і художнім керівником оркестру було призначено Я. Орлова.

У складі оркестру налічувалося 50 виконавців. До нього ввійшли струнна (скрипки, альти, віолончелі, контрабас, бандури, кобзи, цимбали), духова (сопілки, флейти, кларнети, сурми, козацькі труби,), ударна (великий барабан з тарілкою, малий барабан, литаври, бубон, трикутник) групи інструментів та епізодичні інструменти (флояра, трембіта, бугай, бийкоза та ін.).

Створення оркестру сприяло відродженню й удосконаленню народних музичних інструментів. До складу колективу входили удосконалені українські народні інструменти (кобзи альт, тенор, бандури з механічним перемиканням тональностей, ладкова ліра, сурми та дерев'яні козацькі труби, сопілки, свиріль) конструкції майстрів В. Герасименка, Д. Демінчука, В. Зуляка, М. Прокопенка, І. Скляра. Тоді ж при МХТ УРСР було засновано майстерню під керівництвом досвідченого музичного майстра Н. Лупича.

Перший концерт Оркестру українських народних інструментів МХТ УРСР відбувся 12 квітня 1970 року на сцені Державного академічного театру опери і балету імені Т. Г. Шевченка. Концертна програма колективу включала оригінальні твори та перекладення для оркестру творів українських композиторів. У виконанні колективу прозвучали "Дума про Леніна" Г. Верьовки (варіант тексту і мелодії записано від Є. Мовчана), коломийка "Гонивітер" з балету "Сойчине крило" А. Кос-Анатольського, "Гагілка" В. Гомоляки, "Чуєш, брате мій" в оркестровій обробці В. Полєвого, "Веснянка" В. Гуцала, "Гуцульські наспіви" Т. Ремешила, "Пливе човен" С. Баштана, "Безкінечна" І. Іващенка, "Плескач" Г. Верьовки, вальс із музичної драми "Ялинка" В. Ребикова (оркестровка Я. Орлова), "Козачок" (фінал із симфонії невідомого автора XIX ст.) й увертюра до опери "Чорноморці" М. Лисенка. Фінальним номером програми був "Запорізький марш" (записаний від народного кобзаря Є. Адамцевича) в обробці В. Гуцала. Цей твір став візитною карткою оркестру.

Аналізуючи перший концертний виступ колективу, слід відзначити такі характерні риси: переважання в репертуарі творів українських композиторів та широке використання багатоманітної тембральної палітри народного музичного інструментарію.

Із перших років свого існування Оркестр українських народних інструментів МХТ УРСР залучається до активної концертно-гастрольної діяльності. Він мав близько 120 концертів на рік. Панорама гастрольної діяльності колективу охоплювала майже всі обласні та районні центри і навіть деякі села. Оркестр виступав у Житомирі, Рівному, Луцьку, Львові, Тернополі, Хмельницькому, Вінниці, Черкасах. Згодом колектив концертував і в Росії (Воронезька, Курська, Бєлгородська, Ростовська області, Кубань, Ставропольський край, Тюмень), Грузії, Вірменії, Азербайджані, Казахстані, Киргизії, Узбекистані, Білоруській РСР, Латвії, Литві, Естонії. Активна концертна діяльність оркестру є свідченням високої популярності колективу серед громадськості України та за її межами.

Для забезпечення належного виконавського рівня оркестру і поповнення його складу із 25 січня по 5 лютого 1977 року у Києві було проведено Республіканський конкурс виконавців на народних інструментах. У конкурсі взяли участь 108 виконавців – артисти музичних театрів і концертних організацій республіки, студенти мистецьких навчальних закладів. Результати конкурсу свідчать про те, що істотно бракувало виконавців на народних інструментах, особливо не вистачало цимбалістів, бандуристів, сопілкарів, виконавців на кобзі. Кафедрам народних інструментів мистецьких навчальних закладів України пропонувалося збільшити кількість студентів у класі цимбалів, відкрити класи сопілки та інших народних духових інструментів, ознайомити всіх студентів кафедри з українським народним інструментарієм, створити ансамблі народних інструментів, вивчати народно-інструментальне виконавство.

Та, попри все, Київський оркестр народних інструментів продовжував активну творчу діяльність. На особливу увагу заслуговує й те, що в цей час при оркестрі було створено ансамбль народних інструментів. До його складу входили сопілки, кувиці, скрипки, бандура, цимбали, контрабас, ліра, козобас, бугай, бубон, береста, бухало. У репертуарі цього колективу переважали твори, побудовані на фольклорній основі (українська народна пісня "В кінці греблі шумлять верби", "Полька" в обробці І. Марченка та ін.).

1982 р. художнім керівником та головним диригентом Київського оркестру народних інструментів став заслужений артист УРСР П. Терпелюк. З його діяльністю пов'язані деякі зміни в інструментальному складі оркестру. Так, збільшилися групи струнно-смичкових, духових дерев'яних і мідних інструментів. Майже не використовувались епізодичні інструменти (козацькі труби, ріжки, сурми, трембіти, ліра, бугай, козобас та ін.). Кобзи-прими було замінено домрами, які до того не входили до складу Київського оркестру народних інструментів. Групу бандур було переміщено на правий бік оркестру, що призвело до послаблення її звучності, кобзи розташовані на задньому плані. Натомість група струнно-смичкових інструментів була розміщена на першому плані зліва. За свідченням фахівців, ці зміни істотно вплинули на тембральну палітру оркестру. Звучання колективу втратило свій неповторний національний колорит. М. Головащенко зазначав, що у такому складі оркестр нагадував швидше "не народний, а симфонічний оркестр (у зменшеному варіанті) з додатком народних інструментів" [1].

У 1984 р. Київський оркестр народних інструментів очолив народний артист України, лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка В. Гуцал. Із його діяльністю пов'язаний новий етап в історії колективу. Він характеризується творчим піднесенням оркестру, збагаченням тембральної палітри колективу, плідною співпрацею з композиторами і видатними співаками.

Перелік репертуару дає можливість простежити зростання оркестру як художньої одиниці. Відповідно до цього, визначимо деякі особливості репертуарної політики Київського оркестру народних інструментів. Для того, щоб краще простежити розвиток репертуару колективу, розглянемо його поетапно, де перший етап – 1970-ті рр., другий – 1980-ті рр.

Слід відмітити, що репертуар колективу складали різноманітні за характером і за жанром твори. У 1970-х роках особливе місце в репертуарі оркестру посідають обробки народного мелосу: "Полтавський козачок" Я. Лапинського, "Диканські музuки", Фантазія на народні теми "Ковалі" Я. Орлова, "Закарпатські вишиванки" С. Мартона, "Українські народні мелодії" для цимбалів з оркестром Д. Попічука, "Українські народні мелодії" І. Міського, "Закарпатські ескізи" В. Гомоляки. Поруч із цим репертуарний список колективу свідчить, що більшість виконуваних ним творів належала перу українських композиторів. Для нього творили Г. Верьовка, В. Кирейко, А. Кос-Анатольський, В. Польовий, А. Філіпенко, А. Штогаренко та ін.

Оркестр виконував перекладення класичних творів українських, російських та зарубіжних композиторів. До них належали Увертюра з опери "Чорноморці", "Елегія" М. Лисенка, "Щедрик", "Дударик" М. Леонтовича, "Гагілка" С. Людкевича, "Веснянка" Л. Колодуба, "Перепілка" Л. Ревуцького, "Думка", "Пісня" В. Барвінського, Сюїта з балету "Тіні забутих предків" В. Кирейка, "Рапсодія" Л. Дичко, "Не искушай меня" М. Глінки, "Романс" Д. Шостаковича, "В наслідування Альбенісу" Р. Щедріна, "Серенада Сміта" Ж. Бізе, "Болеро" Д. Верді, "Над Влтавою" А. Дворжака, "Казки Віденського лісу" Й. Штрауса та ін. Разом із цим до репертуару колективу входили пісні і танці народів СРСР та марші.

Своєрідність виконавського стилю Київського оркестру народних інструментів представлена також у оригінальних творах, створених у 1970-х рр. Серед них: "Гопак" Я. Орлова, "Веснянка" В. Гуцала, "Гуцульські наспіви" Т. Ремешила, "Фантазія для бандури з оркестром" К. Мяскова, "Визволителі", "Свято обжинок" І. Марченка, "Київська увертюра" В. Гомоляки, "Поема-рапсодія" для бандури з оркестром М. Дремлюги та ін.

До репертуару оркестру також входили супроводи пісням, що звучали у виконанні видатних українських співаків: народних артистів України О. Басистюк, Г. Гаркуші, Д. Гнатюка, М. Кондратюка, Л. Кондрашевської, Є. Мірошниченко, Д. Петриненко, А. Солов'яненка.

Отже, характеризуючи жанрову спрямованість репертуару Київського оркестру народних інструментів у 1970-х рр., можемо сказати, що основу його складали обробки народного мелосу, чільне місце в репертуарі колективу займали перекладення класичних творів вітчизняних та зарубіжних композиторів і оригінальні твори, які написали українські композитори для оркестру.

Композиторська творчість для оркестру народних інструментів цього періоду характеризується насиченістю образної сфери і музичної мови, імпровізаційним характером, що притаманний народному музикуванню, збагаченням тембрового колориту оркестру.

У 1980-х рр. спостерігається активізація композиторської творчості для оркестру народних інструментів. Особливо яскравими у концертно-виконавській діяльності народних оркестрових колективів були симфонічна сюїта "Рідні джерела" А. Гайденка, "Думи мої", "Поема" К. Мяскова, "Гуцульська рапсодія" К. Некрасова, "Фантазія на гуцульські теми" П. Теуту – Г. Попадюка, "Партита" В. Степурка, "Маленька українська симфонія" Ю. Щуровського.

Загалом, у творчості українських композиторів для народного оркестру цього періоду відбувається процес узагальнення локальних національно-характерних елементів. Інтонації фольклору західних регіонів України стають загальноприйнятими нормами музичної виразності і використовуються як частка загальнонаціонального надбання. Зокрема, це відображалося у таких творах для оркестру, як, наприклад, "Румунські народні мелодії" Д. Попійчука, "Гуцульське капричіо" Г. Жуковського, "Українська рапсодія" Л. Левицького, Сюїта для оркестру на теми українських пісень, Сюїта "Радуйся, Гуцуліє", Фантазія для скрипки з оркестром, "Гуцульська рапсодія" для скрипки з оркестром, "В'язанка українських народних пісень" П. Терпелюка. Цим композиціям притаманні такі особливості як використання ладів народної музики, швидких темпів, вишуканої мелізматики, різноманітних ритмічних малюнків (синкопованого, пунктирного ритмів).

У другій половині 1980-х рр. репертуар Київського оркестру народних інструментів поповнився новим списком оригінальних творів, які відзначалися національним колоритом. До них належать "Веселка" В. Пацукевича, "Святковий настрій" Я. Губанова, "Лани мої широкії" Ю. Щуровського, Фантазія на тему української народної пісні "Ой, чого ти, дубе" С. Василенка, "Жартівлива" Д. Клебанова, "Український марш" О. Зноско-Боровського.

У цей час також були створені великі циклічні твори із симфонічним розвитком, що стали новим етапом як для композиторів, так і для оркестру. Серед них: "Концерт для оркестру" В. Шумейка, сюїта "Пори року" В. Степурка, "Поема" В. Пацукевича, "Увертюра" Ю. Щуровського, "Концерт для оркестру" Б. Буєвського.

З'явилися також композиції народно-інструментального характеру: "Народне свято" Г. Цицалюка, Фантазія на тему "Ой, у полі криниченька" В. Дяченка, "Українська фантазія" І. Марченка, "Ой, при лужку" Є. Кравченка, "Українські візерунки" Д. Попічука.

Отже, розглянувши репертуар Київського оркестру народних інструментів 1980-х рр., можемо стверджувати, що цей період позначений появою низки великих циклічних творів (сюїта, фантазія, рапсодія, концерт, увертюра), виконання яких вимагало від оркестру високої професійної майстерності й оригінальних творів українських композиторів, що наповнені яскравим національним колоритом.

Таким чином, доходимо висновку, що репертуар оркестру еволюціонував. Якщо на першому етапі (1970-ті рр.) його складали переважно обробки народного мелосу, перекладення деяких зразків класичної музики та невелика кількість оригінальних творів, то вже на другому етапі (1980-ті рр.) творча діяльність оркестру викликала неабияку зацікавленість професійних композиторів, які для Київського оркестру народних інструментів почали створювати складні композиції,з симфонічним розвитком, і високохудожні оригінальні твори. Огляд репертуару Київського оркестру народних інструментів (із 1987 р. – Державного оркестру народних інструментів Української РСР) дав нам можливість зробити висновок про чільне місце колективу в культурно-мистецькому житті країни.

Слід відмітити, що організація професійних українських народних оркестрів стала видатною подією в мистецькому житті України, підвищила статус народно-інструментального мистецтва в українському суспільстві. І, що найголовніше, творча діяльність Київського оркестру народних інструментів вивела народно-оркестрове виконавство з побутового на якісно новий рівень високої виконавської майстерності, на професійний рівень. Оркестр посів чільне місце в національному мистецькому житті країни.

Це явище спричинило появу і розвиток інших колективів подібного типу (навчальних і самодіяльних українських оркестрів народних інструментів). Вони мали перед собою зразок функціонування повноцінного українського народного оркестру. Так, у листопаді 1970 р. року у Львівській консерваторії було організовано український оркестр народних інструментів (керівник – М. Корчинський), а у вересні 1971 р. під керівництвом Т. Ремешила почав функціонувати український народний оркестр Львівського відділення МХТ УРСР. Пізніше, у 1978 р. на кафедрі народних інструментів Рівненського інституту культури теж було створено колектив подібного типу. До цього в інституті функціонував експериментальний український камерний оркестр.

Творча діяльність професійних оркестрів сприяла також розвитку художньої самодіяльності. Адже самодіяльними колективами в цей період керували вже фахівці, які здобули професійну музичну освіту – це сприяло піднесенню виконавського рівня цих оркестрів. Ще однією причиною розвитку була орієнтація самодіяльних колективів у своїй діяльності на репертуар професійних оркестрів.

Справжній розквіт народно-оркестрового виконавства продемонстрував Всесоюзний фестиваль самодіяльної художньої творчості трудящих (1975–1977). Учасниками згаданого заходу стали багато самодіяльних українських оркестрів народних інструментів, які отримали найбільше поширення в західних регіонах України (Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька, Тернопільська області). Серед них – оркестр "Гуцулія" Коломийського районного будинку культури (художній керівник – заслужений артист УРСР П. Терпелюк), уже згадуваний український народний оркестр Косівського районного будинку культури (художній керівник – Д. Біланюк), оркестр будинку культури с. Шепіт Косівського району (художній керівник – М. Думітрак), український оркестр народних інструментів Верховинського лісокомбінату (художній керівник – А. Кікінчук), оркестр будинку культури с. Космач Косівського району (художній керівник – М. Дехтяр), український народний оркестр педучилища м. Коломия (художній керівник – М. Тимофіїв), оркестр Чернівецького університету (художній керівник – І. Кирилюк), українські народні оркестри Кіцманського (художній керівник – В. Мельницький) та Глибоцького (художній керівник – Ю. Блищук) районних будинків культури.

До складу перелічених колективів входили група струнно-смичкових: скрипки, альти, віолончелі, контрабаси; група дерев'яних духових: сопілка, флейта, кларнет, деякі колективи використовували труби і тромбони; акордеони; цимбали; ударні інструменти. Аналіз інструментального складу згаданих оркестрів дає підстави стверджувати, що саме тут чітко простежується регіональний принцип розвитку народно-інструментальної музики в Україні загалом і народного музичного інструментарію зокрема. Про це свідчить група бандур, яка знайшла своє застосування лише в оркестрі Чернівецького університету.

Музична самодіяльність загалом і народно-оркестрове виконавство зокрема поступово набували рис професіоналізму. Це пов'язано з розвитком професійного навчання на народних інструментах, відродженням і вдосконаленням народного музичного інструментарію, створенням оригінального репертуару для народно-оркестрових колективів, підвищенням виконавської майстерності.

Таким чином, організація професійних українських народних оркестрів відіграла важливу роль у розвитку народно-оркестрового виконавства України.