Ще у 50-х рр. XX ст. видатні діячі культури і музична громадськість України порушили питання про утворення професійного українського народного оркестру. На сторінках газет, нарадах і конференціях між фахівцями в галузі народних інструментів точилися дискусії щодо складу українського оркестру народних інструментів. Влітку 1950 р. у Спілці радянських композиторів УРСР відбулася нарада, присвячена питанню організації державного українського оркестру народних інструментів. 1959 р. відбулася розширена нарада працівників Інституту мистецтва, фольклору та етнографії АН УРСР, що мала назву "Створити оркестр народних інструментів". Учасниками наради були вчені-музикознавці, фольклористи й ентузіасти народно-оркестрового виконавства України. Серед них Я. Орлов, В. Зуляк. І. Скляр. Велася полеміка щодо складу українського оркестру народних інструментів. Одні діячі українського музичного мистецтва пропонували поряд з українськими народними інструментами (бандурами, цимбалами, сопілками, трембітами, віолончелями, контрабасом, лірою та ін.) ввести до складу оркестру також домри, балалайки, баяни, які на той час набули великого поширення в Україні. Інші вчені заперечували введення до складу українського народного оркестру домри, балалайки і баяна, вказуючи на те, що ці інструменти не відповідають національній специфіці музичного побуту українського народу.

Дослідники народно-інструментального мистецтва зійшлися на думці, що основу українського народного оркестру мають становити смичкові інструменти, бандури, цимбали, сопілки. До оркестру слід також увести ліру, волинку (козу), трембіту, ударні та інші епізодичні українські народні інструменти.

Наслідком якісних позитивних зрушень у справі організації професійного українського оркестру народних інструментів стало створення 1959 р. на базі ансамблю бандуристів та хорової капели Українського радіо Оркестру народних інструментів Українського радіо і телебачення. Згодом ансамбль бандуристів та хорову капелу об'єднали в Ансамбль пісні. Зауважимо, що склад ансамблю бандуристів поповнився скрипками, цимбалами, сопілками, флейтою, кларнетом, віолончеллю, смичковим контрабасом та бубном.

Слід зазначити, що у 1959–1960-х рр. при Львівському радіо, а також при Львівському телебаченні (1966–1967 рр.) теж працював позаштатний професійний український оркестр народних інструментів (художній керівник – Т. Ремешило). До складу оркестру входили духова (дві сопілки-прими, сопілка-альт, кларнет), струнна (чотири бандури, двоє концертних цимбалів, скрипки перші – дві, скрипки другі – дві, альт, віолончель, контрабас), ударна (бубон, трикутник) групи.

Художнім керівником і диригентом Оркестру народних інструментів Українського радіо і телебачення був призначений А. Бобир. У колективі налічувалося 30 виконавців. Із 1965 р. оркестр був відокремлений від Ансамблю пісні і почав існувати як самостійний колектив. Він складався з духової (сопілка, флейта, кларнети, баяни), струнної (скрипки, альт, віолончель, контрабас, бандури, цимбали), ударної (литаври, малий барабан, бубон, тарілки, трикутник) груп. Іноді використовували гобой і валторну.

Основу Оркестру народних інструментів Українського радіо і телебачення складала повна група струнно-смичкових інструментів. А. Бобир розробив проект подвоєння складу цього оркестру. До нього входили флейта-пікколо – одна, флейта – одна, кларнети – два, баяни – чотири, сопілки – дві, ліра – одна, цимбали – чотири, бандури – десять, ударні – двоє, скрипки перші – шість, скрипки другі – чотири, альти – чотири, віолончелі – чотири, контрабаси – два. Епізодично можна ввести трембіти, сурми, волинку. Але цей склад повністю не був реалізований.

У 1979 р. до складу оркестру було введено сім'ю кобз (прима, альт, тенор) – це значно збагатило оркестрову, тембральну палітру і виконавські можливості колективу. Інструментальний склад згаданого оркестру поповнився також трьома скрипками, другими цимбалами, бандурами.

Творча діяльність колективу була інтенсивною. Оркестр систематично здійснював фондові записи на Українському радіо – виступав двічі на тиждень по радіо і мав одну на місяць телепередачу. Разом із цим у 1980-х рр. Оркестр народних інструментів Українського радіо розпочав свою концертну діяльність, йому вдалося вийти на живу естраду. До цього часу колектив публічно не концертував через відсутність усталеного інструментального складу. Згодом оркестр мав виступи на головній сцені України – в палаці культури "Україна" з народними артистами України А. Мокренком, А. Солов'яненком. Спостерігалося велике піднесення у творчому житті колективу, оркестр здобув публічне визнання.

Репертуар колективу відзначався жанрово-стильовою різноманітністю. До нього входили обробки народного мелосу, оригінальні твори українських композиторів, перекладення класичних творів вітчизняних та зарубіжних композиторів, супроводи українських народних пісень, пісні і танці народів СРСР. Серед них: "Осетинський танець" та "Російський танець" К.Домінчена, "Румунська рапсодія" Г. Крейтнера, увертюри М. Лисенка до опер "Наталка Полтавка", "Різдвяна ніч", "Утоплена", "Чорноморці", "Гуцульська рапсодія" Г. Майбороди, "Фантазія для бандури з оркестром" К. Мяскова, "Концерт для бандури" І. Хуторянського, "Гопак" А. Штогаренка та ін.

Отже, коротко охарактеризувавши творчу діяльність Оркестру народних інструментів Українського радіо і телебачення, слід підкреслити його важливу роль для розвитку народно-оркестрового виконавства України в 1960–1980-х рр. Цей колектив був першим професійним українським оркестром народних інструментів, про що свідчить інструментальний склад, жанрово-стильова різноманітність репертуару, наявність виконавців із професійною музичною освітою, регулярна концертна діяльність колективу. У подальшому даний оркестр став реальною основою для створення великого професійного українського оркестру народних інструментів.