Розділ 3
Дослідження культурно-історичних передумов виникнення народно-оркестрового виконавства є надзвичайно важливою проблемою, оскільки дасть нам можливість з'ясувати і простежити подальше становлення і розвиток народно-оркестрового жанру в контексті музичної культури України.
Специфіка розвитку української музичної культури зумовлена складністю історичних обставин, що були несприятливими для її розвитку. Після розпаду Київської Русі та занепаду Галицько-Волинського князівства українці втратили свою державність. Розташована у центрі Європи, протягом багатьох століть Україна була об'єктом постійних зазіхань з боку сусідніх держав. Українські землі майже весь час входили до складу різних держав: Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Молдови, Австро-Угорської та Російської імперій. Тому, власне, лише народна творчість слугувала основним хранителем звичаїв і традицій українського етносу. Вагомою часткою фольклору була народно-інструментальна музика. Як уже було зазначено, ще у давніх слов'ян використовувався різноманітний музичний інструментарій, а в подальшому народно-інструментальна музика досягла високого ступеня розвитку. З цим і пов'язано зародження інструментально-ансамблевого музикування, яке передувало виникненню народно-оркестрового виконавства. Численні пам'ятки образотворчого мистецтва (мініатюри, фрески, ікони), літописи, адміністративно-духовні документи, рукописи свідчать про побутування в Україні різних народно-інструментальних ансамблів, які мали певне призначення у музичному житті народу. Вони слугували для супроводу пісень і танців, виконували інструментальну музику для слухання, використовувались у війську.
Важливим чинником формування української народно-інструментальної музики вчені вважають діяльність ансамблів троїстих музuк, створення яких пов'язують із появою скрипки в Україні.
Є різні погляди щодо визначення назви цього ансамблю. К. Квітка стверджує, що "музuка" – це гра на скрипці або гра інструментального ансамблю за участю скрипки. Музuки – це множина від слова "музuка" у значенні "скрипаль"; воно означає "музиканти", тільки ті, що входять до складу ансамблю, у якому є скрипка; власне сам ансамбль, і танцювальне зібрання.
А. Гуменюк, А. Іваницький пояснюють назву ансамблю, вказуючи на те, що музикантів (отже й інструментів), які грають разом, найчастіше, три.
Інколи назву троїстих музuк визначають не за кількістю виконавців, а за партіями (мелодія, гармонічний і ритмічний супровід).
І. Мацієвський зазначає, що термін "троїста музuка" (буквально: потроєна музuка, або потроєний скрипаль) використовується в побуті і різній літературі для позначення традиційних сільських інструментальних ансамблів танцювальної музики. Але дослідник не погоджується з трактуванням терміна, що троїста музuка – це три музиканти і вважає, що: "1) кількість музикантів в троїстій музuці коливається від двох до п'яти осіб і навіть більше <…> 2) назва "троїста музuка" застосовується до типу ансамблю, який в народі поряд з нею має безліч інших назв, де кількісна ознака ніяк не виявляється" [13, c. 96].
Тим часом слід зауважити, що в енциклопедичних виданнях стосовно зазначеного ансамблю вживається термін "троїсті музuки", а не "троїста музuка", як ми це бачимо у деяких дослідників. Тому для уникнення неточностей у подальшому в посібнику будемо застосовувати саме цей термін – "троїсті музuки".
Певні відомості про ансамбль троїстих музuк можна отримати, якщо звернутися до наукових праць, у яких висвітлюється діяльність музичних цехів. Відомо, що до музичних цехів, що виникли та існували в українських містах протягом XVI–XIX ст., входили скрипалі, цимбалісти, органісти, бубністи, виконавці на духових інструментах. Цехові музиканти об'єднувалися в народно-інструментальні ансамблі, до складу яких входили скрипки, цимбали, сопілки, й обслуговували родинно-побутові свята, народні гуляння, вечорниці та інші заходи. Відомостей про репертуар інструментальних ансамблів цехових музикантів майже не збереглося. Вітчизняні вчені зазначають, що це були інструментальні мелодії, якими супроводжувалися весільний обряд (марші, вітальні мелодії гостям тощо) і танцювальна музика. У музичних цехах відбувалося становлення форм народно-інструментального ансамблевого виконавства, що в подальшому зумовило зародження народно-оркестрового виконавства.
З XVI ст., ансамбль троїстих музuк супроводжував другу дію Вертепу. До його складу могли входити скрипка, бубон, сопілка, барабан, і, деколи, бандура; виконувалася танцювальна народна музика. Є відомості, що в Запорізькій Січі поруч із полковою музикою, куди входили сурмачі, довбуші (виконавці на литаврах), трубачі, активно розвивались інструментальні капели побутової музики із залученням цимбалів, ліри, торбана, скрипки, дуди.
У щоденнику князя Ю. Долгорукого за 1817 р. згадується ансамбль із трьох музикантів, один із яких грав на скрипці, другий – на віолончелі, третій – на цимбалах.
О. Фамінцин зазначав, що в Галичині, на Старому Покутті, в Коломийському та Станіславському регіонах побутували ансамблі троїстих музuк, до складу яких входили скрипка, цимбали і бас.
М. Лисенко вперше описав троїсті музuки, до складу яких входили скрипка, цимбали і бубон. Цей ансамбль виконував танцювальну музику.
Г. Хоткевич теж згадував ансамбль троїстих музuк. Він розповідав, що такі ансамблі побутували на Гуцульщині, у Польщі, в Угорщині. Дослідник називає різні склади троїстих музuк: дві скрипки і бас; дві скрипки і цимбали; дві скрипки і бубон. Дослідник зазначав, що на ансамбль троїстих музuк мала вплив міська гармонічна музика, зокрема це стосувалося складу інструментів цього ансамблю і характеру музики, яку він виконував.
Деякі чинники впливали на формування ансамблю троїстих музuк. Першим були кріпацькі ансамблі і симфонічні оркестри, які функціонували при дворах козацької старшини, магнатів, заможної шляхти, поміщиків і у XVII–XIX ст. досягли високого ступеня розвитку. Європейська музика писемної традиції, яку виконували ці колективи, спілкування між музикантами й обмін репертуаром між кріпацькими ансамблями, симфонічними оркестрами й ансамблями троїстих музuк вплинули на формування специфіки троїстих музuк. Другим чинником впливу була пастуша музика. Риси формування троїстих музuк закладені в первісних пастуших ансамблях і в ряді сольних пастуших інструментів з бурдонними голосами: флояра, дводенцівка, сопілка, дуда (волинка). Третім чинником, що впливав на формування троїстих музuк, була вокальна музика з супроводом інструмента. Адже саме в супроводі скрипки, сопілки, дудки, дримби, бандури, гітари, гармонії виконувалися пісні, думи, частівки, коломийки, співанки.
Розвиток і подальший розквіт троїстих музuк у XIX–XX ст. спричинила активна участь в ансамблі струнних інструментів (насамперед скрипки), активізувалося професійне начало у традиційній музиці, а також у репертуарі ансамблю посилилася роль танцювального матеріалу. Для ансамблю троїстих музuк цього періоду були характерними чітка диференціація партій і ясне розмежування функцій. Згідно з ними, для першої, провідної партії основою є верхній мелодійний голос; виконавець – скрипаль; для другої партії характерним є виконання гармонічного плану твору, виконують її друга скрипка, цимбали, басоля або гармонія; третя партія – це метро-ритмічний фундамент ансамблю, який створюють контрабас, бубон, барабан.
Ще однією характерною особливістю таких ансамблів учені визначають істинну ансамблевість, органічну єдність колективу загалом. Це відображається у стилістичних особливостях гри ансамблю, у доборі музикантів, які повинні майстерно володіти репертуаром, дотримуватися традицій народного музикування.
Варто зауважити, що склад ансамблів троїстих музuк постійно варіювався – це залежало від місцевої традиції і наявності музикантів-умільців. Відомі різні склади ансамблю: скрипка, сопілка і бубон; цимбали, скрипка і барабан; скрипка, цимбали і бас; скрипка, цимбали і бубон; дві скрипки і бас (або бубон). Були троїсті музuки, до складу яких входили скрипка, цимбали і триструнний контрабас. Зауважимо, що у центральних регіонах України побутували переважно скрипка, басоля і бубон, у західних – скрипка, цимбали і бубон. Ф. Колесса, М. Грінченко вважали стародавніми троїстими музuками саме ансамбль, до якого входять скрипка, цимбали і бубон. А. Ольховський подає склад троїстих музuк, до якого входять цимбали, скрипка і бубон, або дві скрипки й басоля.
Отже, простежуючи історичний розвиток цих ансамблів, слід відмітити, що основним чинником їхнього створення була наявність у певному регіоні музичних інструментів і виконавців.
На сьогодні склад ансамблів троїстих музuк також постійно змінюється. Так, є і дуети, які належать до ансамблів троїстих музuк. Вони мають такий склад інструментів: скрипка і бас, скрипка і цимбали, скрипка і гармонія, гармонія і мандоліна, баян і губна гармонія, скрипка і мандоліна. На Бойківщині побутують ансамблі із двох скрипок. На українській і румунській території Північної Буковини поширені гуцульсько-румунські традиційні капели, до складу яких входять три скрипки, а інколи і бас.
Є ансамблі з розширеним складом, які утворюються шляхом поєднання двох (або більше) ансамблів троїстих музuк або приєднанням до них інших окремих інструментів. Вони теж мають назву троїстих музuк.
Народно-інструментальні ансамблі, різні за складом, кількістю виконавців набули великого поширення в Україні. Музичні колективи демонструють свою виконавську майстерність на численних оглядах, конкурсах, фестивалях. На сьогодні простежується подальший розвиток народно-інструментальних ансамблів, удосконалення інструментарію, розширення репертуару.
Скрипка, завдяки своїм високим технічним та звуко-виражальним можливостям, виконує в ансамблі троїстих музuк провідну роль, цимбали – гармонічний, бубон – ритмічний супровід. Наявність цих трьох функцій називають провідною властивістю ансамблю.
За складом інструментів сучасні різні види троїстих музuк поділяють на дві основні групи. До першої належать капели з традиційним складом інструментів, до другої – ті, у складі яких відбулися зміни через використання побутових загальноєвропейських інструментів. Із введенням до ансамблю троїстих музuк духових інструментів – сопілки, флуєрки, кларнета, труби, флейти, тромбона, а також баяна, акордеона, гармошки поступово розширився склад ансамблю. Останнє, своєї черги, стало причиною появи найкрупнішого різновиду троїстої музuки, яка іноді називається "велика музuка". Найвідомішими з таких колективів є ансамбль троїстих музuк із с. Глинниці на Буковині, ансамблі Шкапів – кількох сімей Минайлюків із с. Білоберезка на Черемоші, капели "Аркан" С. Орла з м. Надвірної, Д. Біланюка з м. Косова та ін.
Із вищевикладеного видно, що інструментальний склад ансамблів троїстих музuк може бути різний, але незмінною залишається кількість партій (три). Це і є однією з характерних особливостей ансамблю.
Варто зазначити, що репертуар ансамблю троїстих музuк має певну неоднорідність і локальні особливості. Це пов'язано з відмінностями географічного розташування та економічними умовами розвитку окремих регіонів України, зокрема східних і західних. Так, у центральних і східних районах ансамблі виконували гопаки, козачки, горлиці, сюжетні танці (наприклад, "Чоботи"); у західних – коломийки, гуцулки, аркани, опришки.
Ансамбль троїстих музuк відзначається яскравим національним колоритом, розмаїттям мелізматики і тембрових барв, оригінальними прийомами гри і звуковидобування.
Велике значення для розвитку народно-ансамблевого музикування мають численні огляди, конкурси, фестивалі, на яких колективи демонструють свою виконавську майстерність. Так, у 1970 р. з ініціативи Музично-хорового товариства УРСР було проведено Республіканський конкурс музичних колективів "Троїсті музuки". У відбірковому турі конкурсу взяли участь близько 13000 народних музuк. Тут були представлені колективи з різних регіонів України: ансамбль сопілкарів із Хмельницької області, ансамблі троїстих музuк з Одеської, Полтавської, Чернівецької, Черкаської областей.
У 1993 р. подібний захід відбувся на Івано-Франківщині. Ансамблі троїстих музuк виконували весільні мелодії і танцювальну музику Гуцульщини, Покуття, Бойківщини, Опілля. Із 1995 р. у Рожнятівському районі Івано-Франківської області проводиться обласний фестиваль оркестрів народних інструментів "Кобзареві струни", учасниками якого також є ансамблі троїстих музuк.
Із 2001 р. в Івано-Франківську проходить щорічний міжнародний фольклорний фестиваль етнографічних регіонів України "Родослав". У цьому мистецькому заході беруть участь численні ансамблі троїстих музuк із Волинської, Закарпатської, Миколаївської, Кіровоградської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Херсонської областей. У 2002 р. у с. Богородчани Івано-Франківської області відбувся обласний фестиваль родинної творчості "Родинні скарби Прикарпаття". Тут також брали участь троїсті музuки. Поруч із цим за активної участі народно-ансамблевих колективів подібного типу проходять ще два міжнародні щорічні фестивалі на Івано-Франківщині – "Коломийка" та Гуцульський фестиваль. Отже, вищевикладене є свідченням того, що на сьогоднішній день простежується подальший розвиток народно-інструментальних ансамблів, удосконалення інструментарію, розширення репертуару.
Характерною ознакою колективів є специфічний локальний колорит, що відображається в особливостях репертуару та інструментального складу, які відтворюють властивості етнорегіональних виконавських традицій тих місцевостей, де ансамблі функціонують.
Основною функцією ансамблю троїстих музuк дослідники визначають виконання традиційних інструментальних (інколи разом зі співом) творів для супроводу танців.
Керівником ансамблю троїстих музuк найчастіше є скрипаль – виконавець першої партії. Він одночасно є адміністратором ансамблю (веде перемовини із замовником свят і заходів щодо оплати, умов праці і часу роботи колективу) і вчителем інших учасників ансамблю. Слід відзначити, що на сучасному етапі розвитку ансамблів троїстих музuк керівники і виконавці цих колективів найчастіше мають середню спеціальну або вищу музичну освіту й успішно поєднують педагогічну і концертну діяльність із грою в ансамблях.
Таким чином, характерними особливостями ансамблів троїстих музuк є усталена кількість партій (три) – мелодія, гармонічний супровід, метро-ритмічний фундамент; різноманітність інструментального складу; неоднорідність репертуару; органічна єдність колективу загалом; яскравий національний колорит; розмаїття мелізматики і тембрових барв; оригінальні прийоми гри і звуковидобування.
Варто відзначити, що на основі подібного ансамблю був створений український оркестр народних інструментів. Зі слів П. Іванова, "ансамбль "троїста музuка" – це зерно, у якому закладена основа оркестру українських народних інструментів" [7, c. 17]. Саме побутування ансамблів троїстих музuк у музичній практиці українського народу можна вважати однією з передумов виникнення українського народного оркестру.
|
|
|
|
