У 1920 р. при Харківському губернському відділі народної освіти почав функціонувати перший професійний оркестр народних інструментів, засновником та керівником якого також був В. Комаренко. У штатному розкладі оркестру керівник передбачив 62 виконавці (домри – 29, балалайки – 22, гуслі – 5, народні духові – 4, ударні – 1). Такий підхід був новаторським з огляду на те, що до складу існуючих на той час домрово-балалаєчних оркестрів входило не більше 20 виконавців. Це пояснюється тим, що В. Комаренко мав намір наблизити кількісний склад оркестру народних інструментів до кількісного складу симфонічного оркестру, що розширювало можливості формування репертуарної політики, в основі якої лежала класична музика.

Запланований склад оркестру свідчить про готовність В. Комаренка до створення колективу, спроможного виконувати культурно-просвітні завдання шляхом упровадження до репертуару найкращих зразків симфонічної музики. Робота у цьому напрямку призвела до реформи домрово-балалаєчного типу оркестру.

Упродовж другого етапу (1924–1932) була створена група оркестрових тембрових гармонік, рівноцінна за виконавськими та тембровими можливостями духовій групі симфонічного оркестру.

Із середини 1920-х рр. В. Комаренко застосовує у складі народного оркестру групу чотириструнних домр конструкції Г. Любимова. Ці інструменти мали квінтовий стрій, як і смичкова група симфонічного оркестру, що дало змогу переносити партії смичкової групи в партитуру для оркестру народних інструментів без змін.

У 1920 р. В. Комаренко вводить до складу домрово-балалаєчного оркестру групу ударних інструментів симфонічного оркестру (литаври, великий барабан і тарілки), які закріпились у народному оркестрі назавжди.

Поруч із цим диригент починає використовувати в основному складі харківського оркестру гобой, епізодично кларнет та фагот. Але це не вирішувало проблем комплектації оркестру народних інструментів. Не відмовляючись від розширення репертуару шляхом перекладення для домрово-балалаєчного складу оркестру симфонічних творів, В. Комаренко змушений був вести пошуки народних інструментів, здатних замінити за тембром інструменти духової групи симфонічного оркестру. Він звертає увагу на гармоніку.

Першими були створені гармоніки – сопрано (тембр гобоя), баритон (тембр фагота у високому регістрі), бас (тембр фагота у низькому регістрі). У 1932–1933 рр. В. Комаренко сконструював останню з сім'ї тембрових гармонік – гармоніку-флейтон, інструмент, близький за тембром до флейти [10, с. 26]. Виготовляв гармоніки відомий харківський музичний майстер К. Міщенко.

Група тембрових гармонік органічно увійшла до інструментального складу Харківського оркестру народних інструментів, завершивши реформу домрово-балалаєчного оркестру, яка полягала в розширенні тембрових можливостей такого типу оркестру шляхом використання в інструментальному складі нових груп: оркестрових тембрових гармонік та ударних інструментів симфонічного оркестру. До В. Комаренка оркестр народних інструментів характеризувався неузгодженістю тембрових меж між інструментальними групами, особливо балалайками та домрами. Введення до складу групи гармонік та ударних спричинило диференціацію тембрів в оркестрі народних інструментів, що набагато розширило виконавські можливості подібних колективів.

Результатом реформи стало створення академічного оркестру народних інструментів саме з удосконалених народних інструментів, який мав не лише притаманні йому тембральні особливості, а й власний народний інструментарій. Реформа давала можливість розширити репертуарні межі народного оркестру, привернула до нього увагу композиторів-симфоністів.

Так, у 1920-х рр. репертуар Харківського симфонічного народного оркестру поповнюється перекладеннями класичних творів відомих композиторів. Серед них – номери із сюїти "Пер Гюнт" Е. Гріга та балету "Лебедине озеро" П. Чайковського, симфонічна картина "У Середній Азії" О. Бородіна. До репертуару оркестру увійшли найкращі зразки українського фольклору в обробці М. Лисенка, М. Леонтовича, С. Дрімцова, П. Ніщинського, інструментовку яких зробив В. Комаренко. У цей же час у репертуарі колективу з'являються Симфонії № 1 В. Каліннікова, та № 18 К. Мясковського; увертюри "Каріолан" Л. Бетховена, "Робесп'єр" А. Літольфа, "Сон на Волзі" С. Аренського, увертюра до опери "Іван Сусанін" М. Глінки; Концерт Ре мажор для фортепіано з оркестром Й. Гайдна, Угорська рапсодія № 2 Ф. Ліста, твори М. Мусоргського, О. Глазунова та ін.

Провідну роль у репертуарній політиці Харківського професійного симфонічного оркестру народних інструментів відігравали діяльність та інструментаторський талант В. Комаренка. За період роботи з цим колективом митець зробив понад 200 інструментовок, близько 40 із яких вийшли друком та зайняли чільне місце в репертуарі багатьох народно-оркестрових колективів.

Варто відзначити, що в оркестрі також активно провадилася робота щодо музичної підготовки фахівців народно-інструментальної сфери. Так, через кілька місяців після створення колективу при оркестрі започатковуються курси гри на народних інструментах. Курси були розраховані на два роки. Тут викладалися гра на народних інструментах, елементарна теорія музики та гармонія, інструментовка, фортепіано, оркестрова гра, інструкторські методи. Після іспитів випускникам видавалося посвідчення інструктора з навчання грі на народних інструментах.

У 1924 р. при оркестрі було відкрито Експериментальну студію, яка стала продовженням курсів. Основну масу студійців складали студенти Інституту народної освіти при харківському клубі "Червоний вчитель".

Таким чином, уже на початку 1920-х рр. творча діяльність Харківського симфонічного народного оркестру та його керівника В. Комаренка мала істотний вплив на розвиток самодіяльного народно-інструментального мистецтва у Харкові. Цей оркестр став освітнім осередком, у якому не тільки навчали грі на народних інструментах, а й надавали загальну музичну освіту. На думку дослідників, до відкриття класу народних інструментів у Харківському музично-драматичному інституті в 1924 р. Курси при оркестрі Харківського губернського відділу народної освіти виконували функцію як середнього, так і вищого музичного навчального закладу [10, с. 31].

1924 р. було запроваджено циклові концерти історико-етнографічного характеру, для розробки програм яких запросили відомих діячів українського мистецтва, професорів Харківського музично-драматичного інституту С. Дрімцова та Л. Лісовського. До програми концерти увійшли пісні народів СРСР – як інструментальні обробки, так і вокальні твори. Для виконання українських народних пісень до складу оркестру було введено бандури, ліри та сопілки.

У 1925 р. Харківський симфонічний оркестр народних інструментів брав участь у постановці опери Е. Рольфа-Феррарі "Мадонине намисто". Постановка у Харкові цього твору отримала позитивну оцінку музичної критики.

Інтенсивна концертна діяльність колективу та високий виконавський рівень вивів Харківський симфонічний оркестр народних інструментів на рівень провідних професійних колективів. У 1929 р. керівництво оркестру укладає угоду з Харківським радіоцентром на штатну роботу.

У 1935 р. в Харкові була створена перша в Україні самодіяльна опера на базі Симфонічного оркестру народних інструментів і вокальних курсів при Основ'янській музичній школі. До постановки були прийняті дві опери – "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського та "Русалка" О. Даргомижського. У подальшому опери знайшли своє місце у репертуарі згаданого оркестру.

У 1938 р. колектив В. Комаренка входить до складу Харківської державної філармонії. У харківській пресі, у якій здійснюється підсумок зимового сезону Харківської філармонії 1938 р., вказується на вдалий дебют симфонічного оркестру народних інструментів як професійного колективу.

Серед найвідоміших виконавців оркестру слід назвати Л. Гайдамаку – організатора і керівника першого українського оркестру народних інструментів Харківського клубу "Металіст"; П. Гайдамаку – композитора, диригента, музичного керівника Харківського обласного Радіокомітету, художнього керівника Харківської філармонії; М. Даньшева – викладача Харківської державної консерваторії, методиста й організатора самодіяльності; М. Чайкіна – відомого композитора, професора Горьківської державної консерваторії.

Слід відмітити, що у 30-ті рр. XX ст. творча діяльність Симфонічного оркестру народних інструментів стала подією в культурному житті країни. Адже колектив відзначався високою виконавською майстерністю, і на той час це був єдиний професійний оркестр народних інструментів в Україні.

У 1940 – 1950-ті рр. симфонічний оркестр народних інструментів значно розришив власний репертуар, у якому налічувалося 74 найменування. Основу репертуару складали перекладення симфонічних творів Й. Гайдна, В. Моцарта, Й. Штрауса, Б. Сметани, М. Глінки, М. Мусоргського, О. Даргомижського, М. Римського-Корсакова, А. Рубінштейна, А. Лядова, В. Каліннікова, Р. Глієра, А. Хачатуряна, Д. Кабалевського, С. Гулака-Артемовського, А. Верстовського, М. Лисенка, М. Людкевича.

У 1952 р. оркестр очолюють випускники Харківської державної консерваторії В. Савіних та В. Яровий. З середини 1950-х рр. оркестр перетворюється на ансамбль народних інструментів. Цей колектив успішно функціонував до початку 1990-х рр.

У 1992 р. з ініціативи Харківської міської ради було створено Муніципальний театр народної музики "Обереги". До нього увійшов професійний Оркестр народної музики, засновником і диригентом якого є заслужений діяч мистецтв України Ю. Алжнєв. Метою створення театру було відродження традиційної культури України, пропагування пісенно-музичної спадщини українського народу, а також виховання високих моральних якостей і національної свідомості слухача.

Оркестр є лауреатом міжнародних та всеукраїнських фестивалів. До його складу входять: флейта, кларнет, баяни, труба, тромбон, гармоніка, кобза, скрипки, альт, віолончель, контрабас, цимбали, бубон. При оркестрі є також ансамбль троїстих музик у складі трьох скрипок, гармошки, контрабаса, сопілки, бубна.

Репертуар театру має яскраве національне спрямування та жанрово-стильову різноманітність. Так, на честь 350-річчя заснування Харкова колектив представив на сцені Національної філармонії України концерт-дійство на два відділи "Роде наш красний!...", до якого увійшли обрядові, календарні, козацькі, ліричні пісні та народно-інструментальна музика в оригінальних обробках.