Передмова

Розділ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПСИХОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ В ОРГАНІЗАЦІЇ

Розділ 2 УПРАВЛІННЯ ПРАЦЕЮ

Розділ 3 УПРАВЛІННЯ ЛЮДЬМИ

Розділ 4 УПРАВЛІННЯ ОРГАНІЗАЦІЄЮ

Тестові завдання для самоперевірки

Список використаної та рекомендованої літератури

Короткий термінологічний словник

4.2.2 Соціокультурні та етнопсихологічні особливості управління організацією

Управлінська теорія і практика як система знань, умінь та навичок є феноменом культури, що дає підстави стверджувати про існування культури управління, яка базується на відповідних соціокультурних та етнопсихологічних особливостях.

Кожна організація має свою специфічну культуру, що формується протягом усього її розвитку та враховує суспільно-історичний, соціокультурний, соціально-психологічний, політико-економічний, правовий, між¬народний вплив.

Етнопсихологічний контекст діяльності учасників управлінського процесу потребує врахування націо¬нально-психологічних особливостей поведінки людей у сфері ділових відносин. Досліджувати ці особливості в управлінській діяль¬ності керівника означає виявляти суттєві характеристики конкретної управлінської культури, бачити перед¬усім її національну специфіку.

Зупинимось на аналізі базових культурних моделей управління.

Японська модель управління

Японська модель управління є найяскравішим прикладом впливу традицій національної культури на формування організаційних структур великих підпри¬ємств. У ній закорінені основні риси японського досвіду управління [63]:

– довічне наймання робітників і службовців, що забезпечує постійним працівникам привілейоване становище (гарантія роботи, зростання доходів, соціально-культурне забезпечення);

– принцип ”старшинства”, який забезпечує підвищення заробітної плати залежно від стажу роботи, рівня кваліфікації, результативності праці;

– підготовка кадрів, яка передбачає обов’язкове регулярне підвищення кваліфікаційного рівня працівників, забезпечує їм просування по службі;

– планомірне переміщення кадрів із одного функціонального підрозділу в інший, що дає змогу керівникам набувати широкого й різнобічного досвіду управління, поліпшувати взаємодію між підрозділами;

– система горизонтальної координації, яка має форму розгалуженої мережі спеціальних органів на кожному рівні управління корпорацією;

– спеціальна роль штабних органів, завданням яких є підготовка та опрацювання рішень, що визначають політику фірми;

– процедура прийняття рішень (тривала і всебічна підготовка їх усіма підрозділами компанії, швидка реалізація рішень);

– залучення працівників до ”гуртків якості”, метою яких є активна самостійна участь кожного у підвищенні якості продукції, удосконаленні технології виробництва;

– колективна відповідальність;

– генералізація ролей і ротація робочих місць (усі співробітники мають працювати на благо фірми і бути готовими до виконання різноманітних ролей);

– довіра до підлеглих (підлеглі самостійні у виконанні дорученого завдання; використання співробітниками свого потенціалу потрібно стимулювати);

– захист працівників (усім співробітникам гарантовано захист під час роботи в організації);

– необхідність планування кар’єри;

– прагматична адаптація і раціоналізм (управління повинне бути достатньо гнучким і здатним адаптуватися до нових обставин);

– ототожнення із способом та індивідуальною робо¬тою колег (працівники мають чітко дотримуватися прийнятого в організації способу життя, бути лояль¬ними до колег).

Ця система управління ґрунтується на традиціях і менталітеті японців, економічних законах виробниц¬тва, особливостях психології людини, стереотипах її поведінки в певних суспільних умовах. Однак вона дещо обмежує свободу вибору, адже не кожну люди¬ну влаштовує планомірне її переміщення, багато хто прагне свободи вибору.

Американська модель управління

Американська модель управління є повною протилежністю японській, оскільки вона основана на іншій культурній традиції. Японці, живучи про¬тягом віків і поколінь у тісній близькості один до одного, виробили в собі здатність працювати спільно й у злагоді, поступаючись індивідуальним перед колективним. Житель Заходу не приймає відмови від своєї індивідуальності на догоду групі й не поступається інтересами окремої людини на користь інтересів групи.

В основі американської моделі управління [63]:

– використання наукових засад управління (системні зусилля, спрямовані на підвищення ефективності процесу виробництва);

– дотримання класичної теорії управління (визначення функціональних ролей на основі специфічної відповідальності і повноважень, пов’язаних з виконанням роботи);

– індивідуалізм (визнання того, що керівники є передусім індивіди, які мають певні інтереси і власну думку про особисті потреби);

– людські відносини (розроблення виробничих норм для робочих груп і формування відносин, що сприяють досягненню цілей фірми);

– ситуаційне управління (організації повинні мати власний образ, індивідуальність; структуру й політику організацій розробляють відповідно до зовнішнього середовища);

– планування організаційних змін (необхідні систематичні впливи, спрямовані на зміну структури й культури організації).

Основні поняття і ключові слова: культура управління, японська модель управління, американська модель управління.