Передмова

Розділ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПСИХОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ В ОРГАНІЗАЦІЇ

Розділ 2 УПРАВЛІННЯ ПРАЦЕЮ

Розділ 3 УПРАВЛІННЯ ЛЮДЬМИ

Розділ 4 УПРАВЛІННЯ ОРГАНІЗАЦІЄЮ

Тестові завдання для самоперевірки

Список використаної та рекомендованої літератури

Короткий термінологічний словник

1.3.3 Загальнопсихологічні засади особистісного підходу в управлінні

Методологічною основою особистісно-психологічного підходу в теорії управління є поняття ”особистість”. Тому зупинемось на означені поняття особистості та структури її психіки, аналізі характеристик, які визна¬чають місце й особливості поведінки особистості в групі.

Психологія особистості – це галузь психології, яка займається вивченням особистісних особливостей психіки та особистості як цілісної сутності. Розвиток психології особистості є реалізацією особистісного принципу, згідно з яким особистість – це центр предмета психології.

Особистість – центр психіки людини, атрибут людини, комплекс її психічних властивостей. Завдяки взаємодії психологічних властивостей людина усвідомлює своє Я, самовизначається, саморозвивається, само- реалізується, самоактуалізується в окремих сферах життя та житті в цілому. Поняття особистості є базовим поняттям психології, втілюючи в собі вищу форму цілісності психіки людини.

Всі сучасні організації можна розташувати на умовній шкалі ”особистісності”: на одному полюсі цієї шкали будуть перебувати ”тотальні” організації, а на протилежній – організації, що гармонійно поєднують у своїй культурі турботу про виробництво і турботу про людину.

Особистісно-психологічний підхід до розвитку теорії та практики управління в організації базується на теоріях особистості в психології.

У процесі осмислення психологічною наукою сут¬ності особистості, особливостей її розвитку, самореалізації, взаємодії із зовнішнім середовищем сформували¬ся теорії, які різняться між собою методологічними під¬ходами, дослідницьким інструментарієм, а відповідно й висновками. Найвідомішими і найуживанішими у сфері управління є такі психологічні теорії: пси¬хоаналітичні теорії, біхевіоризм (поведінкова школа), когнітивна психологія, гуманістична психоло¬гія. Можемо відмітити значимість для сучасного розуміння організації гештальтпсихології. Значного практичного поширення в менеджменті набуває трансакційний аналіз.

Керівництво людьми передбачає знання індивідуально-психологічних властивостей особистості. Психологія розглядає індивідуально-психологічні властивості в контексті структури психіки особистості, складовими якої є: пізнавальна (інтелектуальна) сфера, емоційна сфера, вольова сфера, психічні стани, психічні властивості .

Першим, вихідним кроком розкриття психологічних особливостей суб’єкта професійної діяльності є розгляд закономірностей пізнавальних процесів у ній. Пізнавальні психічні процеси спрямовані на сприймання, переробку і зберігання інформації, пізнання зовнішнього середовища, орієнтування в ньому, тому їх роль в житті людини в цілому і в будь-якій професійній діяльності надзвичайно важлива. Це процеси відчуття, сприймання, мислення, пам’яті, уваги, уяви.

Людина, пізнаючи навколишній світ, певним чином ставиться до пізнаваних предметів і явищ – з задоволенням чи незадоволенням, із замилуванням, гнівом, радістю, сумом тощо. Це можливо, насамперед, завдяки емоційним процесам . Але ми хочемо себе оточити предметами і людьми, що нам подобаються, до яких ми прив’язані емоційно. Ми не просто реагуємо на ті чи інші подразники середовища, ми пізнаємо їх через відчуття і сприймання, орієнтуючись на значення для нас цих подразників і почуваючи при цьому задоволеність або незадоволеність, що і сприяє подальшим діям.

Прийняття й реалізація будь-яких рішень чи стримання себе від конкретних дій потребують відповідних вольових зусиль людини, актуалізації її волі .

Поведінка і діяльність людини в будь-який проміжок часу залежать від її психічного стану . Психічний стан є ефектом (наслідком) психічної діяльності та її фоном. Психічна діяльність відбувається в горизонті, ”тілі” психічного стану, який впливає на неї. Психічні стани впливають на протікання психічних процесів, а повторюючись часто, набувши стійкість, можуть стати властивістю особистості. В психології виділяють види психічних станів: стрес, настрій, афект, страх, гнів, сором, фрустрація, радість, агресія та ін.

Важливу роль в управлінській діяльності відіграють знання та врахування психологічних властивостей особистості. Психічні властивості – сталі, стійкі душевні якості суб’єкта, яким притаманні закріпленість і повторюваність в структурі особистості: темпера¬мент, характер, здібності, установки.

Так, знання особливостей прояву різних темпераментів необхідне при виборі професії, комплектуванні вироб¬ничих колективів, управлінні організацією, керуванні групою працівників. Так, люди з сильним типом нервової системи можуть виконувати відповідальну, складну, напружену роботу, готові до екстрених дій, зберігають витримку, самовладання. Люди зі слабким типом нервової системи – маловитривалі.

Кожній людині, крім динамічного боку дій, що виявляються в темпераменті, властиві істотні особливості, які позначаються на її діяльності та поведінці. Такі психологічні особливості називають рисами характеру. Сукупність таких стійких рис і є характером особистості . Характер формується в процесі соціалізації людини в умовах включення її в різні соціальні спільноти.

Важливою характеристикою особистості є її здібності – своєрідні властивості людини, її інтелекту, що виявляються в навчальній, трудовій, особливо науковій та іншій діяльності і є необхідною умовою її успіху. Природною основою формування здібностей є задатки – вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку, органів почуттів і руху. Задатки є необхідною, але недостатньою умовою розвитку здібностей.

Виділяють такі види здібностей :

– природні , що формуються на базі вроджених задатків за наявності елементарного життєвого досвіду через механізми навчання, типу умовно-рефлекторних зв’язків;

– специфічні , що формуються й забезпечують розвиток у соціальному середовищі, серед них виділяють загальні і спеціальні здібності.

Загальні здібності визначають успіхи людини у будь-яких видах діяльності. Про наявність загальних здібностей судять, насамперед, за рівнем розвитку розумових якостей – гнучкості, критичності, самостійності, широти мислення і т. п.

Специфічні розходження в обдарованості виявляються, насамперед, у спрямованості інтересів до тієї або іншої сфери людської діяльності, виявляючись у спеціальних здібностях , що допомагають досягти високих результатів у певній області діяльності (математичній, технічній, художній, спортивній і т. д.).

Ефективність управлінської діяльності значною мі¬рою залежить від загальної здібності до управлінської діяльності . Про наявність цієї здібності свідчать умін¬ня керівника розв’язувати нестандартні завдання і проблеми, здатність мислити масштабно. У прямій залеж¬ності від управлінських здібностей керівника перебуває ефективність роботи з людьми.

Одним із центральних у психології є поняття ”уста¬новка” – готовність людини до певної активності, спрямованої на задоволення конкретної проблеми чи їх сукупності. Із різних її видів психологію управління ці¬кавить передусім соціальна установка, оскільки знач¬ною мірою вона стосується позиції, відносин особистості в організації, регулює соціальну поведінку, ціннісні орієнтації особистості.

Суттєвою характеристикою особистості є її поведін¬ка у групі, вміння контактувати і взаємодіяти з іншими людьми, дотримуватися групових норм і правил. Психологія послуговується поняттями, які визна¬чають місце й особливості поведінки особистості в групі та в ширших соціальних об’єднаннях. Найважливіши¬ми серед них є статус, позиція і роль [63].

Статус (лат. status – стан, становище) – становище індивіда в системі міжособистісних відносин у групі, суспільстві, його права, обов’язки і привілеї.

У різних групах одна людина може мати різний ста¬тус. Оскільки індивід перебуває у взаємозв’язках різного рівня, виокремлюють економічний, правовий, про¬фесійний, політичний, особистісний та інші статуси особистості. Більш узагальненими є психологічний і со¬ціальний статуси. Розрізняють також заданий і досяг¬нутий, формальний і неформальний, суб’єктивний і об’єктивний статуси.

Загалом статус постає як єдність об’єктивного й суб’єктивного, особистісного, як показник визнання значущості особистості групою чи суспільством. У статусі виявляють себе групові норми й цінності. Го-ловними складовими статусу є авторитет і престиж особистості.

Позиція характеризує особистість як суб’єкт суспільних відносин, сукупність її ставлення до життя в різних його виявах.

Позиція (лат. positio – становище) – погляди, уявлення, установ¬ки особистості відносно умов її життєдіяльності.

Функціонування поняття ”роль” пов’язане з поглядами на особистість не лише як на об’єкт, а й як на суб’єкт відносин у суспільстві.

Роль (франц. role – перелік) – певна соціальна, психологічна ха-рактеристика особистості, спосіб поведінки залежно від її статусу і позиції у групі, суспільстві, в системі міжособистісних, суспільних відносин.

Кількість ролей, їх діапазон визначається різнома¬нітністю соціальних груп, видів діяльності й відносин, до яких залучена особистість. Але жодна роль не вичерпує особистості повністю, людина протягом свого життя виконує безліч ролей. Постійне виконання однієї чи кількох ролей сприяє їх закріпленню.

У соціології, психології виокремлюють такі види ро¬лей: соціальні (професійні, соціально-демографічні то¬що), міжособистісні, активні (виконуються в конкретний момент), латентні (в конкретній ситуації не виявляють¬ся), організовані й стихійні.

Основні поняття і ключові слова : особистість, теорії психології особистості, пізнавальні процеси, емоційні процеси, воля, психічні стани, психічні властивості, соціальні установки, статус, позиція, роль.