Передмова

Розділ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПСИХОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ В ОРГАНІЗАЦІЇ

Розділ 2 УПРАВЛІННЯ ПРАЦЕЮ

Розділ 3 УПРАВЛІННЯ ЛЮДЬМИ

Розділ 4 УПРАВЛІННЯ ОРГАНІЗАЦІЄЮ

Тестові завдання для самоперевірки

Список використаної та рекомендованої літератури

Короткий термінологічний словник

3.1.3 Психологія особистості підлеглого

У вітчизняних працях з проблем управління все частіше зустрічається вислів ”людина (особистість) – найвища цінність організації”, але дослідження здебільшого концентруються на ціннісних аспектах особистості менеджера. Також акцентується увага на необхідності ”гуманного ставлення до підлеглих”, але явище ”підлеглий” в психології управління досліджується недостатньо.

В системах соціального управління велика кількість людей є підлеглими – рядовими співробітниками організації, виконавцями рішень, яких вони не приймають. Але саме цими людьми, значною мірою, визначається якість і ефективність управління. Підлеглі є найчисленнішою категорією працівників. Але про цю категорію людей прийнято на управлінському жаргоні говорити не дуже шанобливо. Це і ”робоча сила”, і ”людський фактор”, і ”людські ресурси”, і ”персонал”, і ”особовий склад”. Слово ”співробітник” зустрічається рідко.

Через роль підлеглого в житті проходять майже всі. Навіть оригінальні та відомі люди були свого часу підлеглими. Деякі з них непогано зіграли свою роль і винесли корисне переконання в тому, що не можна стати керівником, не навчившись підкорятися. Деякі, правда, залишаються за своєю психологією підлеглими на все життя, незалежно від тих постів, яких вони досягають.

Роль підлеглого визначається, природно, підпорядкуванням, тобто діяльністю, яка здійснюється під впливом іншої людини.

Підпорядкування – складна форма соціальної поведінки, яка полягає у прийнятті до виконання чужої волі. Підкорятися – означає бути підвладним.

Необхідність в підпорядкуванні одних людей іншим обумовлюється тими ж факторами, що і необхідність в управлінні: особливості групової діяльності, неадекватне оцінювання ситуації окремими людьми, недостатня соціалізація або ненавченість, нерівномірний розподіл ресурсів, складні функції, що ускладнюють самоконтроль. Людина, задіяна в груповій роботі, потребує координаційних впливів, що допомагають їй узгодити свої дії з діями інших людей [95].

Загалом, є два види потреб в підпорядкуванні:

• інструментальна: людина не знає, що робити або як робити;

• мотиваційна: людина не хоче робити те, що потрібно йому чи іншим.

Про підпорядкування говорять навіть як про інстинкт, тому що нерідко воно здійснюється автоматично і має свою власну мотивацію – бажання підкорятися . Г. Мюррей виділив потребу в підпорядкуванні, зв’язавши її з потребами в наслідуванні, злагоді з людьми, довіри до них. У той же час він говорив і про потребу в домінуванні, впливі на інших і керівництві ними, а також потребу в незалежності (в опорі різним впливам) [95].

На думку А. Адлера, люди підпорядковуються один одному завдяки ”уродженому соціальному почуттю”. Влада ”... буде ефективною, оскільки вона апелює до найдавнішого інстинкту людини – її почуття єдності з людством і всесвіту” [95].

Але схильність до підпорядкування не у всіх людей однакова. Є чимало людей, які в ролі підлеглих відчувають себе цілком комфортно. Давньоримському поету Лукрецію належать слова: ”Краще спокійно підкорятися, ніж бажати панувати самому”. Інші, як зазначав Ф. Петрарка, хочуть і ”не командувати іншими, і не бути в підпорядкуванні”. Багато людей не сприймають підпорядкування. ”Будь-яке нормальне життя свідомо чи несвідомо повстає проти будь-якого панування”. Багато хто не вміє підкорятися по-діловому, з гідністю, без почуття приниження. Необхідність підпорядкування занижує їхню самооцінку. Це свідчить про те, що підпорядкування носить невротичний характер [95].

Якості підлеглого

Люди, що прийняли на себе роль підлеглого, мають, як і їхні керівники, володіти найрізноманітнішими якостями. Це означає, що їх підпорядкування несе на собі відбиток їх особистості. Деякі відмінності в підпорядкуванні виявляються шляхом аналізу його мотивації: підпорядкування, як і будь-яка інша поведінка, керується відповідними мотивами.

Німецький психолог Карл Людвіг фон Шойнау розрізняв, залежно від мотивів, шість видів підпорядкування [95]: демократичне, на основі симпатії, опортуністичне, вимушене, послух на основі авторитету, рабська (сліпа) покора.

• Демократичне підпорядкування переважно є природним доповненням демократичного стилю управління і припускає прийняття влади як важливого інституту соціальної організації. Це свідоме підпорядкування, тому що людина повинна вирішити, чи законна вимога керівника.

• Підпорядкування на основі симпатії еквівалентно схилянню перед харизматичною особистістю, воно містить також механізм міжособистісної ідентифікації. В даному випадку реалізуються позитивні емоційні відносини в системі управління.

• Люди, які коряться опортуністично, діють на основі формального контракту; їх підпорядкування ”орендовано” тими, хто платить. Природно, мають місце і відносини неформальної угоди. Такі співробітники часто ”зручні” для керівництва, оскільки їх мотиви ”прозорі”: підпорядкування корелює з розмірами винагороди.

• Послух на основі авторитету зовні схожий на механізм симпатії, але відрізняється від нього деякою відчуженістю, внутрішнім перенесенням відповідальності на начальника, який ”знає, що робить”.

• Вимушене підпорядкування мотивується прагненням до самозбереження. Людина кориться всупереч своїм переконанням і проти свого бажання, тому що непокора загрожує його свободі, життю, власності чи благополуччю. Вимушене підпорядкування руйнує характер, виховуючи брехливість і лицемірство, а також деформує систему управління.

• Сліпе (рабське) підпорядкування передбачає механізм навіювання. Підлеглий не відчуває внутрішнього дискомфорту, оскільки інших відносин у системі управління він не уявляє.

До перелічених шести типів мотивації потрібно додати конформістське, копіювання послух: ”корюся, тому що всі коряться”.

Основні поняття і ключові слова: підлеглий, психологія особистості підлеглого, підпорядкування, види підпорядкування, якості підлеглого.